Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі. Страница 100

— Альтернатива? — Перепитав чоловік.

— Так — дозволити їм убити мене. У цьому і полягає альтернатива — втратити своє життя і те, за що ти б'єшся — життя тих, кого любиш. — Виразна мова Річарда пабула похмурого відтінку. — Якщо деякі з вашого народу приєдналися до Ордену або захищають його, то в кінці кінців ви зіткнетеся з ними. Вибір буде такий: їх життя або ваше. Ваш невірний вибір може коштувати життя більшості з нас. Якщо ці люди на стороні зла, то ми не можемо допустити, щоб вони перешкодили нам знищити зло. Ось чому вам потрібно вирішити — приєднатися до нас чи ні. Якщо ви приєднаєтеся, то ви повинні змиритися з тим, що можете вбити і тих, кого знаєте. Ви повинні ретельно зважити своє рішення.

Людей не шокували ці слова Річарда. Вони вислухали його з серйозним виглядом.

Келен помітила маленьких пташок, що пролітали мимо в пошуках укриття на ніч. Небо, вкрите крижаним туманом, темніло. Вона оглянула небо, виглядаючи чорнокрилих птахів. Жінка сумнівалася, що вони можуть бути тут, на перевалі, в таку жахливу погоду. Тому туман почав їй здаватися другом, який підтримує затишок.

Річард виглядав виснаженим. Келен було важко дихати в горах, на такій висоті. Напевно що чоловікові доводилося набагато гірше. Тепер вона побоювалася, що через отруту розріджене повітря остаточно виснажить сили Річарда. Вони повинні спуститися з перевалу якнайшвидше.

— Я сказав вам правду і все, що міг сказати, — сказав людям Річард. — Ваше майбутнє тепер залежить від кожного з вас.

Він тихо попросив Кару, Дженнсен і Тома зібрати їх речі. М'яко поклавши руку на спину Келен, лорд Рал повернувся до людей і вказав вниз.

— Ми збираємося розбити табір в цих лісах. Ви ж вирішуйте, що вам робити. Якщо ви — з нами, то спускайтеся вниз, під прикриття дерев, де птахи не зможуть виявити нас, коли погода проясниться. Нам треба закінчити виготовлення зброї, яку ви будете нести. Якщо ж хтось не захоче до нас приєднатися, тоді сподівайтеся тільки на себе. Я не планую залишатися надовго в таборі. Якщо Орден вас зловить, то вони будуть вас катувати, і я не хочу бути поблизу, коли ви, кричачи від болю, видасте наш табір.

Зневірені люди залишилися стояти разом.

— Лорд Рал, ти маєш на увазі, що ми повинні вибирати прямо зараз? — Запитав Оуен.

— Я сказав вам усе, що міг. Скільки ще зможуть вас чекати ті, кого катують, гвалтують і вбивають? Якщо ви хочете приєднатися і стати частиною життя, то ласкаво просимо в наш табір. Якщо ви виберете іншу сторону, то я бажаю вам успіху. Але, будь ласка, не намагайтеся слідувати за нами, інакше я буду змушений вас убити. Колись я був лісником. Я дізнаюся, якщо хтось піде за нами.

Один з чоловіків, той, хто першим показав Річарду два камінчики, щоб сказати, що він може розкрити місцеположення протиотрути, вийшов вперед з купки людей.

— Лорд Рал, мене звуть Енсон, — блакитні очі юнака були повні сльозами. — Я хотів, щоб ви знали, хто я такий. Я Енсон.

— Добре, Енсон, — кивнув Річард.

— Спасибі вам за те, що відкрили мені очі. Я завжди думав про щось схоже на те, що ви пояснювали. Тепер я розумію, чому, і розумію, яка тьма закривала мої очі. Я більше не хочу жити так. Я не хочу жити, керуючись нічого не значущими словами, і не хочу, щоб люди з Ордену нищили моє життя. — Сльози текли по обличчю юнака, і він не соромився їх. — Моїх батьків убили. Я бачив тіло батька, яке було насаджено на кіл. Він ніколи нікого і пальцем не чіпав. Він не вчинив нічого, що б заслужити подібну муку. Мою сестру забрали. Я не міг спати ночами, думаючи про це, думаючи про її жах. Я хочу битися і вбивати цих лиходіїв. Вони заслужили смерть. Я хочу, як ви говорили, стерти їх на порох. Я вибрав право приєднатися до вас і битися за те, щоб отримати свободу. Я хочу жити вільним і хочу, щоб ті, кого я люблю, жили вільними.

