Князі Острозькі - Хаврук Ярослав Ярославович. Страница 18

Взагалі традиція складати покажчики до біблійних книг, так звані «конкордації», у Західній Європі мала давнє поширення. Принаймні такі тексти в рукописному вигляді відомі ще з ХІІІ ст., а в друкованому – з кінця ХV ст. Проте, запозичивши із латинських джерел саму ідею видання й добір частин статей, Тимофій Михайлович не копіював праць своїх попередників. У нього є матеріали, що відсутні в західноєвропейських покажчиках, не кажучи вже про відмінну систему поділу: не на розділи й рядки, а на розділи та зачала.

За розміщенням матеріалу «Книжка…» є зручною для пошуку потрібних цитат під час релігійних полемік. У виданні підібрані фрази та словосполучення з «Нового Заповіту із Псалтирем» з посиланням на конкретні розділи й зачала. Наведені тут біблійні афоризми часто зустрічаємо у творах давньоруських книжників. У цьому, власне, слід вбачати продовження давньоруських книжних традицій.

З того ж періоду до нас дійшов (лише в одному примірнику!) твір під умовною назвою «Хронологія» (1581). Зазначено місце видання твору (Острог), а також його автор – Андрій Римша. Останній перебував на службі в литовських магнатів, прихильників протестантизму Радзивіллів і, ймовірно, теж сповідував протестантизм. «Хронології» належить першість окремої публікації поетичного твору у кириличному друкарстві. По суті це теж було нове явище в українській культурі. У творі в порядку місяців представлені найважливіші моменти з життя Христа. Хоча «Хронологія» і мала релігійне забарвлення, що цілком зрозуміло, однак вона не призначалася для богослужбових потреб. Це світський за характером приклад силабічного віршування, яке набуло поширення в XVI столітті.

«Хронологія» є важливою пам’яткою мови. Уперше в історії друкарства вона подає кирилицею народні назви місяців: «врєсєнь», «паздєрникъ», «грудєнь», «просинєцъ», «стычєнь», «люты», «марєцъ», «квєтєнь», «май», «чырвєцъ», «липєцъ», «сєрпєнь», за якими і подано окремі біблійні сюжети. Наведено також латинські і єврейські назви місяців.

Однак після видання Біблії Острозька друкарня на тривалий час (більше ніж на десятиліття) припиняє своє функціонування. Це, очевидно, мало причини як технічні, так і релігійно-політичні. Документи дають підстави говорити про майнові непорозуміння між В.-К. Острозьким та І. Федоровим. На майно друкаря князь наклав арешт. І. Федоров, у свою чергу, як випливає з грамоти львівського єпископа Гедеона Балабана, забрав із Острога до Львова друкарські верстати. Звісно, В.-К. Острозький, маючи такі статки, міг найняти друкаря й закупити відповідне обладнання. Однак, певно, цього не зробив. Тому реальних острозьких друків у середині й кінці 80-х – на початку 90-х рр. ХVІ ст. не маємо. Правда, є документальна згадка, що князь мав друкарню в Костянтинові. Однак до нас не дійшли видання цієї друкарні. Тут слід пояснити, що Костянтинів (нині – Старокостянтинів Хмельницької області) – місто, яке піднялося завдяки Василю-Костянтину і відігравало важливу роль у захисті південних рубежів Волині. У місті був побудований величний замок. Також князь Василь-Костянтин намагався перетворити Костянтинів у культурний осередок.

Щодо релігійно-ідеологічних причин припинення друкарства в Острозі, то тут можна вважати певне зближення В.-К. Острозького з представниками вищого римо-католицького духовенства і переговори про унію церков. «Уніатський період» у житті князя тривав приблизно саме в той час, коли в Острозі припинила свою діяльність друкарня. Напевно, В.-К. Острозький не був зацікавлений у друкуванні видань, які викликали негативну реакцію з боку його тодішніх «конфесійних союзників».

Наступною острозькою публікацією після Біблії є невелика збірка полемічних творів Г. Смотрицького «Ключ царства небесного» й «Календар римський новий», яка датована 1587 р. (хоча це могла бути не дата виходу у світ, а дата написання). Книга була передусім спрямована проти календарної реформи, яку проводила римо-католицька церква. Це рідкісне видання збереглося лише у двох примірниках. Очевидно, його наклад не був великим.

