Українські народні казки - Автор неизвестен. Страница 5

Курочко, курочко,
Масляна головочко,
Одсунь віконечко
Та глянь на сонечко:
Он бояри йдуть -
В красному, к зеленому,
голубому
Та й на конику вороному.

Курочка мовчить. Вона тоді вдруге заспівала та й каже:

- О, курочко, яка ж ти сердита! Я тільки пожарту­вала з тобою, а ти і розсердилася!.. Я зовсім не хотіла тебе їсти! Тепер тебе не буду й зачіпать...

Курочка виглянула, а вона її хап за голівку та й понесла у свою хатинку. Курочка дорогою і співає:

- Коте, коте, і ти, кроте!
Несе мене лиска
На лисому хвості
По липовому мості,
З гірки па долинку
Та й в свою хатинку!

Не чуть. Вона вдруге заспівала:

- Коте, коте, і ти, кроте!
Несе мене лиска
На лисому хвості
По липовому мості,
З гірки на долинку
Та й в свою хатинку!

Не чуть. Вона втретє заспівала:

- Коте, коте, і ти, кроте!
Несе мене лиска
На лисому хвості
По липовому мості,
З гірки на долинку
Та й в свою хатинку!

Не чуть.

Лисичка принесла її додому та й заставила своїх до­чок піч топить та воду гріть, а курочку посадила на пічку.

Кіт та кріт прийшли додому - аж курочки нема, ли­сичка вкрала. Вони пішли в ліс, зробили скрипочку і дудочку, пошили шкіряний мішок та й пішли на лисич­чин двір, сіли та й грають:

- Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір.
Чотири дочки на вибір,
П’ята вона, вийди сюда!

А лисиччині дочки почули та й кажуть:

- Що се, мамо, грає? Ми підем послухаємо.

А лисичка каже найменшій:

- Піди подивись, та не барись, а то пора курочку різать.

Та вийшла.

- Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!

А вони питають:

- А чи будеш танцювати?

- Буду.

- Ду-ду. ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір,
П'ята вона, вийди сюда!

Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок.

А лисичка чєкає-чекає - не йде дочка. Вона і посила другу:

- Оце як забарилась!.. Піди поклич. Пора курочку різать.

Та вийшла та й каже:

- Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!

- А будеш танцювати?

- Буду.

- Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір.
П’ята вона, вийди сюда!

Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок.

Лисичка посила третю дочку:

- Піди подивись, що вони там так забарились! Нехай ідуть скоріш. Пора курочку різать.

Та вийшла та й просить:

- Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!

- Будеш танцювати?

- Буду.

- Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір,
П'ята вона, вийди сюда!

Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок.

А лисичка, почекавши, бачить, що нема третьої доч­ки, посила четверту:

- Піди поклич їх. Ще вони там роблять?

Та вийшла та й каже:

- Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!

- А будеш танцювати?

- Буду.

Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір,
П’ята вона, вийди сюда!

Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок.

А лисичка чекала-чекала та й каже:

- Що це вони там забарились? Піду сама покличу.

Вийшла:

- Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!

- А будеш танцювати?

- Буду.

- Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір,
П’ята вона, вийди сюда!

Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок.

Ввійшли в хатку, взяли курочку, принесли додому тепер разом поживають та добро наживають.

СОЛОМ'ЯНИЙ БИЧОК

Жив собі дід та баба. Дід служив на майдані майданником (майданний - робітник на заводі, на якому гонили смолу), а баба сиділа дома, мички пряла. І такі вони бідні - нічого не мають: що зароблять, то проїдять, та й нема. От баба й напалась на діда:

- Зроби та й зроби мені, діду, солом'яного бичка і осмоли його смолою.

- Що ти говориш? Навіщо тобі той бичок здався?

- Зроби, я вже знаю навіщо.

Дід - нічого робити - взяв зробив солом'яного бичка й осмолив його смолою.

Переночували. От на ранок баба набрала мичок і погнала солом'яного бичка пасти; сама сіла, пряде кужіль і приказує:

- Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!

Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь з обдертим боком. Наскочив на бичка:

- Хто ти такий? - питає.- Скажи мені!

А бичок йому:

- Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою за смолений.

Ведмідь каже:

- Коли ти солом'яний, смолою засмолений, то дай мені смоли, обідраний бік залатати!

Бичок нічого,- мовчить; ведмідь тоді його хап за бік, давай смолу віддирати. Віддирав, віддирав та й зав'яз зубами, ніяк і не вирве. Сіпав, сіпав - затяг того бичка хто знає куди!

От баба прокидається - аж бичка нема. «Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся? Мабуть, він уже додому пішов». Та мерщій днище та гребінь на плечі та додому. Коли дивиться - ведмідь у бору бичка тягає; вона до діда:

- Діду, діду! Бичок наш ведмедя піймав, іди його вбий!

Дід вискочив, віддер ведмедя, взяв і кинув його в погріб.