Право на істину - Романчук Олег Константинович. Страница 22

Що то був за уїк-енд? Наскільки я зрозумів, поспілкувавшись з Гізелою Закс (повинен сказати, настирна і занудна старушенція), її чоловік намірявся вкласти частину своїх капіталів у розважальну індустрію, і його поїздка на лоно природи була скоріше діловою зустріччю зацікавлених сторін, ніж просто суботнім відпочинком. Втім, ця бестія явно щось не договорювала. Так що обов’язково зустріньтесь з нею ще раз.

На сьогодні ми володіємо лише розрізненими даними. Частина з них знаходиться в поліцай-президії, куди спершу потрапила справа Ульріха Закса і його пяти найближчих друзів. Словом, уперед, друже Брукгарт!

Фрау Закс:

— Неправда, що мій чоловік військовий злочинець. Це ліві хотіли б побачити його за ґратами. Мого Ульріха навіть три рази притягали до суду, але за браком доказів щоразу звільняли. Так, він був охоронником у концтаборі, служив у дивізії “Мертва голова”… Але хіба він один? Ульріх і справді носив есесівську уніформу, але ж це не означає, що він був якимсь монстром. Він був солдатом і ретельно виконував свій обов’язок. І тільки. Що б там не патякали. Якби ви знали його!.. Був чуйним і працелюбним. Гадаєте, так легко стати главою одного з найбільших концернів країни? Звичайно, знаходяться такі, котрі подейкують, що Ульріх Закс розбагатів на золоті, награбованому у в’язнів концтабору. Говорити можна все. Свідків немає. Але, якщо бути відвертою (ви мені симпатичні, гер Брукгарт), то навіть якщо до його рук і потрапила якась дещиця, то це аж ніяк не може кинути пляму на чесне ім’я Ульріха. Тим, хто помер, золото уже не потрібне. Правильно я кажу?..

Що конкретніше я могла б сказати з приводу таємничого зникнення свого чоловіка? По-моєму, це справа рук терористів, які воліють отримати викуп. Дудки! Я їм покажу викуп!.. Ні, це не означає, що я не хочу, щоб мій чоловік повернувся живий-здоровий… Гаразд, гаразд, емоції на задній план. Ульріх лише сказав, що їде на якийсь особливий уїк-енд. Ні, більше нічого він не говорив і не пояснював. У всякому разі жінок там не було. Це точно. Знаєте, я все-таки жінка й інтуїція в мене — будьте певні! Там мали бути лише його найближчі друзі…

Скільки вам повторювати: звідки мені знати, що то мав бути за уїк-енд? Ульріх не любив посвячувати у свої справи навіть нашого сина Курта, хоча той вже п’ятий рік працює одним з шести директорів фірм, що входять у концерн. Хлопчик такий вразливий… Він вже давно позирає на батькове крісло, через що вони й не дуже ладять…

Чим я можу допомогти вам? Пам’ятається, після того, як Ульріха суд вчетверте визнав невинним, мій чоловік, будучи добряче напідпитку — ще б пак, такий стрес! — сказав, що усім доведе, що концтабори — це вигадка червоної пропаганди. Що він замислив? Не знаю. Тільки точно відаю: слів на вітер Ульріх Закс ніколи не кидав, навіть будучи “під шафе”. Він не раз повторював — і на суді також, — що в концтаборах перевиховували людей. Примушували любити працю. А коли й дехто помирав, то лише через те, що з дитинства був мазунчиком і неробою. Мені думається, що Ульріх правий. Я надто добре знаю Ульріха…

Хвилиночку, мало не забула. Мій чоловік завжди допомагав тим, хто того потребував, а особливо, коли йшлося про оригінальну ідею, втілення її в життя. Його можна назвати меценатом. Мені, наприклад, відомо, що Ульріх допоміг одній ініціативній людині відкрити якесь оригінальне кафе.

Як воно називається? В назві є щось військове. Це десь поблизу італійського ресторану “Бобіно” на Бургплац.

Я дуже покладаюсь на вас, гер Брукгарт. Кажу “я”, бо не впевнена, що Курт тієї ж думки. Знаєте, ця нинішня молодь… А Курт єдиний спадкоємець… Але не подумайте нічого такого. Курт на ТАКЕ ніколи не зважиться.

