Роман про Батьківщину - Матіяш Дзвінка. Страница 30
повернеться бо війна його забрала бо війна все забирає не знаю хто ту війну придумав той
папір у мене з рук випав і вітер кудись його поніс і я не стала наздоганяти потім тільки
думала що може той папір мені наснився і все то неправда озираюся а галочка у дверях
стоїть а вона все вже розуміла і пильно пильно на мене дивиться і зморшка між бровами і
нічого не каже тільки потім коли я квасолю на борщ лущила і сльози у мене на стіл капали
кожна сльоза як дві квасолини прийшла вона вибралась мені на руки і теж почала квасолю
лущити а потім каже так тихенько мамо не треба плакати бо татові тепер добре він ходить із
ангелами по полі по якому питаю полі по широкому там де срібна трава росте яка срібна
трава та яку Бог посадив то тато сам гуляє то вже не треба плакати і я справді не плакала ми
з галочкою часто говорили про всяку всячину все вона хотіла знати де сонце на ніч дівається
чи є в нього хатка щоб поспати бо воно за день втомилося чи воно так і спить на небі чого
вода мокра чому дерева з коренем не можна вирвати а траву можна з чого бджоли мед
роблять коли зірки з неба падають то де вони діваються чи довго треба йти щоб дійти туди
де сонце заходить бо вона хоче до сонця в гості звідки кашель береться чого люди так як
пташки не літають а тільки ходять і бігають чого в мене волосся без кучерів а в неї з
кучерями чого люди умирають чого чоловіки на війну ходять а жінки ні бо я їй казала що
тато на війну пішов то вона все дивувалась і казала що чоловік і жінка все мають однаково
робити пташок дуже любила взимку завжди їх годувала пшоном пшеницею і хліб їм
кришила синички до неї прилітали сойки шпаки не боялись її близько підлітали може й до
рук ішли я не бачила бо як я виходила з хати вони лякались і тікали галочка все до них щось
щебече приговорює питаю що ти там доню їм розказуєш питаю каже що вони бачать бо ж
вони високо літають питаю чи їм не холодно взимку питаю де будуть гніздечка собі вити
коли будуть у них нові пташенята чи вони були там де війна і чи там страшно то я вже
більше нічого не питаю як я в місто збиралась то вона завжди просила щоб я їй бубликів
привезла і перш ніж бублика вкусити все дивилась крізь дірку казала що крізь бублики
найліпше їй дивитись а буває вже як споночіє сидимо перед хатою сосни гудуть вона стане
задере голову і дивиться в небо аж захитається і все просила щоб я їй про зірки розповідала
чого які зірки так називаються і від чого так сталося їй дуже великий віз подобався і все
казала що буде на ньому їздити бо він гарний і квітами розмальований тільки квітів звідси не
видно питаю коли ж ти будеш на ньому їздити каже як мені дуже схочеться я їй гойдалку
зробила у нас на груші то вона все гойдається волосся розвівається на вітрі в неї було
волосся густе й кучеряве таке як в Івана тільки в Івана як смола чорне а в неї русе як у мене а
очі не знати чиї як густий гречаний мед і все пісні співає не знати звідки вона тих пісень
понавчалась бо я ніяких пісень співати не вмію і ніколи не співала питаю доню звідки ти ті
пісні знаєш де ти їх чула каже ніде я їх так знаю вона і не довго хворіла згасла за три дні у
вівторок все ходила якась така принишкла не співала не бігала бо то вона буває все навколо
хати носиться і вечеряти не хотіла питаю чого ти доню нічого не їси бо я тоді капусняк
зварила каже чогось у мене мамо голівка болить а в середу зранку вже злягла і не знати що
робити лікаря не можна було знайти бо в такий час не було лікарів питаю що болить нічого
не болить тільки встати сил немає може ти хочеш їсти доню нічого не хочу а очі такі глибокі
зробились як два колодязі і аж потемніли в обід тільки сказала що хоче кислого молока і
добре що я звечора молоко поставила і скибку хліба в глечик поклала то воно якраз і