Загалом немає ясності про час та місце видання. Хоча безсумнівним є те, що твір був написаний у Острозі. Книга з’явилася в Україні. На нашу думку, це могло статися в Костянтинівській друкарні. Адже про Г. Смотрицького його син Мелетій писав, що той від «князя Острозького, воєводи київського забезпечений, при своєму земянському на Поділлі земельному наділі, не погірдливій маєтності, при костянтинівському тракті мешкав». Ця згадка, що автор «Ключа царства небесного» й «Календаря римського нового» мешкав недалеко від Костянтинова, дає підстави вважати, що він міг опублікувати свій твір саме в Костянтинівській друкарні. На користь цього говорить і хронологія.

Видання з’явилося близько 1587 р., а згадка про Костянтинівську друкарню припадає на 1588 рік.

Приблизно в той самий час, коли Г. Смотрицький створював збірку своїх полемічних творів, його соратник по Острозькому релігійно-культурному осередку Василь Суразький пише один із перших в українській літературі полемічних творів, де предметно обговорювалися богословські питання. Це – «Книжиця» (в шести розділах), більш відома під назвою «Про єдину істинну православну віру». На титулі видання зазначений рік – 1588-й. Однак існує припущення, що твір видрукували на десять років пізніше, у розпал полеміки між православними й уніатами.

Острозька друкарня, певно, відновила свою діяльність десь близько 1594 р. Саме з березня того року вона випустила об’ємний друк на 604 аркуші – «Книгу про піст». Як зазначено в цьому виданні, книга вийшла за повелінням та коштом князя В.-К. Острозького. Вона складається із трьох частин, перед кожною наведені передмова і зміст. Це видання є перекладом праць про філософію аскетичного чернечого життя візантійського богослова, архієпископа кесарійського Василія Великого (близько 330—379 рр.), одного з найавторитетніших східних отців церкви, творчість якого була відома у нас ще від часів Київської Русі. Василія Великого справедливо вважали фундатором чернечих орденів на Сході й Заході. Цікаво, що острозьке видання «Книги про піст» орієнтувалося не лише на східні грецькі списки, а й на західноєвропейські. Книга збереглася у великій кількості, понад сто примірників, що свідчить про чималий наклад і її популярність. Можна припустити, що наклад видання становив близько 1000 примірників – як на той час, дуже багато. Відповідно, на цей друк були затрачені великі гроші, що свідчить про важливість книги для В.-К. Острозького. Дослідники твердять, ніби один із примірників книги князь особисто подарував Лжедмитрію І (Григорію Отреп’єву), котрий певний час перебував у Острозі. Як свідчить дослідження покрайніх записів одинадцяти примірників «Книги про піст», що зберігаються у львівських збірках, це видання мало значну популярність не лише серед ченців і священиків, а й з-поміж купців, військових, міщан.

До корпусу книг святоотцівської літератури, виданої в Острозі, належить і «Маргарит» Іоана Златоуста. Цей друк побачив світ у 1595 р. і, як зазначається в самому тексті, «накладом благочестиваго і христолюбиваго князя Константина, в святому хрещенні нареченного Василієм, княжати Острозького…». Уміщений тут також фамільний герб князів Острозьких. Книга, як і попереднє видання Василія Великого, є значною за об’ємом (усього 545 аркушів). Включає сорок чотири проповіді Іоана Златоуста, в тому числі й полемічного спрямування. Збережена у відносно великій кількості примірників, книга «Маргарит», імовірно, теж була надрукована великим тиражем, який міг сягати 1000 примірників. Усе це свідчить про те, що на видання книги були затрачені чималі кошти. Збереглися примірники «Маргарита» з цікавими маргінальними записами, які засвідчують, що книга активно читалася й поширювалася.

Закономірно виникає питання, чому в 1594 і 1595 рр. поспіль в Острозькій друкарні вийшли два багатотиражні дорогі видання творів східних отців церкви? Очевидно, це було викликано тим, що саме в цей період активно розгортався унійний процес і князь В.-К. Острозький був зацікавлений у тому, щоб максимально зберегти східну традицію в об’єднаній церкві. Цьому мали б посприяти названі видання.