Ернст Рюкварт, директор фірми “Урлауб”:

— Як вам наш бар? Правда, оригінально, гер Брукгарт? До речі, відомство по охороні конституції, яке ви представляєте, не мало нічого проти, коли ми звернулися за дозволом відкрити цей бар. Чи мені в цьому допоміг Ульріх Закс? Ні, тут ми обійшлися своїми силами. Однак гер Закс і справді взяв найактивнішу участь у створенні фірми “Урлауб”, яку я представляю. Я вам про все із задоволенням розповім. Щойно вчора увечері я повернувся з поїздки по країні. Ми хочемо відкрити низку відділень фірми… Ні, з гером Заксом я не бачився і не розмовляв ось уже днів десять. Сьогодні саме збирався зателефонувати, щоб доповісти про результати поїздки і поцікавитись, як пройшло відкриття нашого атракціону… Що за атракціон? Ну, це треба починати здалеку. Ви згодні? Чудово. Бачите, у наш час стресів, інфарктів, нервових потрясінь, різноманітних психічних захворювань, які тягне за собою цивілізація, наша фірма “Урлауб” поставила перед собою завдання створити систему розважальних закладів, які б у повній мірі сприяли відпочинку обивателя. Гер Закс, на диво, чудово орієнтується в запитах наших громадян, а особливо молоді.

Соціологічна група нашої фірми прийшла до висновку, що люди потребують після роботи кардинальної зміни обстановки, нових вражень, нового товариства, сильних емоцій і гострих відчуттів. Всякі там дискотеки, туристські мандрівки, пляжування на Мальдівах чи Цейлоні — все це до пори до часу. Під час подібних відпочинків у голови навіть порядних громадян починають проникати небажані для демократичного устрою думки. Це достеменний факт.

Бар “Фронт” став нашим пробним закладом. Щоправда, попервах ми самі не підозрювали, що він стане трампліном для створення “Урлауба”. І тільки гер Закс із своїм масштабним мисленням зумів побачити в нашому зачинанні контури майбутньої фірми. До речі, як вам, чиновникові відомства по охороні конституції, подобається в нашому барі? Мені приємно чути позитивну відповідь. Як і ви, ми також повинні бути добрими психологами: відвідувач потрапляє в атмосферу, яка максимально імітує фронтову — магнітофонні записи вибухів артилерійських снарядів, авіабомб, кулеметної та автоматної стрілянини. Дизайнери і художники також попрацювали на славу: мішки з піском, бліндаж, лазарет з пораненими, які стогнуть і лаються на чім світ стоїть, тут же димить кухня. Обслуговуючий персонал у військовій формі. Відвідувачам видають котелки і баклажки, щоб наповнити їх, треба вистояти у черзі до польової кухні.

Ні, жодних неприємностей з властями у нас не було. Щоправда, ліві намагалися підняти проти нас кампанію в пресі, навіть пробували пікетувати бар, однак хлопці з НДП швидко навели порядок. Сам голова верховного суду нашої землі висловив обурення втручанням лівих у приватне підприємство.

Тепер ми плануємо відкрити десятків зо два подібних барів по всій країні. По-моєму, це здорово! Як ви гадаєте? По очах бачу, що такої ж думки. Це прекрасно, коли тебе розуміють представники уряду. Скажу вам, що у нас з гером Заксом є ще одна ідея, котру вже почали втілювати…

Зрозумів, зрозумів. Вас найперш цікавить, за яких обставин і коли я познайомився з гером Заксом? Відповідаю: близько року тому, в цьому барі. Минуло трохи більше місяця, як “Фронт” почав функціонувати. Бажаючих відвідати модний бар більшало з кожним днем. Що за публіка? Переважно молодики і їх подружки з “Націонал-соціалістського фронту дії — національних активістів”. Середній вік — двадцять п’ять років. Через годину тут їх буде повнісінько. Приходять сюди і ветерани. Знаєте, ностальгія. Вони майже завжди тиснуть мені руку і кажуть, що “Фронт” вселяє надію… Надію в що? Не будемо такими доскіпливими, гер Брукгарт. Ви самі прекрасно все розумієте. Краще-но я продовжу розповідь про наше знайомство з Ульріхом Заксом.

Глава концерну завітав сюди разом із своєю секретаркою Ерікою, Шмідт. Виявилось, дівчина вже давно із захопленням розповідала своєму шефу про модерний бар. Словом, заінтригувала його. До всього, вона моя сусідка по будинку. Отож з повним правом відрекомендувала мені Ульріха Закса (я саме завітав до свого закладу поглянути, як обслуговуючий персонал справляється зі своїми обов’язками).