Татарський острів - Лысенко Василий Александрович. Страница 25

Маковій уважно поглянув на Юрка, запитав:

— А як ви, пане Берг, потрапили в це село?

— Я й народився тут, — пояснив Юрко. — І мій батько з цього села, а мати — з Васильківських Дач.

— Берг, — ніби щось пригадуючи, мовив Маковій. — Не пам'ятаю. Ніби й не було в нашому селі Бергів. Я теж уродженець цього села.

— Так я не Берг, а Береговий. Син Василя Берегового.

— Так би й казав! — зрадів Маковій. — Ми ж з твоїм батьком в одному класі вчилися, разом учительську семінарію кінчали і чотири роки пробули на фронті. Всю Галичину і Польщу своїми ногами переміряли.

Начальник поліції підвівся з-за столу, плеснув Юрка по плечу.

— Твій батько мені життя врятував. На собі пораненого виніс із бою під Перемишлем. Де він зараз?

— На фронті.

— Гарний чоловік був твій батько. Чотири Георгії мав за хоробрість. Як же його син став фольксдойчем?

— Хіба ви не знаєте? Мій прадід був виходець із Пруссії, його пан Хоткевич виписав замок будувати. У нас лишилися документи. Пан Маєр і видав мені посвідчення про приналежність до німецької нації.

— Зрозуміло, — кивнув головою Маковій. — Зараз бути німцем нікому не завадить. Я й матір твою знаю. Передавай їй моє вітання, якось виберу час, зайду до вас у гості.

— Заходьте, пане Маковій, будемо раді.

— Скільки ж тобі років?

— Скоро буде шістнадцять.

— Чи ж не рано ти задумав одружуватися?

— Як вам сказати, пане Маковій, — зам'явся Юрко. — Одружуватися мені й справді ранувато. Але дівчину дуже люблю. Зачекаю рік-другий і буду одружуватися.

— Зрозуміло, — мовив Маковій. — Спробуємо щось зробити, подзвонимо пану Маєру, розповімо йому про вказівку пана Лау. Може, він залишить ваших біженців на проживання в селі.

Маковій підняв телефонну трубку, похукав у неї, сказав:

— Прошу з'єднати мене з паном Маєром. Просить начальник поліції Симон Маковій.

У трубці щось зашаруділо, і до Юрка долинув голос Маєра: «Я слухаю».

— Гер Маєр, — чистою німецькою мовою заговорив Маковій, — прошу вибачити за турботу, але я мусив звернутися до вас, поставивши вас, гер штандартенфюрер, до відома.

— Я вас слухаю, гер гауптман.

— До мене звернувся фольксдойч Юрген Берг з проханцям дати дозвіл проживати в селі біженцям, які мешкають у них на квартирі. А гер Рудольф Лау, як вам відомо, — Маковій по-змовницьки підморгнув Юрку, — наказав всіх підозрілих вивезти сьогодні в напрямі села Мануйлівки. — Маковій знову підморгнув Юркові, заговорив улесливо: — Я порушую наказ гера Лау. Мені суворо наказано нікому не повідомляти про цю акцію, виконати її терміново і повністю. Однак я вважаю за необхідне поставити вас, гер Маєр, до відома!..

У телефонній трубці почувся різкий голос Маєра:

— Наказую всіх біженців не чіпати. Село Відрадне повністю знаходиться у моєму віданні, і всі рішення, які стосуються мешканців, можу приймати лише я! Де зараз Юрген Берг?

— У моєму кабінеті.

— Дайте йому трубку.

Маковій поспіхом передав її хлопцю.

— Юрген, — промовив Маєр, — ти мені потрібний. Зараз же зайди в палац. Все.

Маковій підійшов до Юрка, подав руку:

— Вітаю. І не забудь покликати пана Маковія на весілля. Передай матері, що навідаюсь до вас в наступну неділю, як ніщо не завадить.

— Спасибі вам, пане Маковій!

— І попроси Маєра, хай дасть посвідчення вашим біженцям, що вони довели свою лояльність новому порядку.

…Маєр привітно зустрів Юрка.

— Я викликав тебе у вельми важливій справі. І мені, і тобі, Юрген, загрожують неабиякі неприємності. Нам треба подумати, як поліпшити удари долі. Ти розмовляв з паном Шудрею?

— Так, гер Маєр.

— Що сказав цей старий базіка?

— Він підтвердив, що дав вам кілька пачок асигнацій, і пообіцяв дати подібні свідчення всім, хто його питатиме.

— Чи, можна вірити цьому йолопу?

— Так, гер Маєр.

