Чорна рада - Кулиш Пантелеймон Александрович. Страница 21

Ч Ќе честь, не слава х?ба козакам, Ч каже господар, глед€ на нењ, Ч що в њх так?њ слуги? —естро, небого, прошу ж до гурту. —?дайте да й не клопоч?тесь у мене в господ? н? про що, €к пани над панами. ¬ам услуговуватиме горда польська пан?, високо?менита€ кн€гин€!

ј „ереваниха каже:

Ч –идван наш так нал€кав твою господиню, що коли б њй Ч у добрий час мовити Ч чого не сталось ?з переполоху. ћоже б, ?змити њњ св€ченою водою, да нехай би над?ла сорочку пазухою назад?

Ч ?, сестро! Ч одв?туЇ vвинтовка. Ч ћ?й голос п?дн?ме њњ ? з домовини. Ќе вважай, що вона така смутна сьогодн?: скажу т?лько слово, так зараз розвеселитьс€ да ще й через шаблю поскаче. Ќаш? козачки танцювали ж колись п?д л€дську дудку.

’то б то зм?г розказати, що на ту пору д?€лось на серц? в б?дноњ кн€гин?! ћабуть, привикла вже небога до такого глуму; уже й не плаче й не здихаЇ. —лухаЇ теЇ гордованнЇ од свого чолов?ка, так мов не про нењ й р?ч; т?лько часом здригнетьс€ од його гр?зного голосу, €к струна на бандур?.

Ч Ѕорж?й, борж?й, ж?нко! Ч покрикуЇ на нењ vвинтовка. Ч ?окажи, що тво€ висока порода на €кесь таки лихо тоб? здалас€. ?авай нам €коњ-небудь настойки чи зап?канки, т?лько такоњ, щоб ? старе помолодшало.

ѕринесла кн€гин€ й зап?канки, почала гостей шановати. ћусила перше випити чарку сама, ? тод? вже стала гостей обносити.

Ч ѕийте тепер безпечне, дорог?њ гост?, Ч каже господар, л€шка вас не отруњть.

Ч ј од њх роду Ч не во гн?в твоњй ж?нц? Ч се ?нод? й станетьс€, Ч каже Ўрам. Ч ћоже б, ? батько ’мельницький пожив ?ще на св?т?, €кби не сватавсь ?з л€хами.

Ч Ѕач, моЇ золото, €к? твоњ земл€ки! Ч каже vвинтовка. Ч ’вали бога милосердного, що € тебе слобонив од њх. ’оть, може, моњ липов? св?тлиц? й не те, що кн€женецьк?њ замки, так хоть поживеш м?ж православними христи€нами; усе-таки не так смерд?тимеш л€дським духом, €к позовуть на суд перед бога!

Ч “а чи по-нашому ж вона молитьс€? Ч шепнула „ереваниха братов?.

Ч ќтак, сестро! Ч одв?туЇ той голосно. Ч Ќевже ж ти думаЇш, що € мав би кателичку за ж?нку? ”же не знаю, що там у нењ в душ? сидить, а вона в мене ? до церкви ходить, ? хреститьс€ по-нашому. ѕерехрестись, моЇ золото!

н€гин€ перехрестилась, €к дитина, ? що то! Ѕачс€, н?чого не заважають слова, а Ћес€, да й сама „ереваниха, насилу змогли дивитись без сл?з на ту нещасливу нев?сту. “ак, €к б?дний горобчик попадетьс€ у руки хлоп’€там та й не знаЇ, за що над ним знущаютьс€, а т?њ йому висп?вують, €к жиди ’риста мучили, крут€ть да п?дкидають угору; так с€ безталанн? кн€гин€ попалась тепер м?ж козаки; ? що там т?њ кн€з?, сенатори да велик? пани наробили, про що вона й не в?дала, за все тепер одв?чаЇ.

“?лько ото що пос?дали за ст?л ? Ўрам поблагословив страву, €к ось хтось одсунув знадвору кватирку ? гукнув на всю св?тлицю:

Ч ѕугу!

