Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі. Страница 46

Келен підняла на грудях нічну сорочку, щоб трохи охолодитися, і зловила себе на тому, що очей не зводить з води на підвіконні. Чашка стояла поза досяжністю, в іншому кінці кімнати. Кімната була не дуже великою, але ходити-то Келен не могла, і Річард чудово це знав. Вона подумала, що, якщо сяде і переповзе в підніжжя ліжка, то зможе дотягнутися до чашки.

Сердито пирхнувши, Келен відкинула покривало з кістлявих ніг. Вона терпіти не могла на них дивитися… Ну чому Річард такий неуважний? Що з ним сталося? Келен твердо намірилася висловити йому все, що вона про нього думає, коли він повернеться.

Вона звісила ноги з ліжка. Матрац був пружний, набитий сіном, пером і пухом. Дуже зручний. Вона із зусиллям села і довго сиділа на краю ліжка, тримаючись за голову і переводячи дух. Все тіло зводило від болю.

В перший раз за весь час вона сіла самостійно.

Вона вже зрозуміла, що затіяв Річард, але все одно їй дуже не подобався спосіб, яким він змусив її встати. Це жорстоко. Вона не готова. У неї ще все болить. Щоб видужати, їй потрібно лежати. Відкриті рани затяглися, але вона ще дуже слабка, щоб вставати.

Голосно стогнучи і охаючи, Келен дісталася до кінця ліжка. Сівши там і тримаючись рукою за спинку, вона спробувала дотягнутися до чашки. Занадто далеко. Доведеться все ж вставати.

Вона трохи посиділа, подумки лаючи свого найдорожчого чоловіка на чому світ стоїть.

Після одного такого випадку, багато тижнів тому, коли вона довго кликала Річарда, а він не чув, Річард поклав біля ліжка легку палицю, щоб Келен могла постукати в стінку або в двері. Тепер Келен взяла цю палицю і поставила вертикально. Спираючись як на милицю, вона повільно сповзла з ліжка. Ноги торкнулися холодного земляної підлоги. Перенісши вагу на ноги, Келен охнула від болю.

Тепер вона напівстояла, напівлежала на ліжку і вже збиралася заволати, коли раптом зрозуміла, що охає не від болю, а від очікування болю. Ні, біль, звичайно, була, але цілком терпима. Келен навіть дещо розгубилася від несподіванки.

Вона міцніше сперлася на ноги і почала з допомогою палиці підніматися. Нарешті вона встала на тремтячих ногах. Вона дійсно стоїть і встала абсолютно самостійно!

Келен ніяк не могла змусити себе пересувати ноги, але якщо вона хоче добратися до води, їй доведеться це зробити. Принаймні поки не добереться до підвіконня. А потім можна спокійно падати на підлогу, де Річард її і виявить. Вона подумки уявила собі цю сцену і посмакувала її. Ось тоді його план витягнути її з постелі не здасться йому настільки вже блискучим.

За допомогою палиці-милиці Келен повільно зашкутильгала до вікна. Вона сказала собі, що якщо звалиться, то буде лежати на холодній підлозі без всякої води, поки Річард не виявить її стогнучою, з потрісканими губами, вмираючою від спраги. Він буде відчувати себе винуватим все життя! Вже вона про це подбає!

Мало не бажаючи впасти з кожним болісним кроком, Келен дошкандибала до вікна. Вона сперлася ліктем об підвіконня і закрила очі, уривчасто, важко дихаючи, щоб не потривожити ребра. Віддихавшись, Келен схопила чашку і залпом осушила її.

Шмякнувши чашку назад на підвіконня, Келен виглянула назовні.

Прямо за вікном на землі сидів Річард, обхопивши руками коліна.

— Привіт! — Посміхнувся він.

Сидяча поруч з ним Кара дивилася зовсім байдуже.

— Я бачу, ти встала.

Келен хотіла влаштувати скандал, але раптово виявила, що з труднощами стримує сміх. У цей момент вона відчула себе останньою дурепою через те, що досі не намагалася самостійно встати.

Вона дивилася на дерева, на величні гори, величезне небо, по якому пливли білі баранці хмар, і по її щоках котилися сльози. Громаддя гір, їх гігантські схили самих різних кольорів і відтінків являли собою видовище, рівного якому Келен ще не бачила. Так як вона могла киснути, не бажаючи вставати?

— Ти, звичайно, розумієш, що зробила велику помилку? — Сказав Річард.

— Тобто? — Запитала Келен.

