Сестри Річинські. (Книга перша) - Вильде Ирина. Страница 65

«Колись ти інакше говорив», — подумав Бронко.

Коли в нас (невідомо, кого він мав на увазі під цим «нас») буде в кишені, тоді ми зможемо не словами, а ділами підтримати і «Рідну школу», і свою партію, тобто партію, яка нас підтримує, і свого українського студента. Коли вся Галичина буде вкрита мережею потужних економічних вогнищ, то коло них погріється і народ. Нам треба нарешті вилізти з жебрацького стану. Філіпчукові плювати хочеться, коли бачить, як наші патріоти бігають по вулицях з карнавками і жебрають на бідних студентів. Прийде такий час, що фірма «Філіпчук і К°» зможе сама стати фундатором студентських стипендій.

Навіть поляк, пся крев, за десять кроків зніматиме перед нами капелюха і казатиме «моє шанування». А коли б він, шеф, тепер змалодушничав і почав за кооперативним принципом ділити ось з усіма порівну, то з його сміливих задумів вийшов би пшик!

Філіпчук думає про комбінат. Не вживане в нас словечко. Можна сказати, прошу вас, совєтське словечко, але зате міцне. Друкарня, паперова фабрика, видавництво, бюро письменників, яким він буде платити не від сторінки чи рядка, а помісячно, хе-хе-хе! Плентаються ті писаки з божої ласки, як пси бездомні, а він купить їх за кілька десяток на місяць разом з божою іскрою у додаток… хе-хе-хе! Але перед тим треба буде ще йому (Бронко бачить, як шеф розкриває перед ним своє серце) хе-хе… проковтнути ще Міська Ковалишина. Але ту бестію можна з'їсти тільки золотими зубами.

— Так от, Бронко Завадка, десятки українських безробітних професорів, інженерів, магістрів працюватимуть у нашому комбінаті, не враховуючи сотень робітників. Телефонні, телеграфні замовлення плистимуть з усіх кінців світу, з кожного клаптика землі, де тільки б'ється українське серце. Буде застосована найновіша техніка. Машина з нашою маркою для розвозу готової продукції. Машиністочки, прошу я вас, в ажурних панчішках з розрізом на юбці… хе-хе-хе…

Це тільки так, між іншим, Бронку. Не думай, що машиністка — це головне на підприємстві. Основне — це діло і ще раз діло. От тепер Бронкові ясно, чому він, шеф його, не може поки що підвищити йому зарплати? Ясно?

— Так, мені все ясно, — відповів Бронко і під блузою помацав рашпіль. Він глянув при тому з такою впевненістю в очі шефові, що той майже повірив у його щирість.

Бронкові дійсно було ясним те, що його противник величина більша, ніж він припускав, і до боротьби з ним треба неабиякої підготовки. Поки що Бронко — муха в павутинні, до якої павук ще тільки добирається.

«Треба вчитись, за всяку ціну набувати знань», — вирішив юнак.

Він накинувся на книги, які мав під рукою, тобто на видання «Цікавої книги» Міська Ковалишина. Це були здебільшого книги псевдонаукового змісту з чорної магії, хіромантії, гіпнозу, венерології і навіть косметики з інтригуючими заголовками, як, наприклад: «400 разів, як стати багатим» чи «Окультизм і магія у світлі парапсихології» і т. д. Пізніше він сам зрозумів, що накинувся на цей хлам, ніби новачок у лісі на мухомори.

Треба було якоїсь систематики в самоосвіті, а як за це взятись — Бронко не мав поняття. Він вирішив здобути освіту більш-менш так, як траву косять на лузі: зрізати все підряд від першої до останньої стеблини. Він почав вивчати словник іноземних слів, бо йому здавалося, що це основна загата, яка відділяє його від широкої ріки знань. Щоб не перевантажувати пам'яті, він вивчав не підряд, а з кожної букви по слову. І так «анофелес» — комар, що розносить малярію, «гармсін» — гарячий вітер.

Та скоро Бронко відмовився від цього методу, визнавши його недоцільним. Він тепер переконався, що всіх книг світу він однаково не зможе дістати, а коли б навіть і дістав, то не встиг би прочитати за все своє життя. Тож треба з тієї гори книг вибрати і вивчити, скажім, яких сто. Та які це саме книги, в якому порядку йому знайомитись з ними, цього Бронко не знав. І це найбільше мучило його в той час.

