Тінь попередника - Ешкилев Владимир. Страница 25

— Житлові блоки бази, — прокоментував радник. — Зйомка проведена через сорок дві хвилини після ізоляції периметру карантинної зони. Запис відтворюється без уповільнення.

На верхній правій чверті екрана метушилися люди. Можливо, вони готувалися до евакуації, пакуючи особисті речі у великі сріблясто-зелені рюкзаки. Несподівано з високої стелі на людей посипалися ґирги. Їх було багато, дуже багато. Вони рухалися з такою швидкістю, що радше нагадували мерехтіння перешкод під час зв'язку, аніж живих істот. За кілька секунд просторе приміщення вкрилося шматками людської плоті й калюжами крові. Ґирги притискалися до розкраяних людських тіл нижньою частиною черева і завмирали. На інших сегментах монітора відбувалося аналогічне. Гинули люди, а потім їхні вбивці щільно притискалися до останків своїх жертв.

— Вони їдять? — не втримався Вольск.

— Жеруть, — уточнив Марков.

— Так, панове, зараз ми спостерігаємо за процесом харчування ксеноморфів, — підтвердив Гело. — На череві, за розсувними пластинами, у них розташований такий собі зубатий хобот. За його допомогою вони шматують тіла і ковтають м'ясо. Але найцікавіше попереду.

Усі ті, хто зібрався в «червоній кімнаті», мовчки спостерігали, як ґирги пожирають людське м'ясо. При цьому їх тіла збільшувалися. Над спинними щитками чудовиськ напиналися знайомі бульки.

— Там, під щитками, живуть колони медуз! — здогадалася Ґвен. — Вони є симбіозом з двох видів. Медузи відкривають…

На моніторі запалахкотіли пухирі-портали. Але чудовиськ не побільшало.

— Вони переправляють спожиту їжу у свій світ, — пояснив радник. — Принаймні, таке припустили наші фізики. Портали на спинах ксеноморфів працюють лише в одному напрямку — в бік гіпотетичного гнізда ґиргів. Це, так би мовити, «передавачі». А ось тепер дивіться уважно: ґирги висаджують десант із медуз-«приймачів».

Зображення змінилося. Весь екранний простір заполонив висунутий кліщатий «хвіст» ґирга. З нього на підлогу сповзали уже знайомі глядачам драглисті створіння. За кілька хвилин колонія медуз «надула» портал. Він блиснув уже знайомим вибуховим сяйвом. Під час спалаху в інфіковану кімнату застрибнуло декілька нових ґиргів. Після цього сам портал зник.

— Фантастика, — коротко зітхнула Тама.

— Дотепер залишається незрозумілим, як їм вдалося прорвати карантинну ізоляцію, — сказав Гело.

— За допомогою порталів, — припустив один із офіцерів Джи Тау.

— Ізоляція не пропустила б медуз за межі карантинної зони, — не погодилася Тама. — Вона не пропускає навіть фраґменти вірусу.

— Отже, — підвела підсумки Ґвен, — самі ґирги розмножуються тільки у своєму світі. Інших світів вони досягають уже дозрілими повноцінними особинами. Або інакше: самиці ґиргів не вміють проходити крізь портали. Проходять тільки самці — добувачі їжі. Таким чином, самиці або надто великі, або… ще щось.

— Наші ксенобіологи допускають, що ґиргів виробляють велетенські яйцекладні матки. Вони не здатні пройти крізь портал — підтвердив радник. — Самці відправляють їжу маткам і годують своїми виділеннями медуз-симбіонтів. За такої схеми метаболізму потрібні величезні орди самців-мисливців. Із такими створіннями складно боротися.

— Проте, можливо, — сказав Чандрасекар. — Найвразливіша ланка у цій веселій сімейці — медузи-«приймачі». Без ґиргів вони практично беззахисні.

— Можливо, так, а можливо, й ні, — тіронієць уже не сидів на дивані, а ходив кімнатою. — Учора, раднику, ви казали, що до карантинної зони після ураження відправили кризовий загін флотських «командос». Ми можемо подивитися запис бою цих хлопців із ґиргами?

— Тільки на пласкому екрані.

Радник почаклував над дистанційним пультом, і на моніторі знову виникли довгі шереги транспортних контейнерів. У карантинному терміналі кишіли ґирги, спалахували й гасли пухирі-портали.

