Диво - Стіл Даніела. Страница 30

Вона довго просиділа з заплющеними очима, думаючи про нього й бажаючи йому бути вільним так, як він хоче. А тим часом його літак повільно зробив коло над бухтою, а потім узяв курс на північ, до Європи. Він глянув униз на міст Золоті Ворота, коли пролітав над ним, і пекучі сльози покотилися по його щоках.

Розділ 15

Протягом кількох наступних тижнів Меггі почувалася так само, як тоді, коли помер Ендрю. Вона просувалася крізь дні, ніби пливучи під водою. У неї не було сил, вона ніколи не посміхалась, погано спала вночі, а коли до неї зверталися, то майже нічого не чула. Їй здавалось, ніби весь світ від’єднався від неї, ніби вона впала з іншої планети і не розуміє тієї мови, якою звертаються до неї люди навкруги. Меггі втратила можливість розуміти значення слів, які вимовлялися. Болісно пригнічена, вчителька ходила на роботу. Вона ледь могла дати завдання або перевірити контрольну роботу. Єдине, чого їй хотілося, це залишатись удома й згадувати час, який вони провели разом. Кожен момент спогадів видавався їй дедалі ціннішим.

Єдине, що вона могла робити, — це знову на громадських засадах працювати на телефоні довіри попередження самогубств. Улітку вона два місяці не працювала. Та оскільки все одно не спала вночі, то могла з користю витрачати цей час. Хоча сама перебувала в такій же депресії, як і її клієнти, проте під час розмови з ними докладала зусиль, щоб її голос звучав нормально. Але нічого з її щоденного життя більше не радувало її. Коли Квінн від’їхав, він знову відкрив рану її втрат, нагадавши їй усіх, кого вона любила і втратила, їй здавалося, ніби ще одна людина, яку вона любила, пішла з життя.

Вона стала вечеряти з Джеком щоп’ятниці. Їй не хотілось, але він зателефонував їй одного ранку й наполіг на вечері. Їй здавалося, що зустріч із Джеком нагадає їй Квінна. Дружба з Джеком — ще один цінний момент, який він подарував їй. А Джек був так само пригнічений, як і вона. Він казав, що справді дуже сумує за ним. Їх пов’язувало з Квінном так багато, він дарував їм так багато себе, проте водночас вона знала, що він не може пробачити собі своїх давніх гріхів. У неї був номер його радіотелефону на човні на випадок чогось термінового, але вона присяглася собі не телефонувати йому. Він мав право на свою свободу, якої так відчайдушно прагнув. І вона надасть йому її, чого б це не коштувало. Та решта життя Меггі тяглася перед нею, мов порожня пустеля. Джек сказав, що минулого вечора був дуже засмучений, бо посварився з Мішель щодо їхнього весілля. І тепер він шкодує, що не поїхав із Квінном.

— Принаймні тебе він запрошував, — сумно відказала Меггі. Вони обоє плакали перед вечерею.

— Щоразу, коли я щось читаю, то згадую його. — Також Джек розповів Меггі, що в коледжі важко, проте йому подобається і він і досі хоче вчитись на архітектора. Він просто зобов’язаний це зробити. — Я хочу бути старшим архітектором у Сан-Франциско, — сказав він, і обоє посміхнулись.

І тільки незадовго до Різдва Меггі стала повертатись до людського існування. Вони з Джеком продовжували вечеряти щоп’ятниці, хоча й не грали більше в кості. Це їм занадто нагадувало Квінна. Натомість вони сиділи й говорили про нього. Тільки з Джеком Меггі могла дозволити собі поговорити про Квінна. Ніхто у школі, де вона викладала, нічого не знав про їхні стосунки. Джекові та Мішель уже набридли ті розмови. Їхнє весілля було призначено за тиждень перед Різдвом. Меггі пообіцяла прийти, але була не в настрої для цього. Вона не купувала спеціальної сукні, прийшла в маленькій чорній сукенці, яку витягла з шафи саме перед церемонією. Джек розповідав їй, що кілька днів тому отримав листівку від Квінна. Він збирається летіти з Кейптауна до Женеви, щоб провести Різдво з Алекс і хлопцями. Джек приніс картку з собою та спитав Меггі, чи хоче вона глянути на неї, але вона не схотіла. Вона могла знов розплакатись, а в цьому не було жодного сенсу. Протягом останніх двох місяців вона й без того плакала без упину. Він мав отримати від неї дар свободи.

