Безгетьмання та останній гетьман України - Сорока Юрій В.. Страница 7

Однак у той час, коли Запорожжя перетворилось із впливового політичного гравця на невелику військову одиницю під владою кримського хана, значно посилився вплив на події в Україні тієї старшини колишнього гетьмана Мазепи, яка після поразки під Полтавою змушена була емігрувати з батьківщини. І найяскравішим з цієї плеяди козацьких емігрантів був, безперечно, Пилип Орлик.

Народився Пилип Орлик 11 жовтня 1672 року в селі Косуті Ошмянського повіту Великого князівства Литовського. Документи тієї доби, які донесла до нас історична наука, оповідають, що династія Орликів походить від старовинного чеського баронського роду, поширеного у Чехії, Моравії та Сілезії. Далекий предок майбутнього творця першої української Конституції за часів гуситського руху, тобто у XIV — на початку XV сторіччя, змушений був емігрувати до Речі Посполитої. Саме від нього й походять предки Пилипа Орлика.

Наприкінці XVII сторіччя предки Пилипа Орлика відбували військову службу з оборони кордонів Польсько — Литовської держави. Так, відомо, що у 1673 році під час битви при волоському Хотині загинув його батько. Початкову освіту Пилип Орлик здобув, імовірно, у єзуїтському колегіумі у Вільно. Пізніше молодий Орлик вступив до Києво — Могилянської академії, яку закінчив 1694 року. Окремі згадки свідчать про те, що майбутню свою кар'єру Пилип Орлик бачив у якості священнослужителя. 1698 року він обійняв посаду кафедрального писаря у Київській митрополії. Того ж року Орлик одружився з донькою полтавського полковника Герцика, пов'язавши себе родинними узами із старшиною козацького війська. З 1700 року, завдяки протекції відомого церковного діяча того часу Стефана Яворського, Орлик зайняв посаду канцеляриста, а потім і старшого канцеляриста Генеральної військової канцелярії. Невдовзі молодого та перспективного службовця було призначено на посаду керуючого справами Генеральної військової канцелярії Запорозького Війська. Саме тоді на освіченого молодого інтелігента звернув увагу гетьман Іван Мазепа, наблизивши його до себе.

Під час подій 1708–1709 років і поразки шведсько — українських військ під Полтавою Пилип Орлик залишився на боці Мазепи. Разом з гетьманом він відступив на територію Османської імперії, до молдавського міста Бендери, і до останнього був опорою хворого гетьмана. Після смерті Івана Мазепи, коли постало питання про вибір нового гетьмана на противагу Іванові Скоропадському, поставленому в Україні Петром І, вибір козацтва упав на Пилипа Орлика. Його було обрано на посаду правобережного гетьмана 5 квітня 1710 року. У день виборів Орлик проголосив державну Конституцію, яка називалася «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького». Саме на цій козацькій Конституції, яка стала безпрецедентним кроком на шляху розбудови української державності, хотілось би зупинитись детальніше.

Головною ідеєю створеного гетьманом Пилипом Орликом документа була повна незалежність України від Варшави та Москви, причому кордон із Польщею проходив по річці Случ, як було й за гетьманування Богдана Хмельницького. Крім визначення території Української держави, Конституція Пилипа Орлика визначала права усіх верств населення України. Окремим пунктом вона встановлювала незалежний статус Запорозької Січі від Речі Посполитої та Московського царства.

Згідно зі статтями Конституції, гетьмана призначав глава Української держави. Але він не мав статусу одноосібного лідера. Віддаючи належне традиціям козацького самоврядування, Конституція визначала, що паралельно з гетьманом мала діяти Генеральна старшинська рада. Завданням ради було певною мірою обмежити владу гетьмана та врегулювати його відносини з народом.

Без сумніву, створена Орликом модель суспільного ладу на багато років випередила свій час. Крім старшини, до Генеральної ради мали увійти вповноважені представники від кожного полку, тобто речники тієї самої козацької сіроми, яка, власне, й була простим народом. Державна скарбниця відділялася від гетьманської, а на утримання гетьмана виділялися чітко визначені відокремлені землі та цільові кошти. Продовжуючи у руслі принципів козацької демократії, Конституція визначала, що полковники та сотники Війська Запорозького мали обиратися демократично — вільними голосами козаків полку чи сотні. Гетьман зобов'язувався стежити за справедливим розподілом коштів і збиранням державних податків, що їх сплачували невійськові верстви населення, тобто козацькі підпомічники, селяни, міщани і купецтво.

