Купальниця - Вдовиченко Галина. Страница 18

Якщо подарункова справа, до якої так щиро взялась Ка-

роліна, не виправдає її сподівань, вона — Кароліна твердо

вирішила після цієї вистави — попроситься у «Театріон» на

роботу, хоч би й печиво пекти.

Ввечері, лежачи в ванні, уявляла, що зараз робить Павло.

Кілька сторінок розгорнутої книжки, забутої на сушарці, бу-

ли схоплені Марининою жабкою до волосся, яка виконувала

роль закладки. Книжка, мабуть, падала у воду і її сушили на

змійовику, бо краї сторінок покрутились. Кароліна підтягну-

ла до себе книжку, пробіглась очима по верхній сторінці.

Але коли я дивлюся на жінок, яких ніколи по-справжньому

не зігрівав мужчина, такі жінки видаються мені нещасними

скорботними совами, хоч як би вони вдягалися й хизувалися.

Перекинула обкладинку, згорнувши сторінки — їй стало

цікаво, що за книжка. «Коханець леді Чаттерлей». Девід Гер-

берт Лоуренс.

Повернула на місце, обережно відсунула, щоб «коханець»

знову не впав у воду. Павло був у думках, а їй разом з ним там

було затишно, як у лагідній воді, на поверхні якої погойдува-

лись ароматні мандарини. Шкіра всотувала цитрусовий за-

пах, реагувала на нього мурашками. Порожні руденькі кві-

точки завмирали біля коліна, плеча, з внутрішнього боку

стегна, нагадуючи про доторки Павла і про те, що до його по-

вернення залишається ще три нескінченних дні.

* * *

У неділю замість поспати довше, підхопились ні світ, ні зоря.

На годину раніше, аніж зазвичай, прокинулись діти; прибі-

гли до Кароліни на її леопардову канапу, влаштували пташи-

ний базар.

— Не розумію, — буркотів Роберт, прошкуючи на кух-

ню, — не розумію логіки цих наших ранків! — Він позіхнув

з протяглим « а-ааа!». — Як понеділок чи середа — нікого не

добудишся, хоч за ногу стягуй з ліжка. Але на світанку субо-

ти чи неділі, коли хочеться нарешті відіспатися, на тих дітей

нападає скажена активність. Гиготіння, вищання, гупання…

— Тату, коли на вулицю підемо?

— …та запитання, коли на вулицю підемо!

— У цьому й сенс вихідних! — Марина в легкому рожевому

костюмчику — скільки в неї тих різнокольорових трикотаж-

них костюмчиків! — солодко потягувалась на порозі спальні. —

Нема чого засиджуватись у хаті… Їмо, і з дому геть!

…Мало не поранила ногу, наступивши на пивний корок у га-

рячому річковому піску. На міські пляжі без взуття краще не

потикатися. Повнісінький пакет сміття зібрали, почистивши

територію навколо себе. Пісок вкрився трьома килимками, а тоді й тілами, стрункими й не дуже, ще блідими й незасма-

глими. На лівий берег Дніпра приїхали трьома сім’ями, кож-

на — своєю машиною. Окрім сімейства Керів було ще подруж-

жя Шехових та Наливайки. Що було робити Кароліні серед

них? Пропонувала Марині з Робертом — їдьте самі, без дітей, а ми з дівчатами погуляємо набережною, погодуємо голубів та

качок, поскладаємо вдома пазли на швидкість. Але Марина ска-

зала: «Наливайки будуть з дітьми. Їдьмо всі. Та й Кароліні не

зашкодить позасмагати, поплавати, відновитись після роботи, чи, може, є якісь інші плани?»

Інших планів не було. До повернення Павла залишалось два

з половиною дні. Вирішила їхати, згадавши про купальник, який отримала від Марини, а відтак вже й не сумнівалась —

звичайно, що їхати й купатися! Купальник вивести в люди, а згодом — подивувати Павла свіжою засмагою.

У Зої Шехової купальник виявився ще гарнішим, та й Ма-

рина у своєму новому виглядала дуже ефектно, а от Наливай-

ко (Кароліна так і не запам’ятала її імені) залишилась у шортах

та футболці — вона соромилась зайвих кілограмів, яких не змо-

гла позбутись після народження хлопчиків-двійнят, хоч з того

часу минуло вже понад три роки.