Келен застигла, почувши, що один з них сказав подібні слова, не обговоривши їх спершу з іншими. Вона бачила очі інших людей, поки Енсон говорив. Вони насторожено вслухалися в кожне його слово.

Річард посміхнувся, кладучи руку на плече юнака.

— Ласкаво просимо в Імперію Д'Хара, Енсон. Ласкаво просимо додому. Ми можемо покластися на твою допомогу. — Він показав на Кару і Тома, які збирали зброю, яку вони принесли показати людям. — Чому б тобі не допомогти їм віднести ці речі в наш табір?

Рот Енсон розтягнувся до вух у відповідь на цю пропозицію. Юнак говорив м'яким голосом, але у нього були широкі плечі й потужна мускулиста шия. Він був добродушним, але здавався повним рішучості. Якби Келен була в армії Імперського Ордена, їй би не хотілося, щоб по її душу прийшов так потужно складений чоловік.

Енсон нетерпляче спробував узяти вантаж із рук Кари. Морд-Сіт не захотіла віддавати його, і тому він узяв інший вантаж і пішов за Томом вниз. За ними пішла й Дженнсен, тягнучи на мотузці Бетті, що впиралася. Коза хотіла, щоб вони залишилися з Річардом і Келен.

Решта дивилися, як Енсон спускався з пагорба разом з Карою, Томом і Дженнсен. Потім вони відійшли вбік, подалі від статуї, перешіптуючись між собою, вирішуючи, що їм робити.

Річард глянув на фігуру Кейджа Ранга перед тим, як почати спускатися. Щось привернуло його увагу.

— У чому справа? — Запитала його Келен.

— Цей напис, — показав він на монумент. — Спереду на п'єдесталі, під його ногами.

Келен знала, що раніше там не було напису, але вона знаходилася дуже далеко, щоб бути впевненою в тому, чи бачить вона напис на граніті. Жінка озирнулася простежити, як спускаються інші, але залишилася з Річардом, поки він дивився на статую. Люди все ще стояли в стороні, зайняті розмовою.

Келен змогла розгледіти те місце на п'єдесталі, де розміщувалося попередження. Пісок зі статуетки, яка зображувала Річарда, вітер все ще не змів з каменю.

Як тільки вони підійшли ближче, вона насилу змогла повірити своїм очам. Схоже, пісок додав на камені ще один напис. Вона була впевнена — раніше цих слів тут не було.

Келен володіла декількома мовами, але не цією, хоча вона і впізнала її. Це була та ж древнєд'харіанська мова.

Під поривами пронизливого вітру жінка обхопила себе руками і зіщулилась. Похмурі хмари безупинно пливли по небу. Вона подивилася на гори, які підносилися навколо, багато з яких накрила темна пелена туману. Широка смуга снігопаду приховувала далекі схили. Крізь маленький просвіт у бушуючій негоді Келен змогла побачити за перевалом долину, яка обіцяла тепло і зелень.

І зустріч з Імперським Орденом.

Наблизившись впритул до Річарда, Келен захотіла, щоб він обійняв її своєю теплою рукою і трохи зігрів. Але вона не зважилася притиснутися до його спини, а лише спостерігала за тим, як чоловік вдивляється в невиразні письмена, вибиті ніби навічно в камені. Він виглядав настільки тихим, що Келен сильно занепокоїлася, і її серце знову відчайдушно забилося в грудях.

— Річард, що тут написано? — Прошепотіла вона, присуваючись ще ближче.

Приголомшений, він поволі водив пальцями по буквах, а його губи беззвучно вимовляли слова древнєд'харіанського письма.

— Восьме правило чарівника, — ледь чутно вимовив Річард. — «Талген Васстерніч».

46

Йдучи позаду гінця, Верна відступила вбік. На неї галопом мчало кілька коней. Їх боки були забризкані гряззю, ніздрі широко роздувалися. Очі сидячих на конях вершників переповнювала жорстока рішучість. Всі останні тижні табір знаходився в постійному кипінні, так що аббатисі постійно доводилося пам'ятати про необхідність дотримуватися обережності. Коли б вона не вийшла з намету, на неї обов'язково хтось мчав. Якщо через табір не неслися коні, то біг чоловік.

— Сюди, — сказав через плече гонець.

Він озирнувся на неї, і Верна йому кивнула. Дуже вихований юнак. Його кучеряве світле волосся і манери змусили її пригадати про Уоррена. Верна була беззахисна перед хвилею болю, що проходила через неї при кожному спогаді про те, що Уоррена більше немає, перед щоденною порожнечею.