Тінь попередника - Ешкилев Владимир. Страница 36

— А чому нікого немає? Чому немає сигналу тривоги? — Налгате розгублено роздивлялась навколо. У приймальному блоці медичної лабораторії не було ані душі. Рівно світилися білі й зелені панелі світильників, вентиляція працювала на повну потужність, намагаючись упоратися зі смородом згорілого м'яса. Від сильного потоку повітря на голові аґента ворушилося волосся.

— Скоріш за все, системи безпеки купола вимкнули. І основні, й резервні. Тут попрацювали джентльмени з поважної контори. Нам треба забиратися звідси. Якомога швидше.

— А що буде з сестрою?

— Її там уже немає.

— Потрібно перевірити, Обраний.

— Добре, сестро. Як ти скажеш.

Вони пройшли через коридор до відкритих дверей реанімаційного блоку. Тут освітлення не працювало. Відновлювальні капсули і ложа були порожні. З розкиданих ємностей на підлогу сочилася масляниста жовта рідина. Зі стелі звисали тороки обірваних дротів і трубок. На порозі круглої кімнати застигло те, що залишилося від кіборґа-«павука». Броньований корпус термінатора пробили, його механічні лапи застигли в незавершеному ривку. Дуло паралізатора задерлося, наче хобот слона, що сурмить, закликаючи на допомогу співродичів. Із дірки в його корпусі до вентиляційного отвору здіймалася цівка зеленуватого диму.

— Нам пощастило, — «Ягд» показав на кіборґа. — 3 цим роботом ми би не впоралися. Наша зброя проти такого «павучка» безсильна.

— Вони забрали сестру, — сказала Налгате.

— Забрали. Йдемо звідси.

Гумм підхопив доктора-зомбі, й вони розпочали відступ. Аварійною драбиною зійшли до передшлюзника. Тут було геть темно, лише жовті смуги на дверній плиті злегка випромінювали світло. У тому світінні було щось містичне. Шлюзовий відсік здавався передпокоєм таємничого підземного храму, а шафи з аварійними скафандрами — сховищами священного реманенту. Проте команді «Ягда» було не до містичних відчуттів. Після швидкої пробіжки десятками сходових маршів навіть невтомний Гумм важко дихав. Клон притулив око Мангуса до пластини сканера, аґент підняв ID-картку до рівня грудей. Проте шлюз не відкрився. Індикатор входу світився незмінним оранжевим кольором.

— Заблокований.

— Що це означає? — запитала Налгате.

— Означає те, що нам повний цуц. Не встигли.

— Але ж сигналу тривоги немає.

— Керуючий мозок купола ще не оговтався після пригнічення. Але окремі його функції вже почали відновлюватися. Командою номер один під час ворожого проникнення є: «Заблокувати всі шлюзи». Ось цю першу команду мозок уже спрямував до блокуючої автоматики. Купол зачинено. Секунд за п'ятнадцять-двадцять увімкнеться сигнал загальної тривоги. А після того оживуть усі спостережні системи, і нам кінець.

— П'ятнадцять секунд, — приречено зітхнула Налгате.

— Слухай, шахтарю, — звернувся аґент до Гумма. — Ти, здається, казав, що тормаги прорилися під купол. Отже, він стоїть на відкритому ґрунті, ізоляції немає. Нам потрібно зійти на ґрунтовий рівень.

— Там відстійники і реґенеруючі фільтри.

— Ну?

— Там небезпечно. Клони ходили, не повертались.

— У куполах найпростіше заховатися біля колекторів. Туди й підемо.

— У відстійниках також слідкують, — похитав головою Гумм.

— Там не така щільна сітка контролю. Іншого виходу немає. Показуй.

Гумм вказав під драбину. Там аґент побачив заґратований люк. Коли клон зірвав решітку, пролунав сигнал тривоги. Далеке виття прокотилося металевим лабіринтом, потім завило у передшлюзнику. Команда «Ягда» пірнула в люк.

До підошви купола вів вузький похилий прохід, схожий на кишку велетенського металічного звіра. За ним розташовувалися багатоповерхові ґратчасті конструкції, протягнуті вздовж товстих колекторних труб. Усередині тих труб щось чавкало і переливалося. Чим далі просувалася команда, тим сильнішими ставали звуки. Згодом, за поворотом труби, аґент побачив вантажний підйомник. Викликати кліть він побоявся. Команда почала спускатися на нижні поверхи підкупольного світу вузькими сходинками, що звивалися навколо підйомної шахти. У цьому сегменті купола дихалося важко. Вентиляційні системи поселення «Благословенне починання» не нагнітали сюди повітря. Як наслідок, тутешня атмосфера формувалася винятково з випадкових потоків, які по дорозі всмоктували в себе смердючі випаровування відстійників і масляний угар градирень.

