Роман про Батьківщину - Матіяш Дзвінка. Страница 16

роблять зачіски. Усім людям, які роблять щось руками.

Імбир смакує дуже дивно — гостро, пекуче і незрозуміло. Елла Фіццжеральд співає мені

подобається як ти говориш мені подобається як ти думаєш мені подобається все що ти

робиш

я сміюся бо мені також усе подобається як ти дивишся як ти думаєш як ти дихаєш як ти

смієшся як ти плачеш як ти спиш як ти голишся як ти чистиш зуби як ти заплющуєш очі як

ти живеш любов моя

* * *

Дивлюся у вікно на жовто-зелене листя, подекуди воно коричневе, так, ніби припалене

праскою, а подекуди зовсім чорне, начебто ту праску хтось поставив на листок і відійшов на

декілька хвилин — подивитися, чи не збігло молоко, чи, може, телефон задзвонив алло

любове моя ти вільна я до тебе зайду за півгодини, а потім, коли про праску згадали й

прийняли її, листок був уже мертвий, усі його тканини почорніли хоча навіщо прасувати

листя цього зовсім не можу збагнути в листках мені найбільше подобаються прожилки вони

як лінії на долонях рук. Люблю, коли цих прожилок дуже багато. Кажуть, коли ліній на

долонях дуже багато, людина нещаслива або життя в неї дуже складне. Коли дивлюся на свої

долоні, порізані густою сіткою ліній, рисочок, довших і коротших, мені стає сумно, бо

долоні в мене ніби поколені лініями, я зовсім не хочу бути нещасливою і не хочу, щоб життя

у мене було дуже складне і прикре. Але, здається, все саме так і складається. Принаймні

іншим я ускладнюю життя, це очевидно. Своїм батькам якнайбільше. Усе почалося з того,

що в четвер я не пішла до школи, мало бути дві фізики і, здається, самостійна, і я не зробила

домашньої, а шкода було гаяти час на те, щоб спочатку ничкуватись десь у туалеті чи підвалі

й переписувати з кимось на пару довжелезні розв'язки всіх п'яти задач, а потім на уроці

вдавати, що я пишу, чекати, поки хтось передасть мені шпаргалку і, ні в що не врубавшись,

тупо скатати, головне з формулами, щоб у них не загубитись і не переплутати порядку, для

мене вони всі мають однаковий вигляд і зміст також, двоповерхові й довгі, бувають

одноповерхові, зрештою, яка різниця, свої три бали я отримаю, я на це сподіваюся

принаймні, але з цим я завжди встигну, самостійна не контрольна, її не треба переписувати,

ось саме тому я вирішила, що до школи не піду, бо дві фізики підряд для мене забагато,

навіть якщо на другій буде нова тема можна буде нічого не робити не слухати читати під

партою ісікаву такубоку розпрощався і в темряві нічного вагона біля вікна качаю по столі

зелені яблука або крадькома дивитись у вікно як птахи падають на гілки дерев і

приклеюються до них чорними лапами і стають також трохи як листя а можна пограти у

морський бій із Олегом чи в щось інше лузати насіння писати одне одному записки і

малювати смішні картинки котів наприклад мені дуже подобаються коти шкода що у мене

вдома немає ніякої тварини бо в мами алергія на шерсть на пір'я і на все решту. Бо я хотіла

би завести собі якщо не кота, то хоча би папугу, ми би з ним розмовляли. Але до школи я все

одно не пішла. Ну, й саме того дня я розмалювала собі у кімнаті стіни, спершу знявши

примітивний настінний календар, який дуже подобався моїм батькам, вони чомусь думали,

що його наявність на стіні сприятиме моїй організованості, нагадуватиме про те, що чорні

дні календаря — це тоді, коли треба ходити до школи, робити уроки, займатися різними

корисними справами, які сприятимуть моєму розвиткові і так далі, ну, а червоний день для

дозвілля та відпочинку всього один, але, здається, мої добрі батьки всерйоз помилялися,

календар мені не допоміг, ну і ясно, що я зняла також і картину з ромашками й заховала її за

шафою, не те, щоб я мала щось проти ромашок, вони мені подобаються, просто там ромашки

