Тінь вітру - Сафон Карлос Руис. Страница 103

— Це тобі не дуже допоможе. Каракса тут немає.

— Відкрий рота, — наказав Фумеро.

— Навіщо?

— Відкрий рота, або я відкрию його сам за допомогою кулі.

Я розтулив рота. Фумеро запхав мені в горлянку револьвер.

Я відчув, як до горла підступає нудота. Фумеро поклав палець на спусковий гачок.

— А тепер подумай, чи є в тебе причини жити далі. Як гадаєш?

Я повільно кивнув.

— Тоді скажи мені, де Каракс.

Я спробував щось пробурмотіти. Фумеро прибрав револьвер.

— Де він?

— Унизу. У склепі.

— Ти відведеш мене туди. Я хочу, щоб ти був там, коли я розповім цьому покидькові, як стогнала Нурія Монфорт, коли я встромив ножа їй простісінько у...

Краєчком ока глянувши через плече Фумеро, я побачив у темряві якийсь рух. Фігура без обличчя, з палаючими від гніву очима, беззвучно наближалась до нас — здавалось, ніби вона зовсім не торкається підлоги. Фумеро побачив її віддзеркалення у моїх очах, сповнених сліз, і його обличчя знову викривилося. Він обернувся і вистрілив у темряву. Але дві спотворені руки схопили його за горло. То були руки Хуліана Каракса.

Каракс відштовхнув мене вбік і пришпилив Фумеро до стіни. Інспектор міцно стиснув револьвер і приставив його до підборіддя Каракса. Та перш ніж він натиснув на гачок, Каракс схопив його руку і вдарив зап’ястком об стіну. Він робив це знову і знову, але Фумеро не випускав револьвера. У темряві пролунав другий постріл. Куля влучила у стіну, в дерев’яній обшивці з’явилася діра. Порох та розпечені скалки потрапили Фумеро в очі. По обличчі інспектора потекли сльози. Кімнату заповнив запах горілого.

Фумеро щосили пручався, але Каракс не відпускав його. Фумеро загарчав зі злості; він крутив головою, поки не вкусив кулак Каракса. Інспектор був одержимий тваринною люттю. Я чув клацання його зубів, які впилися в мертву шкіру, і бачив, як з губ Фумеро капала кров. Не звертаючи уваги на біль — чи він просто не відчував болю, — Каракс схопив кинджал, що стирчав у стіні. Витягнув його та жорстким ударом, яким увігнав ніж у дерев’яну панель майже по самісіньке руків’я, приколов правий зап’ясток інспектора до стіни. Фумеро закричав від болю, в судомі його рука розтиснулась, і револьвер упав біля його ніг. Каракс ногою відкинув револьвер у темряву.

Ця моторошна сцена тривала якихось валька секунд. Я впав, наче спаралізований, неспроможний не лише рухатися, а й думати. Каракс повернувся до мене й глянув мені у вічі. Я теж поглянув на нього, і мені здалося, що крізь потворну маску я впізнаю його справжнє обличчя.

— Даніелю, забери звідси Беатріс. Вона знає, що слід зробити. Не спускай з неї очей. Не дозволяй нікому забрати її в тебе. Нікому і нічому. Пильнуй її. Більше за власне життя.

Я спробував кивнути, але подивився на Фумеро, який боровся з ножем, який пришпилив його руку до стіни. Нарешті йому вдалося висмикнути ножа, й інспектор упав навколішки, тримаючись за поранену руку, яка стікала кров’ю.

— Іди, — кинув мені Каракс.

Фумеро сидів на підлозі й дивився на нас. Засліплений ненавистю, він тримав кривавий ніж у лівій руці. Каракс повернувся до нього. Тут я почув швидкі кроки, що наближались до нас, і здогадався, що це Паласіос, занепокоєний пострілами, поспішав на допомогу своєму шефові.

Перш ніж Каракс устиг вирвати ніж із рук Фумеро, Паласіос увійшов до бібліотеки з револьвером у руці.

— Відійдіть назад, — попередив він.

Він глянув на Фумеро, який докладав неабияких зусиль, щоб підвестись на ноги; потім подивився на нас — спочатку на мене, потім на Каракса. Я бачив сліди страху й сумніву на його обличчі.

— Я сказав — назад.

Каракс зупинився, потім зробив крок назад. Паласіос холодно оглянув нас. Він прикидав, що йому робити далі. Його погляд зупинився на мені.

— Ти, геть звідси. Це тебе не стосується. Йди.

На деяку мить я засумнівався. Каракс кивнув.

— Ніхто не вийде з цієї кімнати, — відрізав Фумеро. — Паласіосе, дай мені свій револьвер.

Паласіос нічого не відповів.

