Маруся Богуславка - Кулиш Пантелеймон Александрович. Страница 6

ДУМА ДРУГА
І
О Дністре, зна­ний проміж ли­ца­ря­ми,
Порогу руської землі кри­ва­вий!
Колись дав­но ми з Стру­ся­ми-бра­та­ми [24]
Поза то­бою здо­бу­ва­ли сла­ви:
Волощину, [25] мов щит, із рук ту­рецьких
Ми дов­го рва­ли вкупі з по­ля­ка­ми,
За при­во­дом Серп'яг [26] та Вишневецьких [27]
Блукали в полі вов­чи­ми сліда­ми,
Шуганнєм по світах рівня­лись із ор­ла­ми.
ІІ
Тепер ти, Дністре, став гни­лим по­то­ком
Гидоти вся­кої, що наз­би­ра­лась
У пос­вар­ках За­хо­ду із Вос­то­ком,
І лю­тос­тю обох їх про­во­ня­лась.
О Му­зо! Од­вер­ни від неї очі:
Нехай ля­хи гри­зуться з ру­си­на­ми,
Втікай із їх куб­ла го­лод­на й бо­са,
Як бігла бідна ма­ти манівця­ми,
Обдерта по тер­нах, бліда, прос­то­во­ло­са.
ІІІ
Обдерта по тер­нах… Зи­ма упа­ла
На го­ло­ву зли­денній за го­ди­ну.
Тепер її й Ма­ру­ся б не впізна­ла,
Коли б вер­ну­лась звідти на Вкраїну,
Де «чо­тир­ма кон­ця­ми світу» пра­вить
Той цар, що ве­ли­ча­ють тінню Бо­га,
Той, що й Моск­ву, й лях­ву, і німця да­вить,
І Ри­му гор­до­го вти­рає ро­га,
Дарма, що ко­ролі там товп­ляться в по­ро­га.
IV
О сер­це матірне! Ти б не зля­ка­лось
І Лю­ци­фе­ра [28] у йо­го по­тузі,
Бо в те­бе вже нічо­го не зіста­лось,
Нічого у твоїй ва­женній тузі…
Дивується во­ло­шин, стрівши ба­бу,
Як се Дністро пе­реб­ре­ла ста­ренька
І, сміючись, го­во­рить, бур­ку­ла­бу: [29]
«Води їй по коліно: бо п'яненька,
Дарма, що змор­щи­лась і зсох­лась, як опенька.» -
V
«Не смійся, - ка­же той, пе­рех­рес­тив­шись, -
Се відьма з Ли­сої го­ри [30] втікає.
Мов се­ре­да на п'ятни­цю скри­вив­шись,
Дивись, як сльози ку­ла­ком вти­рає.
Не зу­пи­няй, не­хай її лу­ка­вий
Несе від нас на Буд­жа­ки та­тарські.
Там Кан­те­мир, мов­ля­ли, Міч Кри­ва­вий [31]
Прости нас, Гос­по­ди, про­рок сул­танський,
Сю відьму вер­не знов до чор­то­вої ла­ви.»
VI
Глузує бур­ку­лаб. Вер­тавсь до­до­му
Зі Льво­ва са­ме, від попів по­бож­них.
Подав на ша­ту Юрові Свя­то­му [32]
Срібла від зем­ляків, бо­яр вельмож­них;
Так мислі вже бла­го­чес­тиві в нього
На язиці ве­се­ло­му вертілись
І гла­див жи­во­та сво­го товс­то­го,
Жартуючи з очей, що не ди­ви­лись
На Бо­жий світ од сліз і в чор­ну зем­лю ври­лись.
VII
Не див­ляться на Бо­жий світ, а зна­ють,
Як манівця­ми втра­пить до Царг­ра­да, [33]
Звідкіль їм зорі-оче­ня­та ся­ють
Із об­му­ро­ва­но­го міцно са­ду.
Високий мур! Во­на про нього чу­ла…
Хто не чу­вав про нього на Вкраїні?
Страшні бу­дин­ки кля­то­го Стам­бу­ла
Ввижались ма­тері й малій ди­тині.
Кобзарська пам'ять їх і досі не за­бу­ла.
VIII
Коли б до­би­тись їй ту­ди жи­вою,
Вона б зуміла крізь той мур про­би­тись…
Вона б йо­го роз­би­ла го­ло­вою
Жовковського, - аби їй по­ди­ви­тись,
Аби заг­ля­ну­ти в ті очі-зорі
І, не спи­тав­ши ні про що, вто­ну­ти
У нес­ка­зан­но­му бла­женстві-морі,
І до страш­но­го су­ду [34] так зас­ну­ти,
І про все го­ренько, про всю біду за­бу­ти.
ІХ
«Ось-ось во­на! Ось, ко­титься по по­лю
Розумна го­ло­ва, що ря­ту­ва­ла
Всю Польщу й Русь! Я під по­лою
Її схо­ваю, і, як роз­би­ва­ла
Вона страш­но­го ка­та-су­пос­та­та,
Так розіб'ю той мур стра­шен­ний нею»
О до­ню, утікай сю­ди від ка­та;
Сховайся під наміткою моєю, -
Я в Київ про­ве­ду те­бе попід зем­лею.,
X
Святі ченці там хо­ди по­ко­па­ли
Аж до самісінько­го Ру­са­ли­ма, [35]
Щоб лю­де від невір ту­ди втіка­ли,
Ховались із до­бут­ка­ми своїми.
Там на Ве­лик­день [36] сти­ха дзво­ни дзво­нять,
І лю­де го­мо­нять, і щось співає.
Нема на світі лю­дям обо­ро­ни, -
Сира зем­ля їх од біди хо­ває,
І су­ду Бо­жо­го страш­но­го до­жи­дає.
вернуться