— Тут погане повітря, — сказала Налгате.

— А чому воно має тут бути добрим? — аґент посвітив ліхтариком у вузький прохід між слизькими, вкритими парою боками колекторних цистерн. Йому здалося, що якась прудка тварюка шмигнула з проходу під черево китоподібного резервуару.

— Тут щурі.

— Або тормаги, — припустив Гумм.

— Я відчуваю хвилі озлощення, — повідомила Налгате.

— Це люди?

— Ні, Обраний, це хижі тварини. Вони голодні й хочуть нашого м'яса.

— Хотіти не заборонено.

— Тормаги нападають зграями, — нагадав клон.

— Відіб'ємося. На Сельві я відбивався від мутантів, страшніших від ваших тормагів. Краще подивися, чи немає тут раптом відеокамер.

— Відеокамери можуть бути дуже маленькими. Побачити важко.

— Тоді спускаємося додолу.

— Роботи нас і там схоплять.

— Помолися до свого Велудумана. Час йому згадати про своїх дітей.

— Держатель Склепіння знає про нас.

— Тоді вперед, товсточолий, до ґрунту ще три рівні.

— Звідки знаєш?

— Он на тій колоні викарбувано число «4».

— Окатий ти, напівкровко.

— Сліпий Обраний — не Обраний.

Вони й далі просувалися надрами купольного підніжжя. Це була найстаріша частина поселення. Більшість механізмів тут уже давно вийшли з ладу. Струмочки брудної води стікали боками заіржавілих резервуарів, з дірок у трубах силового контуру зі свистом виривалися фонтанчики пари. Насичене випарами повітря скоботало горло, в роті з'явився неприємний металевий присмак. Несподівано Нелгате схопила «Ягда» за лікоть:

— Нас оточують.

— Погоня?

— Тварини.

— Тоді займемо кругову оборону. Гумме, посади Мангуса на трубу і стань он там, біля цистерни. Я буду стояти тут, а сестра — біля Мангуса. Нехай спробують нас дістати.

— Я погано стріляю, — зізнався клон.

— Тоді візьми в праву руку різак, а в ліву пістолет. І ввімкни ліхтарика, ці тварини мали б боятися світла.

Вони не встигли зайняти визначені аґентом позиції. Зі всіх боків на команду «Ягда» накинулися чорні тварини. Розміром як кішки, швидкі й численні, вони знищили б людей, якби аґент не увімкнув розпилювач.

Хмарка захисного репелента огорнула команду. Тварин відкинуло назад у темряву. Слідом полетіли кулі.

— Не виходь за межі захищеної зони, — попередив «Ягд» Гумма, коли клон у розпалі бою кинувся за хижаками, які відступали. Але його попередження виявилося запізнілим. Щойно Гумм вийшов з хмарки, як півдюжини потвор кинулося на нього. Клон махнув різаком і розрубав на шматки кількох хижаків. Однак ті, що залишилися, вчепилися за його ноги і повисли на лівій руці.

«Ягд» схопив Гумма за пояс і ривком відтягнув його під захист репелента. Потвори розімкнули щелепи і з жалісним писком попадали на підлогу.

— Не прокусили?

— Начебто ні, — ошелешений Гумм оглянув комбінезон. Анізотропний кремній покриття витримав атаку. Щелепи потвор не залишили жодної подряпини на комбінезоні.

— Це не тормаги, — визначив клон, придивляючись до мертвих хижаків. — Це великі щуриська.

— Щурі-мутанти, — погодився аґент. — Вони живуть поряд з людьми на всіх населених планетах. Дуже життєстійкий вид. На Тіронії вони більші втричі. Цілі тобі чудовиська.

— Ця речовина відлякує лише щурів? — запитала Налгате. Вона гладила по голові Мангуса, котрий видавав безглузді звуки і тремтів.

— Усіх відомих науці земних тварин та їхніх мутованих різновидів. Проте на ксеноморфів цей репелент не діє.

— Але ж люди також земні створіння.

— Ймовірно, що розробники репеленту це врахували.

— А як ти знав, що хижаки — не ксеноморфи?

— У куполі киснева атмосфера. Для всіх інопланетних чудовиськ, окрім сельвійських, кисень є смертельною отрутою. Ксеноморфи не живуть у людських поселеннях. Лише земні мутанти.