Наступальні ланцюги кіборґів і бійців флотських «командос» з'явилися з портового боку терміналу. В першій лінії рухалася півсотня темно-сірих роботів-«павуків». За ними крокували дві дюжини бійців. Одягнені в дзеркальні протиконтактні скафандри, вони були озброєні ранцевими вогнеметами, смартганами і пересувалися напівкроками-напівстрибками. Так зазвичай рухаються солдати, в яких м'язи підсилені механікою легких екзоскелетів [32]. Якоїсь миті кіборґи вирвалися вперед, поливаючи ксеноморфів рідким вогнем. Безладна біганина ґиргів миттєво припинилася. Ксеноморфи з неочікуваною скоординованістю і приголомшливою швидкістю атакували ворога з усіх боків. Тільки тепер стало зрозуміло, як їх багато. Вони кидалися на кіборґів і бійців, не звертаючи уваги на втрати, перевертали їх, розривали скафандри ударами лап. Кіборґи опиралися довше. Навіть коли «павуки» тонули в чорній булькаючій масі розплавлених ксеноморфів, їхня зброя продовжувала обпалювати і плавити ворога. Побоїще ховалося за хмарою густого чорного диму.

— Повний цуррр! — Марков не міг відірвати очей від монітора. — Ви це бачили? Покриття бойових скафандрів виготовлено із волокон мономолекулярного кремнію. Їх неможливо розірвати. Їх не бере навіть фреза.

— А кіборґи? — нагадав один з офіцерів. — У них взагалі кристалічні панцири.

— Потужні лапи, особлива механіка кінцівок, — відізвалася Ґвен. — На Сельві, скажімо, водяться ящірки basiliscus foborra. Невеликі такі, зовсім непримітні рептилії. Вони розкушують струни для кріплення щогл і житлових балок. А ті струни також виготовлені з монокремнію… Не треба було взагалі посилати туди людей. Навіщо їх туди відправили? Чому людей, а не роботів?

Її запитання залишилися без відповідей.

А тим часом на екрані бій завершився цілковитою перемогою ґиргів. Людські тіла не проглядалися з-під товстого килима згорілих, поранених і бадьоро підстрибуючих ксеноморфів. Щось незрозуміле відбулося і з невразливими кіборґами. Вони не рухалися. Термінал затягнуло димом. Радник вимкнув демонстратор і додав:

— Є ознаки, котрі свідчать про те, що ґирги чи «медузи» можуть ментально пригнічувати свідомість людей. Розрахунки аналітиків показали, що реакція бійців перед загибеллю була або уповільненою, або неадекватною. Вони не повинні були так швидко здатися.

— Відомо багато ксеноморфів, здатних ментально впливати на психіку, — підтвердила Тама. — На Бальсані практично всі тубільні істоти володіють ментальною зброєю. Серед них є багатоніжки з родини myriapoda karamorgana, які здатні телепатично паралізувати одягнуту в скафандр людину на відстані тридцяти кроків. Тому немає нічого дивного, що ґирги можуть ментально пригнічувати свої жертви. Я, щоправда, не помітила в записах явних ознак ментальної атаки, але якщо колеґи так вважають…

— Ви були на Бальсані, Тамо? — самими кутиками губ посміхнулася Ґвен Вей.

— Недовго. Але, повірте, колеґо, мала можливість відчути ксеноменталіку на власній шкурі.

— Вас паралізувала karamorgana?

— Ні, хижа трансформна істота, яка в каталозі Альфанда класифікована як holometabola errania. Я мало не вбила себе.

— Невже? — примружився Марков.

— Так, пане детективе. Ця істота примусила мене власноруч вимкнути повітряний клапан на шоломі. Мене в останню мить врятував кіборґ.

— Такі пригоди трапляються, — погодилась баронеса.

— Ми відволіклися, панове. Ваші фахові проблеми ви зможете обговорити пізніше. Мене, наприклад, дуже цікавить: що ж таки сталося з «павуками»? — сказав Чандрасекар. — Я добре знаю цю модель. Це багатофункційні роботи-термінатори, змонтовані на універсальній бойовій платформі Мк7. Їх збирають авреліанці на заводі компанії «Ельдотронік». Ці «павуки» можуть годинами плавати в концентрованій сірчаній кислоті, вони невразливі для куль, витримують пряме попадання термічного заряду, їхню броню, леді Вей, не прорвуть жодні надтверді кігті. Навіть не подряпають. Вони можуть втратити всі свої кінцівки і блоки бачення, але продовжать битися і вбивати. Я відповідаю за свої слова, я бачив цю модель у дії. Як так вийшло, що ця гидота вивела їх з ладу? Яку зброю вони застосовували для цього?