В забутій країні - Санкритьяян Рахул. Страница 36

Через кілька днів ми натрапили на невелике село, де жило якесь африканське плем’я. Розумний, кмітливий капітан Дхірендра і тут виручив нас, добувши їжу.

Ще через кілька днів течія винесла нас до ріки Кобуа. Цією рікою ми дісталися кінець кінцем до озера Вікторія на кордоні між Угандою та Кенією. Тепер ми вже могли їхати далі спокійно.

У місті Кісуму ми роздобули собі одяг і знову стали цивілізованими людьми.

У містах Найробі, Момбасі та ще в деяких нам довелося розказати про нашу мандрівку, а я прочитав кілька лекцій. Однак мені весь час здавалось, що ніхто не вірить, хоч усі слухали з великою цікавістю. Люди приходили на мої лекції, як на розвагу, неначе я розповідав, щоб потішити. їх.

Я написав навіть наукову працю з докладним звітом про нашу подорож до країни серафійців, але ніхто не схотів видати її. Коли я намагаюсь переконати людей, що кажу правду, вони чогось вважають, що я з’їхав з глузду.