Тінь попередника - Ешкилев Владимир. Страница 34

— Люди також зіткнулися із чимось схожим.

— Так, але ми прискорили виродження частини людства необдуманими генетичними експериментами. Якби не Відновлення, нас, звісно, також не було б. Проте значну частину раси генетичне моделювання не зачепило. А у Повзучих настала не криза спадковості, як у нас перед Відновленням, а цілковите вичерпання життєвих сил раси. Вони після того розмножувалися лише в одному спеціальному розпліднику. У ньому багато тисячоліть, шляхом надскладної багатоетапної селекції, Повзучим вдавалося зберігати невелику життєздатну популяцію примітивних статей. А ґирги напали і знищили цей інкубатор.

— Вони не мали резервного?

— Ні.

— Невже тоді цей один-єдиний розплідник не охороняли? Мудра давня раса повинна була…

— Охороняли. Обов'язки щодо захисту розплідника були покладені ними на партнерську расу ящерів. Тут, можливо, й прихована головна таємниця загибелі Повзучих. Існує припущення, що ґирги потрапили туди не випадково, що ящери умисно інфікували розплідник, щоб прискорити згасання раси Повзучих.

— Ящери? Але ж ящери шанували Повзучих як живих Богів. У всіх енциклопедіях про це написано.

— Це таємниця ящерів Ґ'орми. Іноді й Богів убивають.

— Ти сказала, що це тільки припущення.

— Припущення, леґенда. Але і частина знань.

— Отже, ґирги є начебто біологічною зброєю ящерів?

— Не начебто. Це найнебезпечніша зброя ґ'ормітів. Дуже ефективна. Здатна швидко очистити будь-яку планету від усього живого. І, на відміну від тератронних бомб, ця зброя залишає самі планети цілими.

— Тоді те, що сталося на Волт-Армстриджі, може бути останнім попередженням правителів Ґ'орми людям. Може, це у них таке пред'явлення ультиматуму?

— Я також про це думаю.

— Це все тобі розповіли на Піфії?

— Так. Там зберігають знання про древні епохи Галактики.

— Розповіси мені?

— Можливо.

Після такої невизначеної обіцянки вони декілька хвилин лежали мовчки. Потім Вольск доторкнувся губами до теплого плеча Тами.

— То як там трахаються під відкритим небом? Можеш показати?

— Можу.

— А чого ж тоді чекаєш?

— Хвилинку, арпікранське снобисько-тараканисько, я тобі покажу справжній земний трах. Уяви собі, що ти лежиш на м'яких зелених рослинах і…

— Цу!

— Не кричи. Це не я. Це тебе вкусила земна мураха. Вони завжди заважають трахатися у траві.

— Це не мураха, це ти мене вкусила. Невже у мурах такі великі красиві білі зуби?

— У них щелепи. Гострі-гострі. А ще на Землі є оси. Вони небезпечніші за мурах. Особливо для периф… Вибач, для тих, у кого немає імунітету. Мене одного разу вкусила оса…

— Не відволікайся.

Військовий ґвинтокрил АНО-86,

350 метрів над поверхнею води

Південної затоки Океану Нелі,

планета Кідронія (4КВ67:3) системи Абелари.

15 семпрарія 416 року Ери Відновлення

— Я вже років із десять не літала ґвинтокрилами, — намісниця Унно, висока кістлява жінка з вилицюватим обличчям, подивилася в ілюмінатор. — У цих машинах є азартна своєрідність. Але якщо нас зіб'ють партизани, ми потрапимо на сніданок до підводних монстрів.

— Район безпечний, — запевнив Атлопатек. — Нас прикривають кіборґи супроводу, на березі розгорнуті мобільні групи «командос». А ґвинтокрил мені порадили наші техніки. На ґвинтокрилі, виявляється, легше обладнати «червону зону». У мисливському таборі розмовляти буде складніше.

— А про що розмовляти? Ви ж уже сказали нам, Джилі, що у вас усе готово.

— Я б хотів попередити вас, зокрема, щодо нових аґентів Ґрідаса, герцогине.

— Ви геть збожеволіли з тими титулами, Джилі, — насупилась намісниця. — Я стану герцогинею Корвін-Кларт лише після смерті матері. А старенька, я сподіваюся, ще протягне років зо двадцять… Аґенти Ґрідаса! Нехай делла Варда вирішує ці проблеми, мені це не цікаво. Ви краще б познайомили мене зі своєю чарівною супутницею, адмірале. Хто ти, дитинко?

— Камер-корнет Фатіма Ферфакс, мем! — відрапортувала юна білявка, котра сиділа поряд із Джиліном.

