Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер. Страница 107

Ерагон трішки розгубився, намагаючись пригадати уроки історії в Елесмері.

— Я знаю, що його вирізьбив Дюрок.

— Так, — відповів Скег, — це був Дюрок Орнтронд — Орлине Око вашою мовою. Хоч Ісідар Мітрім знайшов не він. Дюрок тільки видобув його з каміння, вирізьбив і відполірував. Він працював над Зоряною Трояндою п'ятдесят сім років, оскільки нічого не любив так сильно, як коштовності. Днями й ночами Дюрок сидів над Ісідар Мітрім, бо був свято переконаний, що Зоряна Троянда має стати не лишень витвором мистецтва, а й чимось таким, що зможе вразити кожного, хто її побачить, до глибини душі. А крім того, він сподівався, що тоді, коли він завершить роботу, боги пустять його до свого святкового столу. Він так любив свою роботу, що навіть утратив через це дружину. На тридцять другий рік вона поставила його перед вибором: або він покличе собі на допомогу інших майстрів, або вона піде з його життя. Почувши таке, Дюрок тільки відвернувся від неї й продовжив роботу над однією з пелюсток троянди. Він працював над Ісідар Мітрім до того часу, аж доки не був цілком нею задоволений. Потому він кинув полірувальне полотно на підлогу, відійшов від Зоряної Троянди на кілька кроків і мовив: «Гунтеро, захисти мене, я завершив». За мить він упав мертвий. — Скег поплескав себе по грудях. — Його серце зупинилось, адже заради чого йому ще було битися? Ось що ми намагаємось відновити… П'ятдесят сім років ретельної праці одного з найкращих митців нашого народу. Тож, якщо нам не пощастить скласти Ісідар Мітрім саме таким, яким він був, ми зганьбимо працю Дюрока для всіх, хто її ще побачить. — Стиснувши праву руку в кулак, Скег здійняв її на рівень грудей, щоб додати своїм словам ваги.

Ерагон підійшов до краю помосту й став дивитися, як п'ятеро гномів спускали зі спеціального крана ще одного майстра, який урешті-решт завис у повітрі за кілька дюймів від гострих країв розбитого сапфіра. Сягнувши рукою за пазуху, він витяг шкіряну торбинку й дістав із неї уламок Ісідар Мітрім. Потім він узяв його щипчиками і вставив до невеличкої щілинки в сапфірі.

— Якби коронація відбулася через три дні, — поцікавився Ерагон, — ви змогли б до того часу завершити роботу над Ісідар Мітрім?

Скег протарабанив усіма десятьма пальцями по перилу помосту якусь мелодію, що її Ерагон не впізнав.

— Якби не обіцянка твого дракона, — відповів він, — то ми б не стали аж так поспішати. Адже поспіх не притаманний гномам, Арджетламе. Ми не звикли кудись увесь час бігти, ніби мурашки. Однак ми зробимо все, аби завершити роботу над Ісідар Мітрім до коронації. Якщо вона відбудеться за три дні, то нам навряд чи варто розраховувати на успіх, але якщо це станеться, скажімо, наприкінці тижня, то ми, гадаю, могли б устигнути.

Ерагон подякував Скегові за розмову й пішов. Разом зі своїми охоронцями він дістався до однієї з багатьох обідніх зал міста-гори. Це була довга низька кімната з кам'яними столами під однією стіною й печами, біля яких поралися гноми, — під іншою.

Саме там Ерагон і пообідав, смакуючи хліб, рибу, яку гноми ловили в підземних озерах, гриби і якісь товчені бульби, що їх Вершник уже мав нагоду скуштувати в Тронжхеймі, проте не пригадував, що саме це була за страва. Перш ніж почати їсти, він, скориставшись закляттями, яких його навчив Оромис, ретельно перевірив, чи не підсипали йому до їжі отрути.

Коли Ерагон запив останню крихту хліба ковтком розбавленого водою пива, що залишилося після сніданку, до зали увійшли Орик і десятеро його охоронців. Воїни сіли за власний стіл, розмістившись так, щоб бачити обидва входи, а Орик із втомленою посмішкою приєднався до Ерагона, вмостившись навпроти нього на кам'яну лаву. Нічого не сказавши, він поставив лікті на стіл і потер обличчя руками.

Тим часом Ерагон вимовив кілька заклять, щоб ніхто не зміг підслухати їхньої розмови.

— Невже в нас з'явилась іще яка проблема? — спитав Вершник.

— Та ні, жодних проблем. Просто ця безглузда балаканина забирає в мене всі сили.

— Я помітив…

— Угу… До речі, ватажки теж помітили, що тобі урвався терпець, — мовив Орик. — Відтепер було б непогано, якби ти тримав себе в руках, Ерагоне. Адже наші емоції, якими б вони не були, ідуть нашим суперникам тільки на користь. Я… — Орик замовк, коли до їхнього столу, похитуючись, підійшов товстелезний гном і поставив перед ватажком тарілки зі стравами. Ерагон похмуро поглядав на край столу.