В обід вона пішла на весілля Джека, багато плакала під час церемонії й відчула себе хворобливо пригніченою на святі. Меггі не хотіла ні з ким танцювати. Хотілось одного: повернутися додому й на самоті думати про Квінна. Вона намагалась позбутися цього, але після смерті Ендрю їй стало вкрай тяжко втрачати когось або щось. А втрата Квінна була настільки тяжкою, що це наново відкрило її інші травми. Та, як їй не було важко, вона знала, що мусить вижити. Заради того самого Квінна.

І, тільки-но це стало можливо, вона втекла з весілля. То було велике полегшення — прийти додому від цього шуму, їжі й веселощів. Як добре, що Джек щасливий, а Мішель виглядала гарною й піднесеною. Меггі була певна, що вони житимуть щасливо.

Тільки напередодні Різдва вона почала усвідомлювати сенс того, що відбулося. Замість того щоб мріяти про роки, які Меггі не проживе з ним, вона вдивлялась у ті місяці, коли з ним була: якими благословенними вони видалися їй, якою щасливою почувалася вона, що познайомилась із ним. Те саме вона робила два з половиною роки тому після смерті Ендрю: зосередилась на вдячності, а не на втратах. Тож зараз вона міркувала, чи не зателефонувати Квіннові на різдвяний ранок, але, змагаючись із собою протягом двох годин, таки змогла подолати бажання. Вона знала: якби він хотів поговорити з нею, то зателефонував би їй сам, проте не зробив цього. Все, що вона могла зробити, це бажати йому добра й плекати спогади. А їх було багато. Цього їй було досить, принаймні мало бути. І коли вона пішла до церкви вночі перед Різдвом, то запалила за нього свічку.

Розділ 16

Напередодні Різдва Квінн був у Женеві разом із Алекс та її родиною. Він пішов із ними на всеношну та за напівзабутою традицією його юності запалив свічку за Меггі.

Два тижні тому Алекс народила дитину, а Квінн, як і обіцяв їй, прилетів у ці дні до неї. Це було щось таке, що Джейн неодмінно зробила б, і він зробив на спомин про неї те, чого вона не могла.

Цього разу в Алекс народилася дівчинка, і хлопці були зачаровані нею. Вони весь час брали її на руки, пестили й цілували, а раз навіть мало не впустили. Алекс була рада трохи поговорити зі своїм батьком. Він тихо сидів поряд, вони розмовляли, а дочка тримала дитину на руках. І, сидячи поряд із дочкою, Квінн згадував ті численні роки, коли він так і не приїздив із далеких куточків світу додому на Різдво. Він просив у неї вибачення, а вона відповідала, що розуміє його. Для неї означало дуже багато те, що він прилетів із Кейптауна просто побачитись із нею. Він залишив там свій корабель, куди збирався повернутись над ранок після Різдва.

Квінн провів із ними тиждень, і коли він сидів з Алекс уночі після всеношної, в нього виникла спокуса розповісти дочці про Меггі, але потім вирішив, що не варто. Він усе ще вважав, що повівся правильно, але дивувався сам собі, як сильно він сумував за нею протягом цих двох місяців. Їхній зв’язок був сильніший, ніж він міг збагнути, і Квінн дуже хотів довідатись, що Алекс сказала б про це. Однак йому бракувало мужності розповісти про все. Він думав, що дочка сприйме це як зраду пам’яті її матері.

Він усе ще любив Джейн і думав про неї, але постійно згадував Меггі, сидячи на палубі вночі й дивлячись в океан. Джейн здавалась частиною віддаленого минулого, а Меггі була невід’ємним елементом мережива його теперішнього життя. Але не майбутнього. Своє майбутнє він проведе сам на «Нічному польоті», думаючи про свої падіння й перемоги, а також про тих людей, яких любив і кого втратив.

Квінн був вдячний, що Алекс перестала бути тільки його минулим і перейшла в теперішнє. Він розцілував усіх і залишив подарунки кожному, коли від’їздив різдвяного ранку. Він провів із ними тиждень і більше не хотів обтяжувати їх. Вони проведуть Різдво разом, а для нього свята завжди є болісними. Власне, він ніколи не любив їх.

Квінн полетів назад до Кейптауна й пізньої ночі повернувся на свій корабель. Там він відчув велике полегшення. «Нічний політ» був тепер його домівкою.