Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі. Страница 12

Річард вказав саме в ту точку, звідки заклинання змінило свій характер. На основний недолік. Вона ніби роздвоювалася під дією зіпсованого заклинання. Вона буквально фізично відчувала, як її життя по краплині витікає десь там, далеко за межами зовнішнього кола Благодаті. Благодаті, накресленої її кров'ю. Благодаті, яка символізувала її життя. І її погибель.

В цю мить Ніккі перебувала одночасно в двох світах… І ні в одному з них повністю. Перебуваючи у світі живих, вона весь час відчувала, як неухильно сповзає в темну порожнечу світу мертвих, туди, за межі зовнішнього кола. З кожною миттю її зв'язок зі світом живих здавався все примарнішим, все слабкішими і слабкішими. І вона вже була майже згодна підкоритися цій невблаганній силі і назавжди загубитися у вічності небуття, якщо це означало кінець того нестерпного болю.

Нехай вона була не в змозі рухатися, але бачила все, що відбувається в кімнаті. Не очима — своїм магічним даром. І, незважаючи на біль, відзначила для себе, що такий спосіб бачення є дуже цінним досвідом, адже бачити світ за допомогою дару означало майже наблизитися до всевідання. Незважаючи на біль, в цьому відчутті була якась велич.

А зовні Річард переводив погляд з одного враженого обличчя, освітленого відблисками зеленуватих ліній, на інше.

— Та що з вами? Ви повинні витягнути її звідти!

Перш ніж Енн встигла почати лекцію, Зедд жестом закликав її зберігати спокій. І лише потім, впевнений, що рот аббатиси залишиться закритим, звернув усю увагу на онука.

У мережй додалася ще одна лінія і зайняла своє місце. Ніккі здалося, що чергова тупа голка проткнула її душу і з болем простягла через неї палаючу нитку, ще сильніше прив'язуючи до смертельної безвиході. Вона робила все можливе, щоб залишатися у свідомості, але з кожною хвилиною здатися здавалося все привабливіше. Зедд махнув рукою в її бік.

— Ми не можемо, Річард. Процес повинен йти своєю чергою, адже контрольна мережа сама управляє перевіркою через зв'язок із заклинанням. Таким чином, ми можемо бачити всю інформацію про його природу. Одного разу розпочатий процес перевірки зупинити неможливо. Як тільки аналіз завершиться, лінії згаснуть самі собою.

Ніккі теж знала, що він правий. Річард схопив діда за руку.

— Коли?

Він труснув старого, як ганчір'яну ляльку.

— Скільки часу займає перевірка?

Зедд вирвав пальці з руки Річарда.

— Важко сказати. Ми ніколи не бачили заклинання, подібного цьому. Можу лише припустити, що таке складне заклинання вимагає не менше трьох-чотирьох годин. Вона там вже близько години, значить, потрібна ще пара годин, не менше.

Ніккі знала, що стільки часу у неї в запасі немає. Пошкоджене заклинання неухильно затягувало її в світ мертвих. Назавжди. Вона думала про те, яким дивним чином закінчить своє життя. Настільки несподівано, безпрецедентно і безглуздо. Вона дуже хотіла, щоб такий її кінець хоч у чомусь допоміг Річарду, додав хоч крихту нового знання, підштовхнув у потрібному напрямку. Вона сподівалася, що її смерть дасть йому хоч якісь цінні відомості.

Річард повернувся і пильно подивився на неї.

— Вона довго не протягне. Ми повинні прямо зараз витягнути її звідти.

Зсередини, крізь біль і муку, вона посміхнулася йому. До самого кінця. Річард боровся б за життя до самого кінця.

— Річард, — вимовив Зедд. — Я й уявити не можу, звідки ти знаєш такі речі. Не хочу сказати, що не вірю тобі, але ми не можемо знищити контрольну мережу.

— Чому?

— Ну, — зітхаючи заговорив Зедд, — насправді я навіть не знаю, чи можливо це. Але навіть якщо і так, ніхто з нас не знає, як це зробити. Контрольна мережа розроблена з таким розрахунком, щоб захищати себе від стороннього втручання. Вона являє собою упорядковану систему, дуже складну і заплутану.

— Це було би схоже на спробу на повному скаку зіскочити з коня, проїжджаючи по краю обриву, — заговорив високий пророк. — Ти повинен дочекатися, поки кінь зупиниться, або зламаєш собі шию.

