Пролісок - Грабовський Павло Арсенович. Страница 4

НАД МОГИЛОЮ

І пекло мук, і крові море,

Якого, може, не знайду,

І найлютіше в світі горе

Я бачив - гіршого не жду.

Чи мислив я ж, щоб ізнялася

Рука на неї, всесвяту,

Щоб кров та чиста пролилася,

Щоб помста вбила душу ту!

ДО...

Що ні хвилину,

Скутий журбою,

Серденьком лину

Я за тобою.

Думоньку-мрію

Марно кохаю,

Тяжко болію,

Тихо зітхаю.

Тільки зирнути,

Радо заплакать,

Раз пригорнути,

Раз побалакать...

Біль дужч діймає,

Турботу буде...

Тебе немає,

Тебе не буде!

ЗІВ’ЯЗНИЦІ [10]

За народ свій нещасливий,

Повна щирої журби,

Ти ступила на правдивий

Шлях святої боротьби.

Опинились ми в неволі,

Побратались взаперті,

Ти не знала краще долі,

Як лихі конання ті.

І моливсь я нишком богу

В нерозважному страху,

Щоб тебе, мою небогу,

Зло не стріло на шляху!

ДО ТОВАРИША

Не скаржись на власне довідане горе,

Що в жизні нести довелось;

Поглянь лиш на сльози - цілісіньке море

Їх по світу геть розлилось.

Куди не піткнешся - панують кайдани;

То де вже спокою нам ждать?

Як щирі народу свого громадяни,

За край ми повинні гадать!

НА ПРОЩАННЯ

(М. В. С-му)

На прощання, милий брате,

Що сказать тобі?

Моє серденько розтяте

Ниє все в журбі.

В темну даль без повороту,

Може, зникнеш ти...

А нам треба б на роботу,

Бо люд кличе йти.

До завітів будьмо ж певні;

Доки мисль руша,

Стіймо поруч, як найкревні,

Як одна душа!

Обійнять навік немога,-

Обійму на час...

Доки світ, тяжка дорога

Не розлучить нас.

Що кайдани та напасті?

Годі потурать...

За братів нам доля пасти,

За сестер вмирать!

В гадці віки я з тобою,

Голубе ти мій!

Спогадай же хоть добою

У нудьзі німій!

МАРА

Бурно встали хвилі,

Відусіль течуть...

Боже... Де ви, милі?

Ні душі не чуть.

Сестронька єдина

На світі була.

Проклята година...

От і ту взяла!

НАРОДОВЦЕВІ

Хай панують кати,-

Не цурайся мети,

Не тужи;

Щоб дійшов люд знаття,

Прав здобився, [11] - життя

Положи!

"Оце я думаю, брати..."

Оце я думаю, брати,

Про долю рідного народа;

Прийшла година хрест нести,

Бо всюди - злидні, скрізь незгода.

Оце гадаю,- і мені

Таки частесенько здається,

Що мир, запеклий у борні,

Жартує тільки та сміється;

Що пал мережаних речей

За оборонників святині -

Одна омана для очей

Чи марний гук серед пустині;

Що мир, лукавий, як дівча,

Цього на людях уквітча,

А серце схилить до другого,

Пригорне потай дорогого,-

І хто всю душу віддає -

В кайдани зрадно закує,

На трупі бенкет бучний справить,

За домовиною ославить.

Дітей на внуків нацькує;

Що мир... О ні... бо тільки вами

Душа убога замарить,-

Якими радими словами

Бажав би я заговорить.

Я знову вірю, що пригода,

Мов чорна хмара, пропливе,

Що невмируща міць народа

Усе лихе переживе!

СИРОТИ

Сердешні діти... батька взято;

Смерть несподівано прийшла...

Пекельний Ірод справив свято,

Пир людожерності та зла.

Не поборов страшної муки

Борець хоробрий: все хотів

Знять догори ослаблі руки,

Востаннє стати на катів.

Сердешні діти... вам байдуже;

Ви усміхались, дивлячись,

Як ваша ненька рідна туже,

Слізьми безрадісно ллючись.

Бо ви не знали... Діти, діти!

Так тіштесь, доки ростете...

Чи довго на світ вам глядіти?

Як батько, може, помрете!

вернуться

- Зів’язниця - товаришка по ув’язненню, по засланню.

вернуться

- Здобився - добився