Країна Моксель, або Московія. Книга 1 - Білінський Володимир Броніславович. Страница 34
Так писалося «житіє». Я не проводитиму нового дослідження цього питання. Те, що це писання начинене безліччю «доважку брехні», — не викликає сумніву. Бо надто вже ретельно вивчала питання Катерина II, воліючи «зіграти з татарами жарт». Але, як бачимо, її «жарти» дійшли до нас «Повістю про житіє Олександра Невського»…
Ставши з допомогою військ Сартака великим Володимирським князем, Олександр княжив близько 11 років. Абсолютно всі діяння князя як управителя рядового татаро-монгольського улусу були спрямовані на залучення суздальської землі в єдину систему державного господарювання Золотої Орди. Згадайте: саме за Олександра з веління хана були проведені переписи населення спочатку суздальської, а пізніше новгородської земель. За Олександра вперше встановлена подушна плата данини, для чого татаро-монгольські чисельники провели перепис населення. В роки князювання Олександра налагоджено вільне переміщення купців, ремісників та чиновників із південних улусів Золотої Орди в північні, охоплюючи Новгород і Володимир, і навпаки: з північних улусів — на південь. Війська Володимирського улусу постійно брали участь у воєнних діях Золотої Орди. Про це ми розповімо нижче.
Нарешті, саме за вказівкою князя Олександра і митрополита Кирила 1261 року в Сараї, при ставці хана, була заснована Сарська єпархія. Я сподіваюся, читачі розуміють, що єпархія повинна була обслуговувати значну кількість православного суздальського люду, який перебував у південних улусах Золотої Орди.
Саме за Олександра Невського в суздальській землі відбулося перенесення титулу всесвітнього царя з Візантійського імператора на хана Золотої Орди. Так хан Великого Степу став легітимним Царем у свідомості суздальських князів, священиків і народу. Цими діяннями Олександр Невський заклав наріжні камені в систему прилучення суздальської землі до єдиного «кровообігу» Золотої Орди.
Ясна річ, не все було так просто, як хотілося Олександрові. Дуже часто йому доводилося звертатися за військовою допомогою до монголо-татар, щоб ретельно виконати веління ханів, аби втихомирити люд, що збунтувався. Протягом 11 років Олександр Невський як мінімум п'ять разів приводив татаро-монгольські війська в суздальську й новгородську землі. Врахуйте, що татаро-монголи лише за допомогою Олександра Невського змогли підкорити великий Новгород. Як бачимо, серед суздальських князів знайшовся охочий зрадити новгородців.
Ось роки «найбільшого братання» Олександра Невського з татаро-монголами:
1252 рік. Олександр з допомогою військ анди Сартака вчинив переворот у суздальській землі, скинув брата Андрія, отримав від хана ярлик на великокнязівський володимирський престол. Скільки при цьому загинуло людей, великоросійські «байкарі історії» скромно замовчують.
1257 рік. Князь Олександр привів татаро-монгольські військові загони в суздальську землю. За їхньої застрашливої підтримки провів подушний перепис у Володимирському улусі. Бунтівників знищував безжалісно.
1257–1258 роки. У зимовий час князь Олександр повів татаро-монгольські загони і татарських чисельників у новгородську землю, намагаючись провести перепис населення Новгорода. Спалахнуло повстання. Сина Василя, який назвав батька зрадником, віддав на розтерзання татаро-монголам. Населення жорстоко покарав: «оному носа урезаша, а иному очи выимаша». У зв'язку з тим, що багато людей втекло у ліси, перепис населення не відбувся.
1259 рік. Олександр Невський вдруге привів татаро-монгольські війська й чисельників до Новгорода. Місто було повністю оточене й блоковане. Під страхом повного знищення Орда таки підкорила стародавній Новгород. Князь Олександр виконав своє «велике призначення». Скільки того разу загинуло новгородців, російські «оповідачі історії» замовчують.
1262 рік. Татаро-монгольські війська придушили бунт у суздальській землі, що спалахнув на ґрунті невдоволення при зборі данини. Князь Олександр брав особисту участь у придушенні бунту в Ростові, Володимирі, Суздалі, Ярославлі. Однак монгольські баскаки лишилися незадоволень Олександра терміново викликали в Орду, і оскільки було пролито татаро-монгольську кров, князь із Сараю живим не повернувся. На той час анди Сартака серед живих уже не було.
