Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі. Страница 60

Люди поспішили до дверей. Деякі озирнулися на тих, що залишилися. П'ятеро людей відступили, коли зрозуміли, що їм не дадуть піти. Один рух пальцем зупинив їх не гірше кийка або меча.

— Щоб ніяких неприємностей, або ви заподієте неприємності іншим, — попередив Наджар.

Люди збилися в купку, нервово здригаючись, як виводок перепілок перед мисливською собакою.

Коли солдати відвели інших, Наджар закрив двері і став перед п'ятіркою приречених, впершись руками в боки.

Ніколас відкрив віконниці на західній стіні. Сонце сіло, залишивши тонку червону смугу на обрії.

Скоро вони будуть на крилах, на полюванні.

І Ніколас буде з ними.

Не обертаючись, чарівник згасив смолоскип на стіні. Мерехтливе світло відволікало увагу від крихких, таких швидких сутінків. Йому потрібно було світло, але зараз він хотів милуватися небом, величним, нескінченним небом.

— Нам теж дозволять скоро піти? — Ледь чутно пропищав один з людей.

Ніколас повернувся і подивився на стоячих. Погляд Наджара підтвердив, що один з них щось сказав. Ніколас простежив за поглядом командира. Один з чоловіків — звичайно той, кому не терпілося піти.

— Піти? — Ніколас підійшов до нього. — Хочеш піти? — Людина стиснула плечі і трохи відступила від Ніколаса.

— Так, сер, я тільки запитав, коли ми підемо.

Чарівник зробив ще крок, дивлячись йому просто в очі.

— Питай мовчки, — прошипів він.

Повернувшись до вікна, Ніколас поклав руки на підвіконня і глибоко зітхнув нічне повітря, спостерігаючи за ліловим небом.

Скоро він буде там, буде вільний.

Скоро він буде так високо, як ніхто не був.

Несподівано він знайшов їх.

Його очі напружилися, розглядаючи те, що ніхто не міг побачити.

— Там! — Заволав він і викинув уперед руку, вказуючи довгим чорним нігтем на те, чого ніхто не бачив. — Там! Хтось злетів.

Ніколас закружляв на місці, смуги його одягу заметушилися довкола. Задихаючись від збудження, він дивився в очі людців, що роздивлятися його. Вони не можуть знати. Їм не зрозуміти, що відчуває такий, як він, чого він потребує. Чарівник злився, що йому треба полювати, бути з ними, коли він знав, як використовувати свої здібності куди більш цікавим для нього шляхом.

Ніколас провів експеримент, вивчаючи свої нові здібності. Він залишався з цими чудовими створіннями так часто, як міг, з тих пір, як опинився тут і зустрівся з ними.

Тепер так смішно було подумати, що спочатку він міцно противився. Як дивно, що колись він боявся, що ці страшні жінки, Сестри Тьми, збираються зробити з ним… що вони зробили з ним.

Вони сказали, що це його обов'язок.

Злісна магія Сестер розрізала його, як розпеченим лезом. Йому здалося, що очі вибухнули в голові від болю, яку він відчував. Прив'язаний до кілків на землі в центрі їх нечистого кола, він тріпотів в жаху, думаючи, що ж вони з ним зроблять.

Він боявся цього.

Ніколас посміхнувся.

Навіть ненавидів.

Він боявся болю, — болі, якої вони йому завдавали, і того болю, який ще заподіють. Сестри сказали, що це його обов'язок, в ім'я великого добра. Вони сказали, що його здібності перевершують його відповідальність.

Чарівник примружив очі і подивився, як Наджар пов'язує руки бранцям за спиною.

— Спасибі, Наджар, — промовив він, коли той закінчив.

— Мої люди вже повинні бути там, Ніколас. Я наказав послати достатньо людей, щоб вони не змогли втекти. — Командир посміхнувся. — Турбуватися немає про що. Загін напевно вже повертається з ними.

— Подивимося, подивимося, — звузив очі Ніколас.

Він хотів побачити це сам. Власним зором — нехай навіть через чужі очі.

— Побачимося завтра, Ніколас, — позіхнув Наджар, прямуючи до дверей.

Чарівник відкрив рот, зображуючи позіхання, хоча зовсім не позіхав. Просто було приємно потягнути щелепу. Іноді він відчував у тілі деякий застій.