24

- Очевидно, йдеться про братів Щасного і Юрика Струсів, героїв «Пісні про смерть братів Струсів» (1506). Як зазначає І. Франко, ця пісня не дійшла до нас, і тому він наводить, зокрема, таке свідчення про братів: «Того самого часу (1506) два Струсі, молоді брати і хоробрі войовники, погибли в битві з волохами. Про них іще й досі співають жалібні пісні, що в русинів звуться думами…» Далі І. Франко пише, що у битві «Щасний відразу був убитий, але Юрик бився з волохами доти, доки його кінь постріляний не впав під ним».

вернуться

25

- Волощина - Волоська земля: назва Молдавського князівства в староукраїнських пам'ятках, народнопоетичній творчості та мовній практиці українців у минулому.

вернуться

26

- Серп'яга (Іван Підкова; ?-1578) - один із керівників спільної боротьби українців і молдаван проти турків. У 1577-1578 pp. був молдавським господарем. За наказом Стефана Баторія страчений у Львові.

вернуться

27

- Вишневецькі - український дворянський рід. Найвідоміші з них:1) Дмитро Іванович (?-1563), який у 1554-1555 pp. на острові Мала Хортиця збудував замок, перебував на службі в Росії. У боротьбі за молдавський престол зазнав невдачі і був страчений у Стамбулі. П. Куліш та інші історики саме його вважали Байдою; 2) Ярема (Єремія; 1612-1651) - відзначився у війні 1648-1654 pp. на боці Польщі.

вернуться

28

- Люцифер - назва вранішньої зірки (Венери). В християнській традиції одно із позначень сатани. Воно йде від ветхозавітного пророцтва про загибель Вавілона.

вернуться

29

- Буркулаб - сановник волоський, губернатор і комендант.

вернуться

30

- Лиса гора - історична місцевість на Печерську в Києві, на південний захід від Видубичів. Назва пов'язана із старовинними легендами про шабаші відьом і перевертнів на цій горі.

вернуться

31

- У праці «Отпадение Малороссии от Польши» Куліш пише про нього як ватажка буджацьких татар. Уже після означених автором у поемі історичних подій Кантемир в 1624 р. був розбитий козацькими загонами С. Хмелецького.

вернуться

32

- …Юрові святому… - Георгію Побідоносцю. В християнських і мусульманських переказах це воїн-мученик, з іменем якого пов'язаний мотив драконоборства. Зображується, як правило, на коні. Вступив у битву із змієм-людоїдом і, перемігши його, визволив дівчину.

вернуться

33

- Царград - давньоруська назва міста Константинополя.

вернуться

34

- у християнстві кінець світу, суд Ісуса Христа, який вдруге прийде на землю, над усіма людьми, які коли-небудь жили на світі. Для цього всі люди воскреснуть і дістануть за вироком Христа або вічне блаженство в раю, або вічну кару в пеклі.

вернуться

35

- Русалим (Єрусалим) - місто на півдні Західної Азії, розташоване на р. Кедроні поблизу Мертвого моря. Місце паломництва християн, іудеїв та мусульман. Поблизу Єрусалима на горі Голгофі був розп'ятий Ісус Христос і згодом похований у гробі в скелі.

вернуться

36

- Великдень - одне із головних свят у християнстві, пов'язане із смертю та воскресінням Ісуса Христа.