Далі у тексті Конституції пояснювалися причини того, чому Україна має намір розірвати стосунки з Московським царством і прийняти протекцію Швеції. Щодо цього у статтях Пилипа Орлика було зазначено: «бажаючи звільнити козацький народ із тяжкої неволі й повернути до первісної свободи, Бог висунув оборонцем православ'я Богдана Хмельницького, давши йому для підтримки шведського короля й зброю Кримської держави. Хмельницький добровільно прийняв протекторат московських царів, плекаючи надію, що вони дотримають обіцянки берегти право і вольності України, викладені в договорах і статтях».

Слід наголосити на тому, що у багатьох сучасних публікаціях Конституцію гетьмана Пилипа Орлика називають першою конституцією у світовій історії. І хоч таке твердження видається вельми сумнівним, неможливо відкидати той факт, що багато з викладеного у її преамбулі і шістнадцяти статтях цього унікального маніфесту могло стати для України справжнім політичним проривом. Необхідно також зазначити, що такі впливові держави, як Шведське королівство і Османська імперія, одразу ж визнали українську Конституцію Пилипа Орлика. Цього, звичайно, не зробив російський уряд.

Не дивлячись на опір Московського царства, Орлик дедалі ширше розгортав роботу в обраному напрямку. Продовжуючи справу, розпочату гетьманом Іваном Мазепою, Пилип Орлик уклав союзну угоду зі Швецією та Кримським ханством, а також доклав максимум зусиль до того, щоб 20 листопада 1710 року Османська імперія оголосила Московському царству війну, про яку ми вже побіжно згадували, висвітлюючи становище Запорозької Січі після полтавської поразки. І, звичайно, одразу ж після підписання таких угод Орлик потрапив до списку гетьманів — зрадників, що його Москва вела ще від Івана Виговського, не в силі прийняти ту думку, що Гетьманщина не зраджує її, а лише виборює власну незалежність. Навесні 1711 року Пилип Орлик на чолі шістнадцятитисячного війська, підсиленого невеликим загоном татарської кінноти, розпочав наступ на Правобережну Україну.

Українське населення радо вітало козаків гетьмана Орлика. Майже всі міста й містечка, повз які пролягав шлях його корпусу, здавалися без бою, демонструючи лояльність і згоду стати підданими гетьмана. Правобережні полки один за одним визнавали владу Пилипа Орлика і переходили на його бік. Зовсім так, як колись, напередодні Жовтих Вод, поспішали до Хмельницького реєстровці, що їх вів на згубу гетьману Стефан Потоцький. Водночас на Лівобережжі теж розпочалися масові народні виступи проти московських воєвод і урядників.

На початку липня 1711 року московське військо, що вирушило за наказом Петра І назустріч полкам Пилипа Орлика, було оточене турецькими й татарськими військами. 8 липня неподалік від молдавського містечка Станілешти на правому березі Пруту відбулася генеральна битва, а наступного дня московська армія капітулювала. А вже 12 липня 1711 року в Яссах був підписаний раніше згадуваний нами Прутський мирний договір між Москвою та силами союзної коаліції, до якої входили турецький султан Ахмед III, кримський хан Девлет — Гірей II, король Швеції Карл XII, гетьман Правобережної України Пилип Орлик та запорозький кошовий отаман Кость Гордієнко.

Зауважимо, що Пилип Орлик ретельно підготувався до цього походу. Багато в чому покладаючи надію на сприяння українського населення, знесиленого й озлобленого московським та польським пануванням, Орлик ще раніше розіслав своїх емісарів по всій Україні, давши наказ проводити агітацію серед козаків, міщан і селянства. Як згадують історичні джерела, ці люди під виглядом кобзарів і жебраків мандрували Україною, розповсюджували гетьманські універсали, звернені до українського народу, закликали до повстання та вступу до лав козацького війська. І така агітація мала значний успіх — до Орлика та запорожців прибувало багато втікачів з обох берегів Дніпра. Всі вони висловлювали бажання взяти до рук зброю і помститися за свої кривди й руїну рідного краю.