Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі. Страница 137

Чоловік відчув, що по щоках течуть сльози. Все розвалилося на шматки. Він не міг довше утримувати ці шматки разом. Крізь клубок у горлі було важко дихати.

Він ліг і поклав руку на спину Бетті.

— Що мені робити? — Схлипнув Річард, витерши ніс тильною стороною долоні. — Келен, що мені робити? — Прошепотів він у нападі болісного відчаю. — Ти так потрібна мені. Що ж мені робити?

Він майже втратив надію.

Після раптової появи Натана Річард думав, що допомога нарешті прийшла. Останні вуглинки надії згасли. Навіть могутній чарівник не зміг допомогти йому.

Могутній чарівник.

Кейджа Ранг.

Річард завмер.

Слова, послані йому Кейджа Рангом, що проступили на гранітній основі статуї, відгукнулися в голові. «Талген Васстерніч. Будь гідний перемоги».

— Світлі духи… — прошепотів Річард. Він нарешті зрозумів.

62

Ніколас спостерігав, як лорд Рал йде назад у табір після відчайдушної молитви світлим духам. Як сумно. Як сумно, що ця людина помре. Він скоро буде зі своїми світлими духами… в царстві Володаря підземного світу.

Ніколасу подобалася ця гра. Бідний лорд Рал загубився і зневірився. Ніколас хотів би, щоб ця гра тривала якомога довше, але у лорда Рала залишалося дуже мало часу. Як шкода.

Але набагато веселіше буде, коли лорд Рал помре, після чого все нарешті закінчиться. Джеган вважав цю жалюгідну людину винахідливою. «Не недооцінюй його», попереджав він. Можливо, Джеган був занадто мілким в порівнянні з великим Річардом, але Ніколас Ковзаючий не був.

Його душа тремтіла від задоволення, смакуючи смерть лорда Рала. Воістину, буде на що глянути. Грандіозний фінал життєвої п'єси. Ніколас хотів побачити все, кожну жалюгідну мить останнього акту. Він уявляв, як друзі і соратники лорда Рала зберуться, щоб плакати і чекати, стоячи поруч, безпорадно спостерігаючи, як він падає в чекаючі його обійми смерті, пастиря вічності, яка прийде допомогти йому почати чудову нескінченну подорож усе далі від короткої інтерлюдії, якою є життя.

Впаде фінальна завіса. Ніколас дуже любив подібні кінцівки. Він насилу міг дочекатися закінчення п'єси.

Ненавидіти, щоб жити. Жити, щоб ненавидіти.

Також Ніколас гадав, що швидше вб'є лорда Рала — отрута або його дар.

Чародій народився зі здатністю вигравати в смертельних сутичках. Отрута всім хороша, але набагато більш інтригуючим поворотом долі було б побачити, як чарівник з потенціалом і здібностями лорда Рала, чаклун, подібного якому не народжувалося ще за всю погано пахнучу людську історію, не впорається з даним йому від народження даром — його величезною і дрімаючою силою… Ще одна жертва людства, що забралася занадто високо. Це був би чарівний і гідний кінець.

Чекати вже недовго.

Зовсім недовго.

Ніколас дивився, не бажаючи пропустити жодної значимої деталі. Тримаючи під рукою душу коханої дружини Річарда Рала, Ніколас відчував себе майже членом родини, будучи присутнім при наближенні кінця такої великої людини.

Ковзаючий відчував, що потрібно дати Матері-Сповідниці побачити своїми очима закінчення гри, побачити сумний кінець її коханого. Так що вона спостерігала за подіями разом з Ніколасом, страждаючи від видовища агонії Річарда.

Ніколас смакував її горе. Він ще й не змушував Келен по справжньому страждати. У нього незабаром буде багато часу, щоб вони могли досліджувати глибину її страждання.

У лісі люди, що сиділи навколо багаття, з цікавістю позирали на ватажка, який повернувся. Вони чекали його, і Ніколас чекав разом з ними, вони дивилися, і Ніколас дивився на стоячого серед них лорда Рала. Його силует сколихнувся у світлі вогню, як здалося Ніколасу. Як якщо б він стояв на порозі подорожі в прекрасне забуття смерті.

— Я знайшов рішення, — звернувся до них Річард, — Я знаю, як ми будемо атакувати укріплення.

Ніколас нагострив вуха. Що це таке?

