Сестри Річинські. (Книга перша) - Вильде Ирина. Страница 62

Суліман хоч і не намовляв його одружитися з Катериною, проте й не відраджував від цього кроку. З незрозумілих для Безбородька причин маклер пообіцяв лише пізніше висловити свою тверду думку в цій справі.

Такі міркування цілком заспокоїли Безбородька. З'їв сніданок, який підсунула йому невидима рука, поголився, викупався, хоч звичайно остерігався брати ванну після їжі, скропився своїми улюбленими «Червоними маками», одягнув новенький, до речі, ще не оплачений перлисто-сірий костюм, туго пов'язав темно-блакитну краватку, велюровий капелюх у руку — і моє поважання!

Не міг досита намилуватись своїм відбитком у дзеркалі. Крутнувся на п'яті, надів капелюх на голову, отак злегка набакир, уклонився галантно своєму двійникові, зробив «перське очко» [90] до того рум'яного красеня напроти і з великого внутрішнього самовдоволення ніжно, любовно поплескав себе по щоках.

Надто добре почував себе, щоб лякатись примар! Якщо й загрожувала йому будь-яка катастрофа, то неможливо, щоб не відчував того! А поки що мав одне передчуття: успіху й перемоги.

Еластичним кроком вийшов на вулицю. Було в його легкій ході, в самовдоволеному виразі обличчя щось таке привабне, що незнайомі жінки усміхалися йому.

Куди вдатися? Повинен піти до лікарні, але не хотів появлятися там перед третьою. Не хотів, щоб головний лікар дізнався, що вони з Мажариним помінялись чергуванням.

Раптом спала йому щаслива думка зайти до Валі на квартиру. Вона вчора мала теж нічне чергування. Завжди комбінувала так, аби чергувати разом з ним. Отже, сьогодні буде, напевне, вдома!

Валя мешкала на Сніговій вулиці в похмурому, незграбному будинку, який колись, мабуть, служив за готель, про що свідчила й коридорна однокімнатна система.

В тому будинку мешкали різні підозрілі типи, тому Безбородько уникав туди заходити, а коли складалось, що мусив зайти, то фігурував там як «професор Ястремський». Щоразу, коли покидав той будинок, обіцяв собі неодмінно подбати, аби Валя перейшла на іншу квартиру. Сама Валя висміювала його вразливість. Який-бо їй клопіт, хто живе поруч з нею? Вона й так, крім власниці, кравчихи Люсі та манікюрші Мані, ні з ким не знається, ні з ким не сходиться, ні в кого не буває. А її квартирка, він же й сам не заперечує, з вікнами на південь, суха, чистенька.

Валя приїхала півроку тому з Рівного. Закінчила там медично-санітарні курси і тепер відбувала практику в лікарні. Безбородькові вона відразу запала в око.

Немилосердно молоденька (у лікарні жартували з неї молоді лікарі й санітари: мовляв, з Валею небезпечно починати роман, бо її охороняє ще рука прокурора), брюнетка з білим личком і характерним, обіцяючим мошком у кутиках уст, із здоровими вогкими зубами, наївна, по-дитячому безпосередня, щира, як переважно волиняни, Валя до того впливала Безбородькові на нерви, що він свідомо старався уникати її. А вона, як навмисне, сама попадалась йому під руку.

— Ах, докторе, — заводила співучою волинською говіркою, — де ж ви пропадали? Як же ж скучно було! Не було мені прямо життя без вас, немає тут… нема до кого по-людському заговорити… Скажіть, докторе, чи я справді так погано по-польськи говорю? Чого вони завжди дражнять мене?

— Вони вас люблять, Валюшо, тому й дражнять…

Копилила губи і вдавала ображену:

— Спасибі за таку любов!.. А от ви мене теж любите, правда? А не дражните?..

Не знав, що відповісти на це. Дитина це чи рафінована панянка з тих, ліпших? Не міг розуміти цього навіть він, старий лис.

Пізніше з власного почину завела моду готувати йому другі сніданки. Снідали таки в її кімнатці. Любила сама покраяти булку і пальцями класти шматочки йому до рота.

Дратували його невимовно дотики тих рожевих пальчиків. Натякнув якось багатозначно:

— Забери пальці, мале, бо не втримаюсь і вкушу… потім будеш плакатись на мене.