Хоч як намагався Олександр Невський вислужитися й догодити Золотій Орді, але закінчив життя, як і батько.
Не слід забувати, що з 11 років свого служіння татаро-монголам на престолі великого князя Олександр не менше 5 років провів у Золотій Орді, ретельно осягаючи татаро-монгольські звичаї та науку управління улусом. Тож коли російські історики сотні років вселяли всім і кожному (та й сьогодні тривають ці потуги), мовляв, князь Олександр служив тільки інтересам Російської держави, — це велика брехня імперії.
Коли генерал Власов повів свої дивізії проти дивізій генерала Конєва, він служив не Росії, а нацистській Німеччині, особисто — Гітлеру. У випадку з Олександром Невським було те ж, що й у випадку із Власовим. Князь Олександр справді служив своїй батьківщині, але тією батьківщиною була Золота Орда. Служив він і своєму володареві — ханові Золотої Орди. Російська двоїста мірка не має права на «вибіркове застосування».
Дуже приємно, що кращі, чесні російські уми нашого часу зрозуміли необхідність порятунку від брехливих міфів і вигадок.
Послухайте:
«Православна Візантія незабаром опинилася під владою турків, і Русь, відрізана від католицької Європи, наткнулася на залізну завісу. У підручниках історії подається епізод із житія Олександра Невського, де новгородський князь з гордістю відкидає пропозицію Папи (Римського. — В. Б.) прийняти королівську корону європейського государя з рук римського первосвященика.
Насправді ця гордість вилізла нам боком. Олександр Невський, такий пихатий із римськими послами, був надзвичайно сумирний і догідливий перед татаро-монгольським Ханом. Він покірно їздив в Орду одержувати ярлик на князювання і, на жаль, доповзав-таки рачки до ханського трону, як того вимагав звичай Орди. Крім того, він був змушений нещадно втихомирювати у своїх володіннях будь-які виступи проти татар і збирав данину для Хана, присмирюючи співвітчизників вогнем і мечем.
Дивний парадокс історії. Прийняти корону від Папи, як усі європейські государі, Олександр Невський вважав для себе ганьбою, а підповзати під ярмо і приймати ярлик на князювання від лютого ординця за ганьбу не мав» [37, с. 3].
Захоплений відвертою і слушною думкою Костянтина Кедрова. Коли ми читаємо «оди» М. М. Карамзіна, С. М. Соловйова або В. О. Ключевського про великого князя-«Государя», про «велич Государя Московського», то ні на хвилину не повинні забувати про повзання в ярмі, про цілування ніг хана, про цілування «опудала» цим «государем».
Повернімося знову до Олександра, так званого Невського. Сподіваюся, читачі зрозуміли, який великий кат своїх одноплемінників унаслідок брехні, вигадок і замовчування державною церковною елітою Росії став великим героєм російського народу.
Нарешті настав 1262 рік.
«…Великий Князь (Невський. — В. Б.) зважився їхати в Орду з виправданням і з дарами… Олександр знайшов Хана Берку в… Сараї… Хан… протримав Невського в Орді всю зиму й літо. Восени Олександр, уже слабкий здоров'ям, повернувся в Нижній Новгород і, приїхавши звідти в Городець, занедужав на тяжку хворобу, яка позбавила його життя 14 листопада (1263 року. — В. Б.)» [1, том IV, с. 204–205].
У зв'язку з таємниче хитрим описом смерті князя Олександра хочу розповісти цікаву деталь, яка прояснює смерть князя.
Як відомо, хан Батий помер 1256 року. Після його смерті ханом Золотої Орди став син Батия — Сартак. Ось як про це написав історик Л. М. Гумільов:
«Бату помер у 1256 р., і великий хан Мунке затвердив його спадкоємцем Сартака, який негайно посварився зі своїм дядьком Берке, заявивши йому: «Ти мусульманин, я ж тримаюся віри християнської; бачити обличчя мусульманське (для мене) нещастя».
Царевич не помилявся: через кілька днів після своєї необачної заяви він був отруєний. Ханський престол перейшов до його малолітнього сина Улакчі, за якого правила його бабуся, Баракчин-хатун, вдова Бату. Однак Улакчі помер так само швидко, як і його батько, а Баракчин, яка намагалася 1257 р. виїхати в Іран, була схоплена й страчена. Ханом став мусульманин Берке» [18, с. 174].