Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа. Страница 60

Якщо ви скажете мені: «Метре! Мабуть, у вас небагато олії в голові, як ви пропонуєте нашій увазі такі бенелюки і побрехеньки», то я вам відповім, що у вас цієї олії саме настільки, щоб дістати від них утіху.

Принаймні ви, що читаєте їх для розваги, і я, що для розваги їх мережив, ми з вами заслуговуємо милости куди більше, аніж ціла тічка божкарів, пустомолів, крутихвостів, безличників, обмовників, безскоромників, святох, випивох, а також представників усіх інших сект, що маскуються тільки на те, щоб людей дурити.

Переконуючи люд, що вони усе споглядають та моляться, говіють та плоть усмиряють, а їдять лиш на те, щоб була якась сустенція для кволого тіла, насправді вони не знати як там обтріскуються, Et Curios simulant, sed boccanalia vivunt. [233]

Усе це заголовними і буйними літерами написано на їхніх багрових пиках і кабанистих черевах, хоч би як вони обкурювалися сіркою.

І всі їхні розумові запити зводяться до читання пантагрюелистих книжок, але читають їх вони не так на те, аби розважитися, як на те, щоб нагидити і напаскудити, всі вони вишкребки, вишкварки, вилупки, вигризки, вигребки. Цим вони скидаються на тих злиднів із перцем, які в пору дозрівання вишень і черешень порпаються і длубаються в дитячому гівенці і знайдені кісточки продають аптекарям, що добувають із них махалебову олійку.

Тікайте від них, мерзітесь ними і зневажайте їх, як зневажаю я, і, як охота вам бути добрими пантагрюелістами (себто жити в мирі, радості, здоров'ї, пити та гуляти), ніколи не йміть віри тим, хто підглядає у замкову шпару.

КІНЕЦЬ

літопису Пантаґрюеля, царя дипсодського, виведеного так,

як він є, з усіма його застрашливими чинами й вичинами,

написаними святої пам'яти магістром Алькофрібасом,

добувачем квінтесенції

Книга третя

геройських походів да ходів доброго Пантаґрюеля

Зладив метр Франсуа Рабле, доктор медицини. Переглянута і виправлена автором за вимогами допотопної цензури. Автор дуже просить ласкавих читальників до сімдесят восьмої книги сміятися тільки в кулак

Переднє слово автора, метра Франсуа Рабле, до третьої книги геройських походів да ходів доброго Пантаґрюеля

Люди добрі, славути-мочеморди, і ви, чесні подагрики, чи бачили ви коли-небудь Діогена, філософа-циніка? Якщо бачили, то, мабуть, не посліпли, бо тоді б я справді загнався на манівці і відбився глузду. Як же то любо — коли твої очі сліпить ясота (у вині чи в дублоні) сонця! Пошлюся в цьому на сліпонародженого, всім відомого з пресвятих Біблій: він дістав право, за велінням Уседержителя, чиє слово закон, просити все, що заманеться, і запрагнув лише одного: бачити.

Ви вже не молоді, що ж, тоді можна визнати, що ви придатні до винного, а не безвинного, причащання, та ще й з-метафізична філософувати і бути на послугах у Бахуса, аби, цмулячи, розправляти про склад, колір, букет, запах, добірність, міцність, кріпкість, властивість, особливість, цілющість, деручість і хмільність благословенної й улюбленої пінної.

Якщо ж ви його не бачили (чому я вірю охоче), то принаймні чули про нього. Бо по широкому етеру і всіх небесах гримить його слава, і його ім'я й досі пам'ятне і голосне, а потім усі ви (як я не обмиляюсь) з фригійської крови, і хоча ви не маєте дублонів, як мав їх Мідас, зате вам дісталося від нього щось таке, що перси вельми цінували в усіх своїх отакустів [234], чого так домагався цезар Антонін і що здобула згодом Роганська серпантина, охрещена Довгими Вухами.

