Пролісок - Грабовський Павло Арсенович. Страница 5

НА ПАМ'ЯТЬ

Навік минули вільні годи,

В далекий край припало йти;

І от під тяжкий час пригоди

Мені сестрою стала ти;

Мов ангел, сяла предо мною,

Неначе квітонька цвіла,

Моєю зорею ясною,

Моєю музою була!

Тебе нема, а все з могили

Твій образ світлий устає,-

І знов душа почує сили,

Замарить серденько моє.

ДАЛЕКО

Там, далеко, на Вкраїні,

Сяє сонечко ясне,

Світить людям, та в чужині

Не навідає мене.

Там десь ллються рідні звуки,

Боротьба за люд іде...

Тута ж часом від розпуки

Стигне слово молоде.

Там матуся теплі сльози

З горя щиро вилива...

Тута ж хуга та морози,-

Серце в тузі занива.

Побратими любі, милі,-

Скрізь розкидані вони:

Спочивають у могилі

Чи по тюрмах ждуть труни.

"Україна приснилась мені..."

Україна приснилась мені,

Я прокинувсь ізмучений дуже;

Ранній промінь гуляв по стіні,

Та не легше було мені, друже!

Люду мимо чимало пройшло,

Радий гомін та жарти - байдуже...

А на серці у мене скребло,

І не легше було мені, друже!

Онде гай величаво дріма,

Вільна пташка так весело круже,

Чорнобрива жоржину лама...

Та мені не полегшало, друже!

"Гаряче душа молилась..."

Гаряче душа молилась,

Лихом вражена новим;

Наді мною ти схилилась,

Ніби світлий херувим.

І замовкло люте горе,

Серце марить, ожива...

Чи надовго? Де ти, зоре?

Боже! Хмара виплива.

ПО МОРЮ

Чимало днів по морю,

У тьмі німій,

На певну зустріч горю

Плив човен мій.

Швиряли хвилі бурні

На всі краї...

Вставали думи журні

Нудьги-змії.

Вітчини берег милий

Зникав і зник,

І рвався мій безсилий,

Розлучний крик.

А прірва виє, кличе

До бороття,

Пловцеві згубу зиче

Без вороття.

БОРЦЕВІ

Не трать надій:

Ти згинеш,- слід

Твоїх подій

Розтопить лід

В серцях катів,

Любов натхне

Їм до братів...

Вік промине;

Любов же та

Одним одна,

Що день - свята,

Що день - ясна,

Переживе

І всіх і все,

Життя нове

У мир внесе!

"Красно при долині..."

Красно при долині

Квітонька цвіла,

Та до кіс дівчині

Мати заплела.

Гордо чарівниця

Вродою пиша:

Чиста, як зірниця,

Молода душа.

Хай же сліз не баче,

Сяє-розцвіта,

Доки згине, наче

Квітонька ота!

БЛАГАННЯ

Над усім обладу маєш,-

Вчуй же стогін, прихились,

Правий боже! Чи зламаєш

Ти кайдани ці колись?

Дай нам силу вирвать руки

Із обіймів їх цупких,

Зарятуй від скону-муки,

Тхни огнем надій палких!

Розірви на небі хмари,

Тьму згромаджену розвій,

Щоб загибли людські чвари,

Вчувши голос дужий твій!

КРАЩЕ

Тяжко в неволі нудитись;

Молодість... де вона є?

Краще б у світ не родитись,-

Стільки він мук завдає!

Сестроньки, браття - в могилі,

Вороги ж люті - живі...

Як не затоплять їх хвилі

Вилитих сліз та крові?

Терпіть, а має справдитись

Божий святий заповіт...

Добре у світ не родитись,

Краще - побачити світ!

ДО БАНДУРИ

Не голосна ти, вбога бандуро,

Подруго люба тюрми!

Люди освітні вчують похмуро,-

Їх не привернемо ми.

Прості... чи дійде ж слово любові,

Чи їх прихилять пісні?

Супроти моря поту та крові

Що наші співи сумні?

Де вже бездольцям тим відрізняти

Ворог ти клятий чи друг...

Треба б поперед нам обійняти

Ціну народних послуг!