Плавати ходили по черзі, залишаючи двох чергових дивитись

за малюками. Кароліні допомагав «випасати» дітей Олег Ше-

хов, стриманий мовчазний чоловік, вже зрілий, але з хорошою

фігурою. Він ставився до жінок з підкресленою повагою, а з Ка-

роліною, дівчатами Керів та двійнятами Наливайків бавився, на-

че сам був малий. Будував разом з ними замки з піску та гоноч-

ні траси, і тоді від його стриманості не залишалося й сліду. Усі

разом вони греблися руками-екскаваторами до вологого піску, вкотре терпляче зводили щойно повалені стіни високого замку

з вежками, проводили канали, запускали воду та ліпили вздовж

трас короткі тунелі. А тоді підводились на прямі ноги й, роз-

махуючи руками, брудними по лікті, миготіли пісочними пля-

мами на брудних колінках, з розгону влітали у воду. Стрибали

з вищанням, виконуючи замовлення з берега: ластівкою!.. бом-

бочкою!.. рибкою!.. Роберт, який щойно викликав хвилю жіно-

чого обурення, обтрусившись, як пес, знову підвівся на лікті

з піску і не втримався. Ведмедиком! — вигукнув сам до себе і пе-

ревальцем подріботів до води. Корком з-під шампанського! —

перекрутившись у повітрі з вигуком: чпок! — підскочив угору

й шубовснув у воду. Діти верещали від захвату.

Дружина Олега Зоя спостерігала за цими іграми, відсторо-

нено усміхаючись. Вона, здавалось, думала про щось своє, зрід-

ка вставляючи в спільну розмову лиш кілька слів. На відміну

від Наливайко, яка говорила швидко, ковтаючи закінчення, ще

й зловживала словом «значить», Зоя вибудовувала речення, які

лягали на вухо неспішною мелодією. У неї навіть тембр голо-

су був особливий. У присутності цієї жінки Кароліна інстинк-

тивно вповільнювала мову, старанно уникаючи «ну» та «е-е-е», не кажучи вже про «короче», яке іноді теж проскакувало.

Зоя майже весь час курила, ледве торкаючись кінчиком мун-

дштука тонких губ. Недопалки вона скидала до пакету зі сміт-

тям. У неї були довгі пальці та плавні рухи. Кароліна краєм ока

спостерігала за нею — від цієї жінки було чого повчитись. Ка-

роліна збирала від людей їхні найкращі прояви — витончені

жести, вдалі вислови, ефектні пози. Це відбувалось неусвідом-

лено, само собою. Запозичене швидко перетворювалось на

своє власне, так, якби завжди належало їй, хоча вона далеко не

завжди користувалась своїми надбаннями. Збирала все неві-

домо для чого, заради азарту колекціонування.

Кароліна увібрала в себе, запам’ятавши на майбутнє, Зоїну

манеру тримати мундштук, поповнила свою колекцію рідкісним

екземпляром. Королівським порухом Зоя відставляла вбік свій

яшмовий мундштук, легко утримуючи його двома пальцями —

цівка диму відхилялася вбік, обминаючи співрозмовника. Очі

жінки мали такий самий глибокий колір гречаного меду, як те-

пла напівпрозора яшма. Кароліна готова була почати курити не-

гайно і тому лише, що не годна була відвести погляду від того, як це робить Зоя. Збагнула натомість, що Марина не потерпить

неподобства біля своїх дітей, і відмовилась від цих думок.

Від кожної з трьох жінок було що взяти собі, як нагороду за

спостережливість та вміння вибирати найкраще з того, що на-

лежить усім. Унікальна збірка Кароліни не коштувала нічого і бу-

ла водночас безцінною. Кароліна не просто копіювала, не лише

повторювала, вона адаптувала свої надбання, вдосконалювала

їх за потреби, а тоді вже й сама згодом не могла з точністю ска-

зати, що й від кого взяла. У Марини, скажімо, була танцююча хо-

да, легка й граціозна. За два тижні перебування у Києві Каролі-

на з її потребою та вмінням наслідувати, копіювати все, що

подобається, перейняла цю повітряність руху, і летюча хода ста-

ла її власністю, не переставши належати й Марині.

Навіть від неповороткої простакуватої Наливайко було що

запозичити. У неї був лагідний сміх, переливчастий, як звук во-