Якщо ж ви нічого про нього не чули, то я зараз під пиття-гуляння (нумо, плесніть!) і під мудрування (нумо, слухайте!) оповім вам одну пов'язану з ним оповідку, і передусім знайте (аби ви з сердечної простоти не сплохували, як ті невірні), що то був найдивніший і найвеселіший філософ, якого тільки земля породила. А якщо він чимось хибив, то ті хиби маєте і ви, а зарівно і ми. Безгрішний тільки Пан-Біг. Сам Олександер Великий, дарма що мав за наставника і домочадця Арістотеля, велико його ставив і признавався, що не був би він Олександром, то бажав би бути Діогеном Синопським.

Коли Філіпп, король македонський, надумав обложити і зруйнувати Коринт, коринтяни, попереджені своїми вивідачами, що він іде на них з численним військом і з великим спорядженням, звичайно, перестрашились і негайно розібралися, де кому стати і що робити, щоб відбивати оружний наїзд і відборонити своє місто.

Одні підвозили з піль до фортеці начиння, скотину, збіжжя, вина, овочі, харч і необхідну живність.

Інші зміцнювали мури, зводили бастіони, скругляли кути равелінів, копали фоси, пробивали контрміни, нарощували тури, оновлювали пускові установки, розчищали каземати, трамбували запасні вали, споруджували тераси, знов підкопували контрескарпи, штукатурили куртини, ставили вартівні, зрізували навкось парапети, врізали стрільниці, сталили машикулі, ремонтували сарацинські опускні ґрати і катаракти, ставили чати і варту.

Кожен калавурив, кожен озброївся. Одні полірували тиляги, лакували панцер, чистили кінські риштунки, лати, начілки, обержони, бріґандини, салади, бав'єри, капори, піки, каски, шишаки, мисюрки, напотиличники, броні, наручні, набедреники, ластки, збрую, пластрони, бляшки, кольчуги, щити, тарчі, каліги, наколінники, поножі, остроги.

Інші готували луки, пращі, арбалети, кулі, катапульти, запалющі стріли, гранати, бомби, вогнемети, балісти, скорпіони та інше знаряддя для відбиття і нищення гелеполідів.

Гострили ратища, списи, гаки, галебарди, карлючки, різаки, палаші, асаґаї, вила, протазани, кийки, сокири, дротики, дрітки, списи, копія, напівсписи, рогатини.

Точили турецькі кривулі, шаблюки, бадлери, пафю, шпаги, рапіри, запоясники, віролети, даґи, мечі, криві тесаки, ножаки, клинки, еспадрони. Кожен хапався за булат, кожен чистив свій ріжок. Не було такої чеснотливої чи там старшої жінки, яка б не драїла до блиску своє справилля, а вам же відомо, що предковіцькі коринтянки були хоробрі войовниці.

Діоген, бачачи, як кипить усе в них у руках, а його самого магістрати нікуди не кликали і не ставили, кілька днів тільки мовчки стежив за цим поранням. Потім, ніби сповнившись войовничого духу, підперезав свою кирею, закасав до ліктів рукави, підіткнув поли, як збирач яблук, припоручив давньому своєму кумпану бесаги, книжки і таблички, наглянув за містом у напрямку Кранії (так називається пагорб і мис під Коринтом) гарну місцинку, прикотив туди бочку, де переховувався в негоду й мешкав, і, давши волю рукам, узявся до роботи, крутив її, вертів, тяв, бруднив, наливав, виливав, запорожнював, випорожнював, пхав, штовхав, хитав, хилитав, хибав, глобив, паклював, мшив, шпаклював, скромадив, тер, протирав, витирав, шарував, шліхтував, тіпав, тряс, бухав, закріплював, заплішував, товк, тузив, затинав, торгав, тручав, висував, перебирав, пересипав, мостив, садив, качав, бгав, місив, лагодив, рехтував, налаштовував, обмислював, виправляв, виряджав, строїв, ладкував, опоряджав, окладав, підіймав, обіймав, випарював, вимочував, випалював, трусив, стріпував, потряхав, стругав, тесав, гемблював, перечищав, протеріблював, карбував, клейнив, таврував, штемпував, котив і скидав з гори, а відтак знову котив на Кранію, не кажи ти Сізіф свою каменюку, замалим вона не зосталася безденна і тоді прийшлося б її переднити.