Годованці Сонця - Билкун Николай Васильевич. Страница 34

— Слухай, Костю, а ти на Землі був?

— Були ми минулого року. У бабусі. У тата й мами відпустка була, і вони мене з собою брали…

Я не відчув у його словах захоплення і вирішив запитати його відверто:

— Сподобалось тобі на Землі?

— Сподобалось, — ввічливо відповів він. «Діла-а! — думав я, йдучи. — Відвідини Землі цей хлопчина вважає не дуже веселою гостиною, а на Місяці почуває себе як вдома».

Та й справді він був у себе дома!

Я мовчав, і моєму гідові здалося, що я трохи занудьгував. Він вирішив мене розважити:

— З Олександром Петровичем ви сьогодні обов'язково зустрінетесь. Він повернеться, мабуть…

— А де він зараз?

— Зараз він стежить, як садять молоденькі дерева в кратері Ломоносова. Це щоб схили кратера не руйнувалися, бо по них потім садитимуть виноград, — статечно пояснив він мені. А потім додав: — Ви у нас не занудьгуєте! Тато сказав, що коли ви прийдете до нас, то матимете сюрприз. Ось ми вже прийшли!

І його оченята хитро заблищали.

Вже за перші півгодини перебування на Місяці на мене було висипано стільки отих сюрпризів, що я вже й не намагався вгадати, хто ж мене чекає на квартирі Холодів.

А чекали на мене Володимир Гаврилович Ковтунюк — професор археології і дідусь Сашка (пробачте, Олександра Петровича) — Пантелеймон Кирилович Блажко. Обидва сиділи собі на закритій веранді й задоволено ковтали кондиціоноване повітря. Діди зовсім не змінилися, ніби й не минуло десять років. Якими були, такими й залишилися.

Після взаємних привітань почалися спогади і докладні розпитування про спільних знайомих.

— Орлик? Повів караван ракетопланів у бік Марса. Якийсь там супутник варганять, мало їм Фобоса і Деймоса. То такий хлопець, що ні на Землі, ні на Місяці не затримається.

— Чайчян? Де ж йому бути? Звичайно, з Орликом.

— Старий Агарко? Хворіє, бідолаха. Серце здає. Чекайте його тут з дня на день, на Місяці.

— Любий друже, — звернувся до мене Пантелеймон Кирилович, а ви начебто і не здивовані, що зустріли отут на Місяці порохнявого діда?

— Це він мене на увазі має, — хитро підморгнув до мене Володимир Гаврилович.

— Як же ж; вас! — замахав руками Пантелеймон Кирилович. — Теж мені старий! Ви його не слухайте, він сюди у справах прилетів, а от я — лікуватися. Серце, розумієте, серце здає. Лікарі порекомендували місячний клімат. Тут все легше у шість разів, і кров відповідно легша, серце справляється. Мабуть, що й віку тут буду доживати. Тут нас багато таких, в кого серця нікудишні. Ніхто так швидко не зорієнтувався, як медики, вони перші почали експлуатувати Місяць.

Це було не дуже ввічливо, але признаюсь, що я вже не так уважно слухав старого Блажка. Мене зацікавили його слова про те, що Володимир Гаврилович приїхав сюди в справах…

І професор Ковтунюк прочитав у мене на обличчі, все. Він посміхнувся і сказав:

— Ви сюди за «фітилями» приїхали? Ні? Інше завдання? Так, так. А то, коли можна, напишіть фейлетончика про його татуся та мамуню, — і Володимир Гаврилович погладив по голові Холода-молодшого. — Розумієте, — вів далі він, — татусь цього Костя Валерійовича вкорочував мені віку на Землі, його ж мамуня, Ольга Яківна, котру я мав нещастя на свою голову вивчити, тягне мене на Місяць дивацькими радіограмами. Мало мені пластинки, знайденої батьком цього отрока десять років тому. Мало мені було боїв, які зчинилися навколо тієї триклятої пластинки. Тоді я все-таки зміг довести, що ця штука, ця пластинка, не має нічого спільного ні з місячною цивілізацією, якої, до речі, ніколи не було, ні з земною. Це якась деталь зореплана, що на ньому прилітали в нашу Сонячну систему Чимч та його товариші. Здається, можна було заспокоїтись і мирно спочивати на лаврах, так ні ж! Мила матуся цього дитяти, дівоче прізвище якої Чуб, знаходить три дні тому ось ці цяцьки…

Володимир Гаврилович зайшов у кімнату і за хвилину повернувся, тримаючи щось у руці:

— Бачили?

То були два черепки з ледве помітним орнаментом на краях. Хоч я не знавець орнаментів, але мені чомусь здалося, що орнамент на цих черепках якийсь незвичний, неземний. Про це я й сказав професорові. Він тільки головою похитав:

— Коли ви, дилетант, одразу це помітили, то можете собі уявити, що буде, коли ці черепки потраплять до рук археологів. За Олеся Єфремовича я спокійний, з його темпераментом він на ногах встоїть, але за інших не ручуся.

— Даруйте, виходить, що… — почав я.

— Ви хочете сказати, що на Місяці таки була цивілізація і саме оці черепки є свідчення тому?

— Саме так.

— Ну, з вами я впораюсь швидко. Але мої колеги в усьому світі — народ міцний, і з ними доведеться повоювати. Бачите, я переконаний, що на Місяці не могло бути цивілізації, і свою думку буду відстоювати. А черепки? Черепки могли потрапити сюди з Фаетона…

— З загадкової планети, що вибухнула?

— З неї, з неї, голубчику, більше немає звідки…

— Професоре, чи не могли б ви…

— Е-е, голубчику, так не годиться! У вас же зовсім інше завдання від редактора.

Так спритний дідуган мені більше нічого й не розповів того дня. А що він мені розповів потім, я вам, може, іншим разом розкажу…

Примітки

Парціальний тиск газу в суміші — це той тиск, що його мав би дати газ тоді, коли б займав увесь об'єм суміші.

Земні астрономи поки що не змогли встановити, що це за сузір'я (прим. автора).

«Шельменко» радив розуміти це слово, як коефіцієнт корисної дії, як високу активність тощо (прим. автора).

«Шельменко» вказує на те, що космонавт із Зели мав на увазі планети Плутон, Нептун, Уран, Сатурн та Юпітер (прим. автора).

Марс, Земля, Венера (прим. автора).

За розрахунками «Шельменка», сюр приблизно дорівнює 250 метрам (прим. автора).

Крібл — на думку «Шельменка» — матеріал, з якого зроблено ящик, що його знайшли разом з космонавтом (прим. автора).

Де знаходиться це сузір'я, ми не знаємо й досі (прим. автора).

Наука про Місячну поверхню.

Селеніти — фантастичні жителі Місяця.

Дилетант — аматор, що займається якимось мистецтвом або наукою без достатньої підготовки, необхідної для ґрунтовного знання предмета.

Аборигени — корінні мешканці країни або місцевості.