Ніколас закрив за Наджаром двері і засунув засув. Це була формальна дія, що додавала страху людцям, в ній не було необхідності. Навіть зі зв'язаними руками все, що могли зробити ці люди — накинутися, перекинути його на підлогу і бити ногами. Але перед цим вони подумають, вирішать, що їм слід робити, а що ні. Простіше не думати. Простіше не опиратися. Простіше виконати все, що скажуть.

Простіше померти, ніж жити.

Життя вимагає сили. Боротьби. Болю.

Ніколас ненавидів їх.

— Ненавиджу жити: жити, щоб ненавидіти, — вимовив він в зблідлі перед ним особи.

За вікном небо затягнули сірі хмари, сонце зайшло, і ніч огорнула їх. Скоро він буде з ними.

Він відвернувся від вікна і глянув на людей перед ним. Скоро вони всі будуть там, серед них.

27

Ніколас схопив одного з безіменних людей. За допомогою мускулів, накачаних темним мистецтвом Сестер, він підняв чоловіка в повітря. Той закричав, здивований тим, що його так легко підняли. Він відчайдушно засмикався, намагаючись вивільнитися з чіпких рук. На цих людей не діє магія, інакше Ніколас би використав її, щоб підняти їх у повітря. За відсутністю іскри їх доводилося піднімати руками.

Чарівникові було все одно. Як вони опиняться на кілках, було не важливо. Було важливо тільки те, що трапиться з ними після цього.

Ніколас ніс кричачу від жаху людини в інший кінець кімнати. Решта забилися в протилежний кут. Вони завжди товпляться в кутку, як курчата біля годівниці.

Міцно обхопивши людину за груди, Ніколас підбіг до кілків.

Очі чоловіка округлилися, рот відкрився. Він судорожно зітхнув і схлипнув, коли Ніколас, піднявши його, посадивв на кілок.

Хрипке дихання вирвалося з горла чоловіки, коли гострий кілок проткнув його нутрощі. Він все ще був у руках Ніколаса, боячись поворухнутися, боячись повірити, що це відбувається з ним, боячись повірити, що це правда… намагаючись переконати себе, що це не може бути правдою.

Ніколас обрушився на бідолаху всім вагою. Його спина була так само пряма, як і дошка, до якої були прибиті кілки. Лоб чоловіки зорали зморшки, він скорчився від болю, ноги намагалися дотягнутися до підлоги, що опинилася дуже далеко.

У цей момент Ніколас проник в його розум, одночасно скорчивши пальці і вислизаючи з власного тіла… проникаючи в саму суть живої істоти, в його розрізнені думки, відчуваючи його біль і жах… знаходячи владу над ним. Проникнувши в свідомість цього чоловіка, Ніколас вилучив його суть.

У сплаві руйнуючої і творчої сили, яку Сестри обрушили на нього, Ніколас народився новою істотою. Він став тим, ким ніхто до нього не був, — він став тим, ким його хотіли створити.

Сестри дали йому силу, якої не мала жодна з них. Вони наділили чарівника неймовірною доти здатністю: здатність проникати в думки живої людини і забирати його дух.

Він притиснув кулаки до живота і вдихнув життя і смерть, серцевину душі цієї людини. Ніколас відчув легкий жар, коли чужий дух з'єднався з його. Чародія п'янило відчуття наповненості чужим духом.

Ніколас кинув померле тіло і попрямував до вікон. Голова крутилась від хвилюючого почуття, що подорож тільки починається і далі сила його тільки збільшиться.

Він знову вдавано позіхнув. Позіхання Ніколаса було особливим, розриваючи барабанні перетинки криком більш оглушливим, ніж якщо б він кричав на повний голос. В очах попливли уявні картинки. Він насилу задихав, переносячись в ліси, де ховається його мета.

Чарівник відвернувся від вікна і схопив жінку. Вона, плачучи, благала його не робити цього.

— Але ж це ніщо, — сказав Ніколас. — Ніщо, в порівнянні з тим, що виніс я. Ти навіть не уявляєш, що я виніс.

Його оголеного поклали в центр кола, намальованого на землі цими огидними жінками, і проткнули кілком. Для них він був нічим. Він не був чоловіком, чарівником. Нічим, крім сирого матеріалу, плоттю і кров'ю, насиченою даром — якраз тим, що їм було потрібно, тим, що вони шукали в попередніх дослідах.