прокисло принесла їй кухлик а вона кухлика в руках втримати не може то я її поїла тим
молоком тільки півкухлика випила більше не змогла потім заснула увечері прокинулась я їй
м'яти заварила то теж півкухлика випила і знову заснула а в четвер зранку я своєї галочки не
впізнала вся потемніла личко темне і під очима кола і руки потоншали і теж зробились аж
чорні і вже нічого не хотіла їсти тільки води просила ковток вип'є і більше не може я від неї
не відходила питаю може щось болить у тебе нічого не болить тільки говорити тяжко каже
увечері там поля дуже широкі які поля дитино питаю там де росте срібна трава там де тато
ходить там як у траву зайти то мене й видно не буде бо там трава дуже висока росте і потім
мабуть гарячка у неї була бо питала чого кімната так хитається і темні кола по стелі звідки
взялися я при ній всю ніч сиділа слухала як вона дихає тяжко так дихала десь під ранок я
задрімала а коли прокинулась то знала що галочка вже ходить по тих полях де срібна трава
росте так вона полетіла що я і не побачила коли бо я би просила мене із собою взяти вона
мені й не снилася ніколи а я так хотіла хоч раз її усні побачити подивитися бо я на неї не
надивилась тепер я вже й не знаю де її могилка бо як робили новий цвинтар то дерева
порубали щоб більше місця було і ту сосонку зрубали під якою галочка лежала і той хрестик
дерев'яний що я поставила мабуть зогнив і слідів мені ніяких залишилось я тепер усе пташок
годую насипаю їм зерна і бублики їм кришу так як галочка кришила вони дзьобають собі а я
журюся питають мене чого журишся кажу за галочкою тужно мені, бо вже скільки років
минуло я вже скучила за моєю донечкою хотіла би до неї піти тільки до неї ні дійти ні
доїхати ні долетіти
голка у мене в руках мерехтить вона мені ніби до пальців приросла шити я сама від себе
навчилась не знаю звідки воно прийшло мама моя дуже добре шила тільки ж вона мене
нічого не вчила може воно само передалось я ще й голки в руках не тримала а вже знала що
вмію шити і як треба то пошию що захочу так я собі пошила спідницю ще як у школу ходила
другу зиму бо стара порвалась а мачуха нової мені не хотіла купити а в школу мені соромно
було в порваній ходити то думаю пошию собі спідницю як задумала то й пошила так мені
легко пішло і вишила собі поділ білими квітами то гарно було сама спідниця чорна а квіти
білі мачуха подивувалась питає це звідки в тебе така спідниця кажу пошила то вона
здивувалась як пошила ти шити не вмієш умію говорю і так почала я шити а вже потім і
люди до мене приходили знали що ніхто так як я не пошиє а я мірок не знімала навіть тільки
гляну на людину то вже знаю як шити щоб прийшлося впору і знала який кому фасон і який
колір буде краще і як сумна дуже жінка до мене прийде то я їй веселих квіток на спідниці
вишию то вона й повеселіє дивується потім у твоїй спідниці мені так добре ходиться що й не
хочеться скидати любили люди мій одяг носити казали це тобі сирітко такий дар від Бога
руки золоті і я раділа тільки дивно мені було дуже як це сталося що мої руки шити навчились
так ми й з Іваном зустрілися через шитво бо він прийшов до мене по спідницю материну ще
в лісі заблукав а дощ пішов то він перемок весь поки нарешті знайшов нашу хату то я його
нагодувала липового цвіту запарила щоб прогрівся всередині то він усе дивувався як то я
такі вишивки придумую а я їх у снах бачу і квіти і звірята мені сняться пташки різнопері то я
все зі снів вишиваю кажу то він мені пообіцяв з києва ниток привезти то я й зраділа привозь
кажу то він за тиждень вдруге прийшов привіз мені ниток і пряника великого як сонце
солодкий такий то я сміялась казала що і пряника цього десь вишию комусь на одежині щоб
йому солодко жилося ми з ним потім на танці часто ходили то я боса ходила і всі дивувались
що я боса тацюю а мені танцювати було легко так як шити ноги у мене землі не торкалися