Свідомість, що він може заблукати серед лісу книг і до кінця свого життя не вийти на биту дорогу, так гнітила Бронка, що він часом втрачав віру в успіх задуманої справи.

Жадоба знання, яке мало допомогти Бронкові взяти реванш над Філіпчуком, завела хлопця до читальні на Мнихівському передмісті, до якого, за територіальними принципами, належала вулиця Черешнева.

На початку тридцятих років читальня «Просвіти» на Мнихівці переходила від однієї політичної партії до другої, в залежності від кількості голосів на загальних зборах.

В той час, коли Бронко став заходити до бібліотеки читальні «Просвіти», була вона в руках клерикалів. На долю Бронка випали книги побожного змісту з описом біографії св. Франціска з Асижу, чуда св. малої Терези, листи Августина до корифіян, солодкаві повісті світських авторів про боротьбу зла і добра, правди і кривди серед людей з обов'язковою перемогою чеснот. Історичні повісті, які чомусь майже всі носили претензійну назву «романи», були низької художньої і пізнавальної якості, і з них Бронко не міг нічого навчитись. Навпаки, некритична ідеалізація минулого на фоні мізерної сучасності викликала в нього тільки досаду. Він відчував сором перед своїми героїчними предками за себе і своїх, таких невдалих, як і він, ровесників.

До того ж приєдналася ще й та біда, що клерикальній чистці підпали й твори класиків, таких, як Шевченко, Франко, Горький, Флобер, Бальзак, Золя. Їх мали заступити оповідання про галицьке село сучасних письменників (Стефаника офіціально не піддали чистці, але й не рекомендували його читацькій публіці), але з-під пера тих доморослих писак оте село виходило таким же безпросвітно темним, таким затурканим, що гидко було читати ту писанину. Наприклад, Бронко в одному з них вичитав, що селяни для економії солі здобрювали пійло коровам власною сечею.

У тридцять четвертому році керівництво читальні на Мнихівці перейшло в руки сельробівців.

Бронко не був членом читальні, і тому загальні збори, під час яких сталася ця зміна, відбулися без нього, але коли пізніше він прийшов до читальні, щоб обміняти книжку, то зразу зауважив чимало різних змін. Насамперед у читальні верховодили тепер молоді люди, мало що не його ровесники. Раніше тут такого не бувало.

Щоправда, Бронко спочатку трохи розчарувався, коли діяльність нового правління теж, як йому здавалося, почалася з вечірок з фантами, з танців, музичних, драматичних та різних там інших гуртків.

Бронко в той час всихав від спраги за наукою і тому не мав охоти до такого роду молодіжних розваг, а просто-таки ставився до них недоброзичливо. Його виключно займали газети і журнали, якими був завалений стіл у читальні, наче тік снопами. Бронко відразу помітив, що читальня виписувала не всі журнали. Багато з них, як видно, примандрували сюди з приватних бібліотек.

Саме в той час з якоїсь причини Борис Каминецький протягом місяця заступав у читальні бібліотекарку. Пізніше Бронко здогадався, що це заступництво було заздалегідь обмірковане.

Трохи сутулий, як більшість юнаків у тому віці, по-пролетарськи одягнений хлопець, цікавий, що аж трусився, побачивши нову книгу, не міг не звернути на себе уваги комуніста Каминецького, тим більше, що той мав доручення окружкому приглядатись саме до таких юнаків.

Спортивної будови, хоч і не першої молодості, присадкуватий чоловік, з монументальним, ніби з каменя витесаним засмаглим, аж бронзовим обличчям, з першого погляду викликав симпатію в Бронка. Чоловік цей легко запам'ятовувався ще й через свою незвичну (вся шкіра була поморщена, начеб її хто ниткою зібрав) лисину, яка розмістилася на голові Каминецького не так, як у людей, спереду, а збоку, від правої скроні до маківки.

В нашвидку (олівцем) заготовленому каталозі з'явились нові назви книг, які полонили Бронка вже самим своїм заголовком: «Всесвіт», «Народження людини на землі», «Культ релігії у різних народів», «Заполяр'я», «Виникнення світу», «Що таке аграрна реформа?» і т. д. В цьому каталозі Бронко наткнувся на імена авторів, про яких він досі й не чув: Горький, Фурманов, Шолохов (всі у польському перекладі).