Ўрам з серц€ аж ложку покинув, а господар зам?шавсь-зам?шавсь да й сам не знаЇ, що йому робити. як ось ?знов:

Ч ѕугу! „и ти спиш, пане кн€зю, чи вже так завеличавсь, що не хочеш пустити доброго чолов?ка ? в хату?

Ч ѕросимо, просимо, пане доброд?ю! Ч каже vвинтовка. Ч ? с?ни, й хата перед тобою настiж.

Ч ј собаки ж у вас не кусаютьс€?

Ч ќт славно! ј нащо ж спiвають:

«апорозький козак

Ќе боњтьс€ собак?.. .

Ч ј к?шки в вас не др€паютьс€?

Ч Ѕог з тобою, доброд?ю!

Ч “епер чортзна-€к стало на ¬крањн?! Ч каже, усе-таки за в?кном, голос. Ч Ќаш брат не у вс€к? двер? й суньс€.

Ч оли не у вс€к?, Ч каже vвинтовка, Ч так у моњ ? оп?вноч? можна.

Ч ѕане ћатв?ю! Ч озвавс€ тод? до його Ўрам. Ч “ак отсе ти не братаЇшс€ з запорожц€ми?

Ч ?, доброд?ю м?й! Ч каже, зачервон?вшись з сорому, vвинтовка. Ч «апорожець запорожцев? не пара. —е батько ѕугач, старець, або д?д кошовий. ?з ким, ?з ким, а з њм ладити треба. “епер на ¬крањн? усе так перевернулось, переплуталось ? перем?шалось, що навпростець н?куди не проњдеш. ”тремо ми запорожц€м носа, €к колись в?зьме наша, а тепер поки що треба гладити за шерстю. ¬они-бо в цар€ велике пошанованнЇ мають ?, чого хочуть, усе одержують.

Ч Ќе њздить же нам, пане брате, ?з тобою одним шл€хом, Ч каже понуро Ўрам.

як ось ув?йшов до св?тлиц? батько ѕугач, старий, довгоусий д?дуган, ?з своњм чурою. ” простих с?мр€гах, а сорочки чорн?, €к сопуха. ?а господарев?, мабуть, на сей час було байдуже, що не од€гн? гост?: забувши ? своЇ панство, зустр?в батька ѕугача з таким прив?таннЇм, мов той у найдорожчих кармазинах.

Ч ѕрошу ж, Ч каже, Ч за ст?л до громади.

Ч Ќе с€ду! Ч каже ѕугач, сто€ серед св?тлиц?.

Ч „ому ж не с€деш?

Ч “ому, що в тебе добрим люд€м така честь, €к собакам.

Ч ѕро €ких се ти добрих людей говориш?

Ч “а хоч би й про тих, що за в?з хворосту плат€ть по дв? пари вол?в. “а ось вони й сам? йдуть до твого вельможного панства. Ѕез мене ти њм не дав ? приступу.

”в?йшли м?щане в св?тлицю да й сто€ть у порога.

Ч Ќу, скажи, Ч каже батько ѕугач, Ч за що ти в њх воли забрав?

Ч ўоб не рубали гаю, от за що!

Ч “а вони ж, коли хочеш знати, не в твоЇму гаю рубали, а в городовому!

Ч ” городовому, батьку! ” городовому, пане! Ч загули м?щане, клан€ючись то ѕугачев?, то vвинтовц?.

Ч ќт славно! Ч каже vвинтовка. Ч « €кого ж се часу мо€ займанщина стала городовим гаЇм?

Ч “а це, пане, Ч одв?тують, Ч по-твойому вона тво€, а по нашим маг?стратським запис€м вона наша б?г з на з €кого ще часу. ўе скоро батько ’мельницький вигнав л€х?в та недол€шк?в з ”крањни, то зараз ? дав нам прив?лей ос€гти п?д город пол€, гањ ? с?ножат?, €к? сам? улюбимо. ўе й дос? Ї знаки, що позначили наш? бурмистрове.