— Ферфакс? То ти сестра тої білявої Тени, — здогадався сенатор Рехинальдер. Він щойно відірвав погляд від величної панорами фіолетового океану. Наче велетенський апельсин, у сіро-зеленому тумані над горизонтом висів диск Абелари.

— Так точно! Молодша сестра.

— Як мило вона викрикує «так точно». У вас чудовий смак, Джилі, — посміхнулася Ліда Унно.

— Як тобі не соромно тримати дівчинку в камер-корнетах? — підіграв намісниці сенатор. — Невже вона в тебе ще не заслужила нашивок фреґат-лейтенанта?

Фатіма зашарілася.

— Скоро отримає, — запевнив адмірал. — Діти судді Ферфакса — гордість Другого флоту. Тена виграла п'ятиборство на останніх Ноланських іграх. Серед народжених, зрозуміло.

— А чому на Нолі не проводять змішаних суперфіналів? — поцікавився сенатор. — Хіба ваші люди не здатні битися з клонами?

— Не здатні, — намісниця з виглядом колекціонера спостерігала, як рожевіють щічки юної адміральської подруги. — Клони завжди перемагають людей. Завжди. Це цілком доконаний факт. Вони сильніші й цілеспрямованіші.

— Тена ніколи б не билася з клоном, мем. Це ж паскудство, — заявила Фатіма і злякалася, що насмілилась втрутитися до розмови правителів. Тепер навіть вушка в камер-корнета стали пурпуровими. Джилін насупився.

— Твоя сестра, дівчинко, дуже здібна, — сказала Унно, ніби не помітивши порушення субординації, — і дуже сильна. Але у двобої з клонкою-бійцем вона не протримається й хвилини.

— Спірне твердження, — не погодився Рехинальдер.

— Можна перевірити.

— Давайте.

— Якщо наш люб'язний господар не проти, — намісниця глянула на Атлопатека, ніби пропонуючи прийняти виклик, — ми влаштуємо у мисливському таборі невеличку забаву. Бій на п'ять раундів з короткими лезами. Я виставляю на арену свою клонку, а сенатор проти неї старшу Ферфакс. Ставлю на клонку двісті тисяч.

— Приймаю, — кивнув Рехинальдер. — Двісті тисяч на доньку судді.

— Це можна організувати, — погодився правитель Кідронії. — Допоки мої плавці виманюватимуть великого мечоносця, ми спостерігатимемо за боєм. Я також ставлю на Тену. Сто тисяч.

— Я піднімаю ставку, — прийняла виклик Унно. — Триста. Ви, наскільки я розумію, ще не бачили справжніх бойових клонів.

— Щодо клонів, — сенатор знову глянув на обідню Абелару. — Кажуть, що на Кідронії з'явилися проповідники культу Велудумана. Це правда, Джиліне?

— Чутки, сенаторе, це лише чутки. Ми викорінюємо шкідливі вірування в зародку. Демонтуємо клонів за самою лише підозрою у сповідуванні тих заборонених вчень.

— А чому ви вважаєте цей культ шкідливим? На мою думку, релігії клонів є неминучим побічним продуктом їхнього виховання. Адже ми закладаємо в них поняття покірності і підпорядкування.

— Проповідники Велудумана називають нашу Імперію «породженням темряви», — замість правителя відповіла намісниця. — У мене є копії їхніх священних текстів. Можу й вам надіслати, якщо цікаво. Дуже своєрідні писання. Я вже наказала демонтувати шість сотень клонів на рудниках Ноли і тридцять серед обслуговуючого персоналу, та все ж прихованих прихильників Велудумана у нас стає все більше. Навіть серед напівкровок знаходять проповідників. Я впевнена, що й на Кідронії ця мерзота також розквітає. У вас під носом, Джилі.

— Я посилю контроль, — пообіцяв Атлопатек.

— Так, адмірале, будьте добрі, посильте. Такі підпільні культи завжди закінчувалися кривавими бунтами. Пригадайте події на Тіронії. Там спочатку в клонів з'явився такий благий месія, складав молитви, проповідував смирення… Пам'ятаєте? А закінчилося все тим, що заводські клони вирізали всіх природнонароджених у п'яти поселеннях.

— Самобутні релігії клонів — дуже цікава тема для досліджень, — завважив сенатор. — В Арпікранському Університеті нею займається такий собі доктор Панкет. Дуже розумна людина, скажу я вам. Небуденний філософ. Він підрахував, що за останні двісті років виникло одинадцять таких релігій. Три із них все ще сповідуються клонами сучасних серій. Зокрема й та, про яку ми щойно згадували. Віра у бога Велудумана.