— Паласіосе, — повторив Фумеро, вимогливо простягаючи закривавлену руку.

— Ні, — прошепотів Паласіос крізь зуби.

Фумеро кинув на нього божевільний погляд, повний зневаги та люті, вихопив револьвер та сильним ударом відштовхнув Паласіоса вбік. Я швидко подивився на Паласіоса. Я знав, що зараз мало відбутися. Фумеро повільно підвів пістолет. Його рука затремтіла, на револьвері заблищала кров. Каракс задкував, шукаючи тінь, але втекти було неможливо — цівка револьвера переслідувала його.

Коли я побачив смертельну гримасу Фумеро, побачив, як він облизує губи, наче божевільний, мені ніби ляпаса затопили, і я прокинувся. Кожен м’яз на моєму тілі горів люттю. Паласіос дивився на мене і мовчки хитав головою, та я не звертав на нього уваги. Каракс непорушно стояв посередині кімнати, очікуючи на постріл.

Фумеро не звертав уваги на мене — для нього тієї миті існував лише Каракс і його, власна, Фумерова, закривавлена рука, що тримала револьвер. Я стрибнув на інспектора. Відчув, як мої ноги відірвались від землі. Усе, здавалося, завмерло у повітрі. Наче десь удалині почув звук пострілу, ніби відлуння шторму, що вщухає.

Я не відчув жодного болю. Куля пройшла крізь ребра. Спочатку був сліпучий спалах, потім відчуття, ніби мене вдарили металевою палицею, і я пролетів кілька метрів. Я не відчув, як упав, хоча мені здалося, що стіни рухаються і на мене з шаленою швидкістю падає стеля.

Чиясь рука підняла мою голову. Я побачив обличчя Хуліана Каракса. Я побачив Каракса саме таким, яким уявляв його, ніби вогонь не спотворив його обличчя. Я помітив жах у його очах, побачив, як він поклав руку на мою грудну клітину. Цікаво, що за рідина тече між його пальцями?..

Ось тоді я відчув той пекельний вогонь у грудях. Ніби у мене всередині палало вугілля. Я намагався закричати але нічого не виходило. Я впізнав обличчя Паласіоса сповнене каяття й відчаю. Підвів очі й побачив її. Беа потроху наближалась до мене від дверей бібліотеки. Її очі були повні жаху. Рот вона затулила руками. Не в змозі промовити жодного слова, вона тремтіла й хитала головою. Я намагався сказати щось, але пронизливий холод скував мої руки, пронизав усе моє тіло.

Фумеро ховався за дверима. Беа його не помітила. Коли підскочив Каракс, Беа обернулась. Револьвер інспектора вже був націлений їй у чоло. Паласіос кинувся зупиняти Фумеро. Але він спізнився. Там уже був Каракс. Я почув його віддалений крик, в якому пролунало ім’я Беа. Спалах пострілу освітив кімнату. Куля пройшла крізь праву руку Каракса. Ще мить — і людина без обличчя падає на Фумеро.

Я озирнувся й побачив, що Беа біжить до мене, з нею все гаразд. Я очима шукав Каракса, але він зник. Замість нього я побачив іншого чоловіка. То був Лаїн Куберт. Він вчепився в очі Фумеро нігтями, наче гаками. Я побачив, як ноги Фумеро зникають у дверях бібліотеки. Побачив, як спазматично здригалося його тіло, коли Куберт безжально тягнув його до вхідних дверей. Я бачив, як інспектор бився коліньми об мармурові сходинки і як сніг падав йому на чоло; бачив, як чоловік без обличчя схопив його за шию, підняв угору, немов ляльку, й кинув у замерзлий фонтан. Рука янгола прохромила груди Фумеро, його чорна душа вилетіла й крижаними сльозами розсипалась по дзеркальній поверхні замерзлого фонтана.

Я впав знесилений, більше ні на чому не в змозі сфокусувати погляд. Біле світло наповнило мої зіниці, я більше не бачив Беа. Я заплющив очі, відчув, як вона торкається моїх щік, відчув її теплий подих, коли вона благала Господа не забирати мене від неї. Вона шепотіла мені на вухо, що кохає мене й ніколи не відпустить. Тоді мене охопило відчуття цілковитого спокою, і це відчуття позбавило мене болю, що вогнем палав у грудях.

Я бачив, як ми з Беа, постарілі, взявшись за руки, гуляємо вулицями Барселони, цього зачарованого міста. Я бачив, як мій батько та Нурія Монфорт кладуть білі троянди на мою могилу. Я бачив, як плаче Фермін на грудях у Бернарди. Я бачив мого давнього друга Томаса, який навіки втратив дар мови. Я бачив їх, як пасажир бачить незнайомців крізь вікно потяга — потяга, що рухається надто швидко.