— Ну, якби ти зараз не встала, ми б ще дозволили тобі полежати. Деякий час. Але оскільки ти продемонструвала нам, що цілком в змозі самостійно вставати і пересуватися, ми і далі продовжимо в тому ж дусі. Будемо класти речі поза межами досяжності, щоб ти була змушена рухатися і таким чином допомагала сама собі.

Хоча Келен була йому дуже вдячна, вона зовсім не хотіла повідомляти Річарду, що він правий, але любила його ще більше: адже він ризикнув викликати її гнів, щоб допомогти їй.

— Покажемо їй тепер, де вона може знайти стіл? — Звернулася до Річарда Кара.

— Якщо вона зголодніє, — знизав плечима Річард, — їй доведеться вийти із спальні і самій пошукати стіл.

Келен запустила в нього чашкою. Річард легко зловив снаряд.

— Радий, що руки у тебе теж працюють, — посміхнувся він. — Зможеш сама різати собі хліб. Коли вона почала заперечувати, він додав:

— Це буде чесно. Кара пече хліб. Значить, тобі його різати.

Келен ошелешено перепитала:

— Кара пече хліб?

— Лорд Рал мене навчив, — відповіла Кара. — Мені хотілося хліба до мяса, справжнього хліба. А він сказав, що раз мені хочеться хліба, значить, доведеться навчитися його пекти. Це виявилося дійсно легко. Приблизно як дістатися до вікна. Але я на відміну від деяких не стала нічим в нього кидатися.

Келен мимоволі посміхнулася, відмінно знаючи, що Карі місити тісто було куди важче. І чомусь вона сильно сумнівалася, що Кара повела себе цілком пристойно. Келен із задоволенням подивилася б, як вони мірялися силою волі.

— Поверніть-но мені мою чашку. А потім відправляйтеся і наловіть риби. Я їсти хочу. Бажаю форель. Велику форель! З хлібом!

— Це можна, — посміхнувся Річард. — Якщо ти знайдеш стіл.

Келен знайшла стіл. І більше ніколи не їла в ліжку. Спочатку біль при ходьбі була нестерпною, і Келен поспішала повернутися в ліжко. Тоді приходила Кара і розчісувала їй волосся, просто щоб Келен не залишалася одна. М'язи зовсім одряхліли, і Келен ледь могла пересуватися. Розчесати волосся самій було колосальною працею. Подорож до столу перетворювалося в цілу пригоду, і перший час Келен вистачало тільки на це. Річард з Карою ставилися до неї співчутливо і весь час підбадьорювали її. Але і підганяти теж.

Келен так була рада вибратися з ліжка, що це допомагало терпіти біль. Світ знову зробився чудовим. А вже як вона була щаслива розлучитися нарешті з нічним горщиком! Келен була впевнена, що Кара теж цьому рада, хоча Морд-Сіт ніколи нічого такого не говорила.

Як би їй не подобався будиночок, вибратися з нього було все одно що звільнитися з темниці. Раніше Річард частенько пропонував винести її назовні, але Келен відмовлялася, побоюючись болю. Вона зрозуміла, що через важку хворобу розум її почав притуплятися. Тепер нарешті розум знову став ясним.

Келен виявила, що вид з вікна був лише маленькою частиною навколишнього пейзажу. Побудований біля підніжжя гір маленький будиночок оточували височенні піки з засніженими вершинами. Цей будиночок збудували Річард з Карою. Там були дві спальні — одна для Келен з Річардом, інша для Кари — і загальна кімната між ними. Будинок стояв на краю зеленого лугу, посипаного квітами. Хоча вони приїхали сюди досить пізно, Річард ухитрився розбити невеликий город з сонячної сторони, прямо під вікном Кари. Там росли. зелень і спеції. Прямо за будинком височіли величезні сосни, закриваючи їх від вітру.

Річард, сидячи біля ліжка Келен, різав по дереву, розповідаючи всілякі історії. Коли Келен почала ходити, Річард замість тварин став вирізати людські фігурки.

А потім здивував її, зробивши своє найкраще творіння — щоб відсвяткувати, як він сказав, її повернення у світ. Здивована приголомшливим реалізмом і міццю невеликої статуетки, Келен прошепотіла, що його рукою напевно керував чарівний дар. Річард визнав це дурістю.

— Люди, які не мають чарівного дару, весь час створюють прекрасні статуї, — сказав він. — І магія тут ні при чому.

Однак Келен знала, що деякі скульптори володіли магічним даром і своїм творами творили чарівництво.