Ч “а се то ми знаЇмо, Ч каже vвинтовка, Ч що ви того т?лько й пасли, €к би вхопити щонайкращий шматок ?з козацькоњ здобич?! озакам було тод? не до займанщин: козаки тод? бились ?з л€хами понад —луччю, понад vоринню да топились по багнах, а ви з своњми пикатими бурмистрами давай викроювати щонайкращ? пол€ та с?ножат?! —е то ми знаЇмо! “ак, отже, н?! озацький бунчук переважить бурмистерську патерицю! ѕан полковник сам давав мен? бунчука, щоб € його рукою займав соб? займанщину, ск?лько за день конем об’њду. ??лий день не вставав € з своњми з кон€, ? тепер нехай н?хто не говорить, що се не моЇ добро!

Ч ѕослухай, пане кн€зю, ти мене, старого ѕугача, Ч каже поважно с?човий д?д. Ч —тарий ѕугач н? дл€ кого в св?т? душею не покривить. Ќехай м?щане дечим ? поживились од козак?в у польську «аверюху, та вже ж ? козаки почали тепер нагинати њм шињ справд? по-шл€хетськи. «ас?вши в њх маг?страти, в ратуш?, старшина козацька орудуЇ њх в?йтами, бурмистрами ? райц€ми €к чорт€ка гр?шними душами. оли тоб? полковник дав займанщину, то нехай воно так ? буде; т?лько ж не об?жай добрих людей, верни њм њх воли.

ѕомовчав трохи vвинтовка да, гл€нувши на Ўрама, й каже:

Ч Ќ?, нехай шукають њх у бурмистр?в, що поробили в моњх га€х прикмети; а € докажу њм, що € своЇму добр? пан. “реба сим безшабельним гевалам (хам, мужик Ч прим?т. авт) збити трохи пихи.

Ч ќх, швидко с? гевали зробл€ть вас гамаликами! Ч сказав тод? батько ѕугач. Ч Ќе поможуть вам н? шабл?, н? бунчуки! ?урн? ви, дурн? з своЇю пихою, та й не каЇтесь! ??тки моњ! Ч обернувсь до м?щан. Ч ѕлюйте ви й на його гординю, й на його здирство! ћи вернем вам ваше добро дес€терицею.

Ч ќ, спасиб? ж тоб?, батьку, що хоч ти за нас уступивс€! Ч кажуть м?щане. Ч ѕросимо ж до нас на вечерю. Ќе погордуй уступити до нашоњ простацькоњ господи. ѕрощай, пане кн€зю. ѕрийде й на нашу юлицю празник.

Ч ѕотривай, пане доброд?ю, Ч каже vвинтовка, Ч € не хочу сперечатись ?з тобою через личак?в. Ќехай беруть воли к нечист?й матер?, а ти оставайсь вечер€ти.

Ч Ќе до вечер? тепер нашому брату, Ч одв?товав ѕугач, Ч Ѕудуть хутко наш? сюди п?д Ќ?жень. ќсь њдуть уже царськ? бо€ре; ми њх до ѕере€слава не пустимо. vарний город ? Ќ?жень дл€ чорноњ ради. ?ак не до вечер? вже нам тепер.

?, не дожидаючись одпов?д?, насунув шапку да њй пот€г ?з хати. ћ?щане за ним.

ј vвинтовка оставсь тепер перед Ўрамом н? в сих н? в тих. Ѕачить, що вже Ўрам розкусив його. ќтже ще таки хот?в замазати щ?лку то козацькими воскликами Ч на се був дуже здатен Ч та лестивими прив?танн€ми; да вже Ўрама н?чим не розважив. Ќасупивши брови, сид?в старий за вечерею; а друг? гост?, бачивши, що в?н такий похмурий, ? соб? сид?ли мовчки.