— Ми вийдемо з першим світлом, як тільки сонце покажеться над горами, — продовжив Річард. — Тоді ми переліземо через стіну зі східної сторони. Охороні буде погано видно, тому що сонце буде світити їм прямо в очі, якщо вони подивляться в цьому напрямку. Люди не будуть дивитися туди, де погано видно.

— Мені подобається цей план, — сказав один з чоловіків.

— Так ми проникнемо в табір. Це краще, ніж намагатися атакувати, — додав інший.

— О, ні, атакувати ми будемо, буде велика атака, — заперечив Річард. — Атака, від якої у них закрутитися голова.

Що це? Про що він? Ніколас дивився, дивився, дивився. Це дуже цікаво. Спочатку лорд Рал збирається перелізти через стіну, і тоді почне атаку? Як це він збирається змусити їх голови кружляти? Ніколас був заінтригований.

Він посунувся ближче, боячись пропустити важливе слово.

— В атаку підуть всі решта, — пояснив лорд Рал. — Ви підійдете до воріт з першими променями сонця і привернете їхню увагу, тоді я переберуся через стіну. Так що поки ви будете відволікати їх, ваша роль буде життєво важливою. Вороги навіть не зрозуміють, наскільки важливою.

Гра почалася. Підглядаючи й підслуховуючи, Ніколас приходив у захват. Йому так подобалася гра, особливо коли він знав правила і міг змінювати їх за своїм бажанням. Завтра буде славний день.

— Але, лорд Рал, як ми будемо атакувати ворота, якщо ви самі сказали, що вони дуже добре захищені? — Запитав великий чоловік, Том.

Ніколас про це не подумав. Як цікаво. Ключова частина плану лорда Рала, здається, невірна.

— Тут дійсно знадобитися спритний хід, — відповів лорд Рал. — Я вже придумав, як ми поступимо, і ви здивуєтесь, коли почуєте, що вам належить робити.

Він уже придумав? Як цікаво. Ніколас хотів почути, який спосіб нейтралізує головну дірку в плані лорда Рала.

Річард потягнувся і позіхнув.

— Послухайте, я абсолютно змучений, — заявив він. — З ніг валюся. Мені потрібно трохи відпочити, перш ніж я все вам поясню. Це складно, так що я все розповім вам перед виходом. Розбудіть мене за дві години до світанку, і тоді ви отримаєте всі пояснення.

— За дві години до світанку, — повторив Том, підтверджуючи наказ.

Ніколас був розлючений. Він хотів почути зараз. Він хотів знати, який чудовий, легендарний, складний план придумав лорд Рал.

Річард кивнув чарівній супутниці по імені Кара і кільком чоловікам.

— Чому б вам не піти зі мною спати, поки інші доїдають м'ясо? — Запропонував він.

Коли люди встали, лорд Рал повернувся.

— Дженнсен, я хочу, щоб ти тримала Бетті при собі, — попросив він сестру. — Вона повинна залишатися тут. Мені треба поспати, і я не хочу прокинутися від запаху кози.

— Я йду з вами вранці, Річард? — Поцікавилася дівчина, яку він назвав Дженнсен.

— Так. Ти граєш важливу роль в моєму плані, — лорд Рал знову позіхнув. — Я все поясню, коли висплюся. Не забудь, Том. За дві години до світанку.

— Я сам розбуджу вас, лорд Рал, — кивнув юнак.

Ніколас буде на місці, дивитися, слухати. Він дізнається план лорда Рала. Ніколас насилу міг дочекатися цього моменту. Він буде тут, все почує. Він почує кожне слово.

І Ніколас обов'язково приготує сюрприз для лорда Рала і його людей, коли вони вирішать нанести візит.

Може статися, що не отрута або його дар вб'є лорда Рала.

Може бути, Ніколас зробить це сам.

Після того як її дух став безпорадним бранцем Ніколаса, Келен не могла нічого робити, окрім як спостерігати. Вона не могла відповісти на відчайдушне благання Річарда, не могла плакати разом з чоловіком, нічим не могла йому допомогти. Їй було боляче від того, що вона не могла обійняти його, вгамувати його біль, його тривогу.

Річард був близький до смерті. Вона знала це. Серце жінки розривалося на шматочки, коли вона бачила як життя покидає її коханого.

Бачити його сльози.

Чути, як він кликав її.

Чути, як він говорить, що вона потрібна йому.

Келен відчувала себе такою холодною і самотньою. Вона ненавиділа плисти за течією. Вона хотіла повернутися в своє тіло, яке чекало в дальній кімнаті. Там же знаходилось тіло Ніколаса. Якби тільки вона могла повернутися…