Річард повернувся до столу, відчайдушно вдивляючись у плутанину світло-зелених ліній. А Ніккі задавалася питанням, чи розуміє він, що постале перед ним заклинання, до певної міри, матеріальне. Те, що він бачить, дійсно існує, але для нього це всього лише слабке відображення реальної магічної сили, яка люто трясе всю її істоту.

Ще одна лінія відхилилася від потрібного кута. Щось було неправильно. Жахливо. Ніккі задихалася всередині. Вона відчувала, як щось живе, що знаходиться всередині заклинання біля неї, немов повільно розриває її тіло. Біль пронизувала до кісток. Вона спостерігала, як по кімнаті згущується тьма, в якій вгадувався інший світ — світ смерті. Світ, де не існує болю.

І вона дозволила собі потроху наближатися до цього світу. А потім помітила щось в тінях по той бік існування, і зловила себе на тому, що намагається від цього світу відсахнутися. Щось дивилось з пітьми палаючими, як пара гарячих вуглинок, очима. І цей пильний погляд, повний неймовірної злоби, був прикутий до Річарда.

Ніккі, збираючи останні сили, хотіла попередити його, її серце розривалося через неможливість зробити це.

— Подивіться, — прошепотів Річард, не зводячи з неї пильного погляду, — у неї сльози течуть.

Енн сумно похитала головою.

— Можливо, це тому, що вона не моргає, ось і все.

Річард розстроєно розвів руками. Обходячи навколо столу, він далі намагався розшифрувати сплетіння ліній.

— Ми повинні знайти спосіб припинити це. Повинен бути спосіб…

Дід м'яко обняв Річарда за плечі.

— Клянусь тобі, хлопчику, я зробив би все можливе. Якби міг. Але я не знаю, як перервати таку перевірку. Та й чому ти так наполягаєш на припиненні? Чому така терміновість? Тільки тому, що, як ти вважаєш, ти побачив десь тут помилку?

Увага Ніккі була прикута до суті з Підземного світу. Всякий раз, коли спалах блискавки освітлював кімнату, створіння з палаючими очима зникало. Але як тільки темрява заповнювала кімнату, воно знову опинялося тут.

Річард відвів очі від сплетіння ліній і знову вдивився в обличчя Ніккі. За все своє життя вона нічого не хотіла так, як щоб зараз він простягнув руку і витягнув її звідси, звільнив від безперервного болю, від цього проклятого заклинання, яке пронизувало її смертоносними голками магії. Але знала, що він не може. У той момент вона без вагань віддала своє життя в його руки.

Коли нарешті прозвучала відповідь Річарда, в ньому відчувалася приреченість.

— Шими!

Енн закотила очі. Натан полегшено зітхнув, немов, нарешті, зрозумів, що все це — просто чергова вигадка Річарда.

Брови Зедда зметнулися вгору.

— Шими? Боюся, Річард, на цей раз ти помилився. Це просто неможливо. Адже шими — частина Підземного світу. Звичайно, вони жадають потрапити в наш світ, але не можуть. Вони спіймані в пастку і назавжди замкнені в світі мертвих.

— Я чудово знаю, що таке шими, — майже пошепки сказав Річард. — Колись Келен звільнила їх. Випустила, щоб врятувати мені життя.

— Але вона не повинна була знати, як це робиться.

— Натан розповів їй. Він назвав їх імена: Реехані, Сентраші, Вазі. Вода, вогонь, повітря. Єдиною можливістю врятувати мені життя було закликати їх. Це був жест відчаю.

Натан здивовано відкрив рота, але нічого не сказав. Енн кинула на пророка підозрілий блискучий погляд. Зедд розвів руками.

— Річард, можливо, вона і вважала, що закликала їх, але, запевняю тебе, зробити це було неймовірно складно. Крім того, якщо б шими вирвалися на свободу і опинилися в нашому світі, ми знали б про це. Заспокойся, шими не на волі.

— Уже ні, — похмуро підтвердив Річард. — Я відправив їх назад у Підземний світ. Але Келен завжди переживала, що саме вона поклала початок знищенню магії. Тому, що випадково привела їх у наш світ. І це викликало каскад змін, про які ти говорив недавно.

Зедд був спантеличений.

— Каскад змін… Можливо, ти і правда чув від мене про це.

Річард кивнув, поринувши в спогади.

— Вона завжди намагалася довести мені, що шими і справді пошкодили магію. Навіть відправивши їх назад в Підземний світ, я це ушкодження не зупинив. Часом я сумнівався в її словах, а тепер знаю, що вона була права.