Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі. Страница 16

Намагаючись не думати про долю, яка її чекає, Ніккі розгорнула долоні вгору і почала заново викликати контрольну мережу. Стоячи в центрі Благодаті, вона зосередилася і уявила розташування основних блоків, які стримували активність заклинання. Як тільки проявилася внутрішня область, Ніккі з обережністю, використовуючи обидві сторони магії, почала цілеспрямовано з'єднувати між собою протистоячі вузли.

Зелені лінії негайно почали обвивати її, наче голодні змії з зеленого світла. В мить ока палаючі нитки обплели її до самих стегон.

Кара вступила в бій. Перший же замах її громіздкої зброї змусив Звіра відступити на крок. Кожного разу, коли тварюка намагалася рушити вперед, її зустрічав новий замах, який змушував її відступати знову і знову. Припущення Ніккі виявилося вірним — істота відреагувала на несподіваний напад з обережністю. Залишалося тільки сподіватися, що Кара зможе відігнати Звіра в потрібне місце досить швидко.

Спалахи блискавок дугою прочеркнули вечірнє небо, змушуючи засвітитися товсте скло вікон. У порівнянні з їх світлом тьмяні масляні лампи здавалися абсолютно непотрібними. Зміна яскравого світла і темряви дуже заважала, не даючи можливості розгледіти що відбувається.

Палаючі зеленуваті лінії — відображення внутрішнього стану заклинання, створеного людьми давнини, чиї імена були давно втрачені в потоці часу — ткали навколо неї свою павутину. Це відбувалося набагато швидше, ніж у перший раз, а тому, часу на підготовку у Ніккі було набагато менше, ніж вона розраховувала. Вона дихала з труднощами, з усіх сил намагаючись не втратити контроль над собою.

Включився магічний зір. Вона побачила мерехтіння обох світів, зміну світла життя і вічної чорноти смерті. Темна порожнеча часом висвітлювалася спалахами, подібно чорному небу за вікном, висвітлюваному блискавками, з тією лише різницею, що засліплювало не світло — засліплював морок. Ніккі знову здавалося, що її душа розривається надвоє, але вона постаралася абстрагуватися від болю і зосередитися на своєму завданні.

Вона прекрасно знала, що сама не зможе впоратися зі Звіром. Адже Сестри Тьми використали при його створенні дуже древнє знання, таке древнє, що Ніккі навіть не сподівалася коли-небудь зрозуміти його до кінця. Тут потрібно щось більше, ніж звичайна магія.

Нарешті Звір уперся спиною в простінок між вікнами і зупинився.

Кара ще раз налякала його, але відступати гарчати тварюці було вже нікуди. Орудувати важенним канделябром виявилося досить складно, але тільки-но Річард хотів прийти їй на допомогу, як Морд-Сіт лютим криком наказувала йому залишатися на місці. Якщо він відмовлявся підкоритися, Кара направляла свою «зброю» в його бік, щоб справою довести серйозність своїх намірів, змушуючи відскочити назад.

Зібравши всі сили, Ніккі підняла руки, готуючись зробити неможливе. Їй належало розпалити магічне полум'я на самій межі небуття. І потрібна була не просто магічна сила, а її предвістя, витік, звідки бере початок сама магія.

Зелені лінії розрослися, все рішучіше обплутуючи її. Ніккі спробувала зітхнути, але м'язи вже не корилися. А їй так потрібен був хоча б один ковток повітря. Коли світ живих знову спалахнув перед її магічним поглядом, Ніккі зібрала всі сили і зробила, нарешті, той вдих.

— Кара! Зараз!

Без найменшого коливання Кара підняла важкий канделябр. Але Звір легко спіймав один з залізних завитків пазуристою лапою і смикнув, піднімаючи вгору. За спиною у нього швидко розросталася блискавка, розриваючи чорне небо.

Ніккі завмерла, чекаючи перерви між спалахами. Коли, нарешті, кімната занурилася в темряву, вона закликала… не магічну силу, ні, а те саме її… передвістя.

Заклинання облило тварюку спалахом хвилі сили, майже непомітної і… позбавленої всякого прояву. Вона бачила, що Звір розгублений, немов його переповнюють дивні почуття, незрозумілі, невисловлені. Він безладно і якось невпевнено заблимав, явно бажаючи негайно щось зробити, ось тільки не знаючи, що саме. Ніби не міг зрозуміти, що відбувається і чи потрібно з цим боротися.