— Але ж ти бодай трішки став ближче до трону? Ми відвоювали в тих довгобородих базік хоч якийсь клаптик землі?

Дожовуючи шматок хліба, Орик звів догори вказівного пальця.

— Ха, ми багато чого виграли, тож не будь таким набурмосеним! Після того, як ти пішов, Хавард погодився знизити податок на сіль, яку Дургрімст Фангхур продає Інгейтум в обмін на те, що ми даємо їм змогу йти влітку нашими тунелями до Налсврід-мерна. Таким чином вони можуть полювати на червоних оленів, що збираються довкола озера в теплу пору року. Ти б тільки бачив, як Надо скреготав зубами, коли Хавард погодився на мою пропозицію!

— Тьху, — роздратовано сплюнув Ерагон. — Податки, олені!.. Як це стосується того, хто сяде на трон Ротгара? Орику, скажи чесно, які в тебе шанси порівняно із шансами ватажків решти кланів? Адже з кожним днем збільшується ймовірність того, що Імперія здогадається про нашу хитрість і Галбаторікс нападе на варденів за моєї відсутності, коли виступити проти Мертага й Торнака буде нікому.

Орик витер рота кутиком серветки:

— Мої шанси доволі великі. Жоден із грімстборітхн допоки не має належної підтримки, щоб розпочати голосування, проте в Надо і в мене найбільше прибічників. Словом, той із нас, кому пощастить умовити ще два або три клани, і матиме перемогу. Хавард уже вагається, тож мені здається, що для того, аби його умовити, слід буде докласти не так уже й багато зусиль. Сьогодні я матиму з ним іще одну розмову й побачу, якою ціною можна його умовити. — Орик із насолодою проковтнув шматочок смаженого гриба й вів далі: — А якщо тобі цікаво, коли завершаться переговори кланів, то це станеться десь за два тижні… Або за три, якщо нам не пощастить…

По цих словах Ерагон тихенько вилаявся собі під носа. Юнак був такий схвильований, що його шлунок загрозливо забурчав, немовби попереджаючи, що вся їжа, яку він щойно з'їв, за мить може знову опинитися на столі. Помітивши це, Орик звівся і схопив Ерагона за руку:

— Ми нічого не можемо вдіяти, брате. Нам жодним чином не вдасться прискорити ці переговори… Один із наших мудреців якось сказав: переймайся тим, що можеш змінити, а решту облиш — воно й так владнається. Розумієш? — Потому Орик відпустив Ерагонову руку й знову всівся на своє місце.

Вершник повільно видихнув повітря й сперся руками на стіл:

— Я знаю… От тільки в нас дуже мало часу. А що, коли ми програємо?

— Нехай буде, як буде, — мовив Орик, посміхнувшись, однак його очі були сумні й порожні. — Адже ще нікому не вдавалось уникнути власної долі.

— А ти не можеш захопити трон силою? Знаю, у тебе не так уже й багато воїнів, але з моєю підтримкою проти тебе навряд чи хто встоїть!

Орик увесь аж закляк, тримаючи ножа зі шматком м'яса на півдорозі до рота. За кілька секунд він трохи оговтався, заперечно похитав головою і став їсти далі. Ерагон тим часом дивився на нього таким пронизливим поглядом, що гном не витримав і заговорив, навіть не дожувавши:

— Така витівка може обернутись на катастрофу.

— Не розумію, чому?

— Невже тобі слід пояснювати? Адже проти нас повстане весь народ… І тоді замість того, щоб контролювати расу, я отримаю всього-на-всього пустопорожній титул. Навіть якщо нам і пощастить захопити владу, то я й поламаного меча не поставлю на те, що ми доживемо до кінця року.

— Ясно…

Пильно зиркнувши на Вершника, гном став мовчки доїдати свій обід, аж доки тарілки перед ним не спорожніли. Коли гном упорався з наїдками, він хильнув пива, смачно відригнув і був готовий розмовляти далі:

— Ми крокуємо по гірській стежині, з обох боків якої урвища в десять миль завглибшки. Адже дуже багато гномів ненавидять і бояться Вершників дракона через ті злочини, що їх скоїли Галбаторікс, клятвопорушники, а тепер іще й Мертаг. Вони також бояться світу, того, що розпочинається поза горами, тунелями й печерами, у яких ми ховаємось. — Орик покрутив на столі кухля: — Надо й Аз Свелдн рак Ангуін тільки погіршують ситуацію, використовуючи страхи свого народу й напучуючи їх проти тебе, варденів і короля Орина… Тож, ставши королем, мені доведеться боротися з Аз Свелдн рак Ангуін. Ми маємо вгамувати їхній страх, а також страх тих гномів, які їх підтримують. Адже навіть тоді, коли я стану королем, мені все одно доведеться дослухатися до їхніх думок, якщо я не хочу втратити підтримки кланів. Розумієш, король чи королева завжди залежатимуть від кланів, якими б сильними вони не були, так само як грімстборітхн залежатиме від родин свого клану. — Закинувши голову, Орик осушив свій кухоль пива й грюкнув ним об кам'яний стіл.