Зарум'янилась аж по комірець шпитального халата. Потім щиро глянула на нього і відповіла з роззброюючою простотою:

— Як буду плакатись, то не на вас…

Був певний, що має справу уже з жінкою, і тієї ж ночі взяв її… А вранці, переляканий, намагався не попадатися їй на очі. Боявся сліз, докорів, а над усе — претензій.

Валя відшукала його сама в кімнаті старшої сестри. Була усміхнена, звичайна, тільки з ледве помітними синцями під очима.

— Що це ви справді, докторе, начебто уникаєте мене? Які ж бо ви… єй-бо! Казала ж я вам, що як укусите, то плакатись не буду, — от і не плачу! Не личить, щоб друзі та гнівались одне на одного!

Безбородько, вдячний, схопив її в обійми і цілував, начеб смакуючи окремо уста, очі, вуха, шию, навіть носик.

І тепер, коли дізналася, що вчора заручився з іншою, так само не мала претензій до нього. Тільки ніби невловима тінь пробігла по обличчі, але Валя опанувала себе:

— Щасти боже, докторе, всього хорошого…

Змила саме голову і закутала її по-турецькому в рушник. Струмочки води сповзали по скронях. Очі під вогкими, збитими у косички віями стали немов ширшими, виразнішими. У гранатовому в білі горошки халатику виглядала якось особливо вузькою в плечах, схожа на хлопчиська.

— Покажіть мені свою наречену, докторе…

— Я не маю її фото, — сказав недбало і скривив глумливо губи.

Подивилась незрозуміло на нього, потім гучно розсміялась:

— Як же ж це так? Хороший з вас наречений! Таж навіть я маю вашу фотокарточку!

— Якщо маєш, то тепер повернеш мені! — сказав з притиском. Не міг пригадати, коли він дав їй свою фотокартку. Як правило, був дуже обережний у таких справах.

Валя заперечливо мотнула головою:

— О, вибачте, на тій фотокартці не ви самі, а весь наш шпитальний персонал… І не від вас вона мені дісталась. Маю її собі на спогад, докторе! Я знаю, — причісувала волосся до сонця у вікні і говорила, не дивлячись на Безбородька, — що ви зовсім не той, за кого я вас уважала, — але що це кому вадить? У всякому разі, постараюся пам'ятати тільки хороше… Може, ви цього, — засміялась, — і не розумієте як слід. Коли я приїхала в лікарню, то спочатку гадала, що не витримаю тут і доби. Чуже місце… чужі люди… чужа мова… а от з'явилися ви, і все змінилось. А крім того… — підняла жмут волосся з чола і, закинувши його назад, подивилася просто у вічі Безбородькові, — але ви не смійтесь з дурної дівчини, крім того, лікар, та й ще лікар-українець… Було для мене чимось недосяжним… І ось ви… були прості зі мною… жаліли мене…

Не міг слухати такої мови.

— Лишім це, Валюшо.

Замовкла слухняно, але по хвилі запитала:

— Коли ваше вінчання? Прийду на вінчання подивитись на вашу наречену.

— Ти не прийдеш на моє вінчання, — відповів таким тоном, що Валя відразу споважніла.

— Чому? — спитала по-дитячому.

— Бо мені соромно… Вона негарна, — признався неохоче.

— Так? — засвітились очі у Валі. — Так? То, значить, ви не кохаєте своєї нареченої?

Безбородько дипломатично промовчав.

По хвилині відгукнувся по-менторському:

— Лікар, Валюшо, мусить з багатою женитись, коли сам небагатий.

— Це страшне, — зітхнула співчутливо, — це страшне, докторе: бути приреченим жити з кимось ціле життя і не любити його… То, значить, — спала їй інша думка, й очі знову заясніли, — то, значить, ви любите когось іншого?

— Так, — відповів неохоче, і Неля з'явилась перед ним, але, помітивши, що Валя відносить цю відповідь до себе, сказав, аби порадувати її: — Я мушу з багатою женитись, Валюшо, але у твоїй кімнаті в лікарні… завжди знайдеться місце для мене у… твоєму ліжечку. Правда, зозулько?

Валя подивилась на нього невиразним поглядом, ніби не зрозуміла одразу, що мав на думці. Потім схопилась за скроні і почала машинально потирати їх тоненькими пальчиками:

— Боже… які ви підлі… докторе… Які ви страшенно підлі, і як мені сором… як мені боляче, що не можу відразу викинути вас з пам'яті!..

— Що з тобою, дитино? — запитав сердечно. Її розпач був щирим і саме тому вразив Безбородька.