Не отримавши ушкоджень від удару Ніккі, звір вирішив, що знаходиться в безпеці, і зухвало підняв над головою канделябр, демонструючи всім трофей, виграний у битві.

— Зараз! — Крикнув Зедд Енн і Натану і рвонувся вперед. — Швидше, поки він розгубився!

Вони могли все зіпсувати. А Ніккі була не в змозі перешкодити їм. Зате змогла Кара. Немов овець, як собака-пастух, вона відтіснила назад всіх трьох, змусивши повернутися на свої місця. І вони повернулися, хоча і протестували, і вимагали, щоб Морд-Сіт негайно прибралася з дороги.

Ніккі спостерігала за подіями, знаходячись на стику двох світів. Вона нічим не могла допомогти Карі, якій належало справитися з ними самостійно.

Десь там, далеко, у світі живих Зедд кип'ятився, наскакував на Морд-Сіт, намагався атакувати Звіра. У відповідь Кара погрожувала, що все одно поверне його на місце, навіть якщо для цього доведеться скрутити чарівника і віднести туди на руках. Тим не менш, перепалка відвернула старого від його наміру.

А тут, в іншому часі і світі, за межами життя, Ніккі свідомо творила порожнечу на межі буття й небуття. В якій не було ні причин, ні наслідків, ні початку, ні кінця, одне лише очікування матеріального звільнення темної сили, яку вона цілеспрямовано накопичувала, стягуючи в незбагненний неіснуючий клубок.

Здавалося, сам час зупинився в очікуванні того, що насувалося, але поки ще не прийшов. Напруга в повітрі ставала майже відчутною. Зелені лінії навколо неї стрімко пронизували простір, відновлюючи зруйновану мережу. Вони прагнули дістатися до Ніккі, щоб утримати її на межі життя і смерті.

Пошкодження підстерігало її, як павук у центрі павутини. Вона знала: у неї буде тільки одна швидкоплинна мить, щоб зробити те, що вона збиралася. Після неї вона вже не зможе зробити нічого. Схоже, цього разу її кінець буде мати хоч якийсь сенс.

Ніккі утворила навколо Звіра поле, в якому залишила проходи, через які повинна буде проникнути та сила, яку вона навмисно стримувала. Та сама, поки не існуюча, а тільки прагнуча втілитися. Напругу між існуючим і неіснуючим неможливо було винести.

Раптово моторошна нестерпна порожнеча, створена Ніккі в обох світах, заповнилася оглушливим вибухом, коли у вікно вдарила блискавка. В ту ж мить двійник блискавки з-за меж світу живих прорвав завісу і проник в порожнечу навколо Звіра. Цього разу порятунку в іншому світі не було — обидва світу об'єднали свою лють воєдино.

Скло з розбитого вікна посипалося дощем; громовий удар потряс кам'яні стіни Башти. Здавалося, саме сонце увірвалося в кімнату. Лінії заклинання, немов саван огорнули Ніккі. За допомогою магічного зору вона спостерігала, як замкнулися відновлені нею зв'язки. Бачила, як блискавка увійшла в порожнечу, яка оточувала Звіра і до країв заповнила її.

Ніколи їй не доводилося бачити нічого, подібного такому спалаху. Древня сила обох світів, Магія Приросту і Магія Збитку, творіння і руйнування, переплелися в єдиному смертоносному розряді.

Стримувана заклинанням, Ніккі не могла навіть закрити очі, щоб уберегти їх від сліпучого з'єднання темряви і світла. Блискавка вдарила в металеві завитки канделябра і пішла в підлогу через тіло Звіра. Оповита ореолом білого світла тварюка з хрустінням розсипалася на шматки. Уламки тіла випаровувалися під впливом жару і об'єднаної сили. Сили, покликаної Ніккі.

У розбите вікно увірвався грім і рев вітру. Світло від спалахів блискавок, злегка приглушене хмарами, стало яскравішим через відсутність віконних рам. У світлі чергового спалаху всі побачили, що Звір пропав. Небезпека минула. На деякий час.

З павутини зелених ліній Ніккі побачила Річарда, який з іншого кінця кімнати біг до неї. Він був так далеко. І темрява обернулася навколо неї.

Тупнувши копитом, кінь тихенько заіржав. Келен ковзнула рукою по повідку і вхопилася за мундштук, заспокоюючи схвильовану тварину. Мерзенний запах подобався самій Келен не більше, ніж коневі. Знаходячись позаду сестер Юлії і Цецилії, вона ласкаво погладжувала морду тварини.