— Отже, одне питання вирішене. Тепер — друге. Я колись говорив тобі, що поки гер Маєр знаходиться в цьому палаці — ти можеш бути спокійним. І це справді так. Проте, не виключено, що мені доведеться залишати палац. І це може негативно вплинути на вашу родину, на долю ваших біженців. У мене, Юрген, є друзі, але є й впливові вороги. І один з цих ворогів — бригаденфюрер фон Лау. У зв'язку з цим мені потрібна твоя допомога.

— Що я мушу робити, гер Маєр?

— Перш, Юрген, ніж говорити про конкретні речі, я мушу дати тобі загальні настанови. Ти залишишся в селі без моєї допомоги і мусиш вистояти, виконати важливе завдання, яке я хочу тобі доручити. Від цього залежить наше майбутнє.

Маєр закурив товсту, як палець, запашну сигару, вивчаюче поглянув на Юрка і заговорив повільно, чітко вимовляючи кожне слово.

— Ти, Юрген, жив у країні більшовиків. І хотів ти чи ні, а все одно мусив набратися їхньої мудрості. Тепер ти повинен переучуватися. І чим скоріше, тим краще. Я допоможу тобі опанувати «вищу математику», і ти станеш непереможним. Що є «вища математика»?

Маєр втупив у хлопця погляд своїх драглистих холодних очей і лунко забарабанив довгими випещеними пальцями по блискучому полірованому столі.

— Змалку, — почав гестапівець, — тебе вчили, що треба бути добрим, чесним, справедливим, правдивим. Чи не так, Юрген?

— Так, гер Маєр, я й намагаюся бути чесною людиною.

— Тепер ти повинен зрозуміти, що все це безглузді вигадки, дурниці! Нема, — голос Маєра заскрипів від натуги, — ні правди, ні чесності, ні справедливості! Це все вигадки для нікчем! Для безсилих хлюпиків, які сподіваються досягти своєї мети добротою, чесністю, працьовитістю! Запам'ятай, що основна і безвідмовна зброя — це сила! Тільки силою можна взяти все потрібне для представника вищої раси. Фюрер навчив нас, німців, «вищій математиці». Ми сприймаємо лише те, що нам корисне — і не більше! Ми хочемо володіти світом, прагнемо захопити всі його багатства, і цій меті повинні підпорядкувати всі свої зусилля. І всі засоби — дозволені! Зрада, віроломство, підступ, наклепи, вбивства… Оце і є «вища математика».

Юрко слухав теоретичні міркування Маєра і ніяк не міг збагнути, до чого хилить фашист і навіщо він взагалі затіяв всю цю несподівану і безглузду розмову. І Маєр, ніби вгадавши його думки, пояснив:

— Незабаром в палац прибуде важлива комісія і, можливо, ти даватимеш на ній свідчення. І від твоєї поведінки буде залежати моє і твоє життя.

— Про що, гер Маєр?

— Комісія цікавитиметься, які гроші я взяв у Шудрі. Тобі покажуть фунти стерлінгів, і ти повинен підтвердити, що подібні купюри ти бачиш уперше в житті. І це буде вигідно — мені й тобі. Ти все збагнув, Юрген?

— Так, гер Маєр. Я зроблю, як ви наказуєте.

— Ти справжній компаньйон, Юрген. Я радий, що не помилився в тобі. Тепер поговоримо про інші, не менш важливі для нас, справи. Фюрер, як я говорив, вирішив завоювати весь світ. Ми — солдати фюрера. І в нас, крім основної мети, є своя, особиста. Нам необхідно стати володарями скарбу пана Хоткевича. І ми будемо тоді непереможні. Але все це не так просто. Скарб приваблює дуже багато бажаючих. І їх дії ми повинні враховувати.

Маєр, не поспішаючи, дістав з кишені золоту запальничку, припалив погаслу сигару:

— Я мушу попередити тебе, Юрген, — сказав притишено, — ти мусиш особливо остерігатися пана Пістряка. Він люто ненавидить тебе, підозрює, що ти дієш заодно з лісовими бандитами. Ти мусиш знати, Юрген, хоча це важлива, надзвичайно важлива таємниця: пан Пістряк — давній офіцер німецької розвідки і користується повним довір'ям генерала фон Лау. Їм, як і нам, не дає спокою скарб пана Хоткевича. Треба бути дуже й дуже обережним. І останнє. Я прошу тебе наловити на тридцяте число риби. До мене прибуде гість, від якого залежить моє майбутнє. Мій гість дуже любить рибу. І запам'ятай, Юрген, ти ніколи не бачив купюри фунтів.

— Гер Маєр, — підвівся з стільця Юрко, — я знову натрапив на значну кількість грошей. Їх надто багато.

— Яких? — одразу ж запитав німець.

— Фунтів стерлінгів.