дуже мертво виглядають, і те, що вони у вазі з водою, їх не рятує, ось постоять вони там

тиждень чи, може, й більше, ромашки довго витримують, але все одно зів'януть і їх треба

буде викинути, взамін я намалювала собі на стіні одну ромашку, правда, жовту, бо білої

ромашки на білій стіні не було би видно, мені дуже не подобається, що у мене в кімнаті білі

стіни, мені дуже давно це перестало подобатись, але сьогодні я зрозуміла нарешті, що із цією

блідістю треба щось робити, і тому намалювала ромашку, і мені треба було, щоб цю

ромашку було видно, замість листя в неї були равлики, тобто на листі були такі великі зелені

равлики, що самого листя вже не можна було побачити, тому так і вийшло, що листя

ромашки — це равлики, кожен листок це равлик можна було би закинути мені що равлики на

кожному листку це занадто але я просто пам'ятаю як моя приятелька одного разу казала мені

що вони з Костею гуляли вночі в парку і бачили на доріжці дуже багато равликів і

шкодували що мене з ними немає що мені ті равлики сподобалися б там було не менше ніж

десяток равликів так вона казала часом буває так що равлики гуляють разом великою

компанією вони зовсім не самітники тобто часткові самітники у них може теж бувають свята

ну там день народження чийсь у равликів же також повинні бути дні народження чи вони

живуть тільки один сезон? Здається, з уроків зоології я цього про равликів не довідалась, не

знаю, скільки вони живуть, а мені здається, що це дуже важливо, дізнаватися, хто скільки

живе і навіщо. Тільки цього нас у школі чомусь не вчать, і саме це мене дуже дивує і нервує.

Ромашка на стіні мені сподобалась, а потім я пішла мити голову, довго думала, який узяти

шампунь — чи той, який пахне дьогтем і нервує мою маму, я його отримала в подарунок від

Олега просто так, тобто без жодної нагоди на зразок дня народження, іменин, Нового Року

чи якогось загальнолюдського свята, чи скористатися шампунем виробника велла косметікс,

який мене нервує, не завжди, але саме сьогодні. Мами я не хочу нервувати, просто так

виходить, що нам не завжди подобаються одні й ті самі речі. А потім я снідала канапками з

пастою з білого сиру та оселедців у томатному соусі, я цю пасту сама собі готую, щоправда,

сьогодні вона чомусь мені не вдалась, була закисла, і відчуття голоду нікуди не зникло,

просто опустилося кудись до кишечника і там причаїлося, згорнулось у клубок кошеням.

Тому я подалася далі розмальовувати стіни різнокольоровими рибами й квітами. Так, ніби я

живу а акваріумі, у якому ще живуть, окрім мене, квіти й риби, і нам добре разом, такий собі

симбіоз, ніхто ні на кому не паразитує, ніхто нікого не утискає, не заважає, просто ми

дивимось одні на одних, часом говоримо, риби взагалі виявилися дуже балакучими, вони

підпливають до мене і штовхають мене під бік мокрими головами, мені з ними дуже

подобається. Не встигла я їх подомальовувати, а ми вже були добрими друзями, може, з

рибами завжди так. А потім так світило крізь вікно сонце, що я згадала, що в мене немає

свого сонця у кімнаті, й намалювала його собі на стелі, велике і яскраве. Риби дивляться на

сонце і посміхаються, їм подобається, коли сонячне проміння заплутується у них у хвостах.

Потім я думала про те, що коли мені все набридне, я, може, також захочу стати рибою,

семикольоровою і веселою. Мені не треба буде ходити до школи, відповідати на різні

запитання тоді, коли мені найменше хочеться говорити і вигадувати відповіді, розв'язувати

задачі з фізики, креслити в зошиті з геометрії рівнобедрені призми, вираховувати площу

зрізаних конусів і робити всяку таку іншу маячню невідомо навіщо. Бо ж риби не ходять до

школи, принаймні у нашій школі жодної риби я не бачила. Ні риби, ні птиці, ні звіра, тільки

скелет мавпи в кабінеті біології та гербарій. Але вони не вчаться, їх експонують, а це зовсім

не одне й те ж. Мені треба буде тільки вода, бо риби без води помирають, хоча воду