Роман про Батьківщину - Матіяш Дзвінка. Страница 31
все мені думалось що коли танцюю то по долівці квіти вишиваю то я так легко танцювала
щоб своїх квітів не поламати
голос у Івана був густий і лагідний мені все хотілось його слухати покладу голову йому на
плече і слухаю що він говорить часом не самі слова а голос слухаю бо все з голосу чути того
що слова не доказують або не можуть розповісти я все скучала за його голосом а у мене
голос тихий Іван сміявся що як я говорю то треба дуже вуха наставляти бо мене не чути то не
дивно бо я все життя в лісі жила від людей далеко і більше говорила із соснами з яблунькою
своєю з камінням із пташками аніж з людьми ліс я краще за людей знала з людьми тяжче ніж
із деревом ужитись а з тими що душею кривлять і правди не кажуть то найбільше тих що
скривдити хочуть тих треба остерігатись тому я тихо говорила бо із сосною чи з іншим
деревом як говориш то не треба голосно тільки думати почнеш то вона уже й чує Іван усе
дивувався чи мені самій у лісі не сумно я сміялась бо ж я у лісі не сама а як захочеш із
кожною травою поговорити то й дня мало буде і в лісі я завжди знала як із ким заговорити а
з людьми часом ніяк було розмови зав'язати бо люди все хочуть для себе щоб їм тільки було
добре а деревам нічого не треба у них і так все є тому мені в лісі було ліпше Іван теж звик
погодився щоб ми в лісі жили бо стало йому тут добре а мої сосни його теж полюбили казали
що в нього серце чисте нічим не поточене ні заздрістю ні ненавистю ні неправдою він теж
швидко навчився з ними говорити бо часом хтось прийде з міста чи з хутора і нічого не чує
що йому дерево каже не може розібрати бо серце в нього закрите у лісі треба щоб серце
відкрите було інакше тут жити не вийде
горище у нас тепле сюди ніякі вітри не завівають я тут цілими днями пересиджую до
морозів тут мої яблука й груші сушаться ті що на узвар та різні трави деревій звіробій
ромашка чорниця а ще гриби бо гриби я теж люблю на зиму сушити тут запахи так
попереплітались що й не кожен відрізнить де який але я кожен запах окремо чую вони
сотаються у повітрі я їх на пальці собі змотую щоб краще чути трави своїм запахом
розказують що вони уміють і як собі з ними раду давати я все запам'ятовую шию собі
спідницю щоб у гарному ходити бо був у мене шмат матерії чорний я у скрині знайшла тій
що по мамі і по ньому дрібні червоні квіточки розкидані а я ще золотого листя понашиваю із
тих ниток що із запахів насотались вишиваю і яблука жую ті що уже підсушені ноги босі всі
в порохняві бо на горищі всі порохи збираються і мені здається що я все знаю і уже все вмію
і мені боятися нічого що все на добре буде виходити і мої страхи відступають а ще на горищі
я книжки читаю бо мачуха не любить щоб я читала каже тобі воно ні до чого ліпше би хату
попідмітала бо павуки в усіх кутках порозводилися мені то байдуже бо павуків я теж гноблю
вони свої павутини тчуть як сніжинки я питаю у них як вони так навчилися кажу мене теж
навчіть так ткати вони сміються кажуть що мені не знадобиться так ми собі перемовляємося
то я їхні павутини не дуже змітаю мені жаль що я до школи тільки дві зими ходила а довше
мачуха мене не пускала казала тобі воно ні до чого то вона гнівалась що я читаю спершу я
ходила не спитавши то вона чоботи мої сховала і вже як сніг та мороз то тяжко йти бо можна
ноги відморозити а до школи мені годину треба було йти то ще до снігу босоніж я бігала всі
в школі дивувались а далі вже ні читати мені дуже подобалось то я все у дівчат книжок
позичаю і ховаюся щоб мачуха не побачила і так мені жаль що не вчилась я довше а то буває
сиджу на горищі і плачу як мені все надокучить і як журба до серця приступить і сльози такі
гіркі бувають із тієї журби розкочуються по цілому горищі як світлячки кажуть ангели
збирають сльози сиріт удовиць та убогих у кошики та беруть на небо поливають ними
небесні виноградники щоб лоза краще росла та ґрона повніше напиналися то можна буде
потім прийти до свого винограду подивитися як він виріс то я коли вже наплачуся мені й не
шкода нехай із моїх сліз виноград росте
губи закушую щоб не закричати за тобою очі заплющую міцно а сльози все одно через
повіки протікають так мені болить що голосу твого ніколи більше не почую на порозі ти не
станеш любов моя ти чуєш як я плачу за тобою
дзеркало у нас в хаті є тільки одне те що мачуха із собою привезла то вона його десь ховає і
тільки як зачісується виставляє на столі воно маленьке у ньому тільки лице й видно а те
велике що від мами було розбилось може його мачуха зумисне розбила бо їй здавалося що
воно її негарною показує хоча то неправда бо всяке дзеркало показує те що є а мамине
дзеркало було таке що я там себе на повен зріст бачила з голови до п'ят бувало стану й
придивляюсь до себе а мачуха з-за спини в'їдливо каже от уже красуня на себе видивляється
було б на що дивитись одна шкура та кості куди тобі там у красуні пнутись а я не того
дивилась зовсім бо я й не знаю гарна я чи не гарна я тільки хотіла знати чи схожа я на маму
хоч трохи чи ні бо мені все так хотілося на маму бути схожою тільки теж не могла добрати
чи схожа чи ні а мачуха все казала що я негарна то я й собі почала так думати Іван завжди
мені казав що я дуже гарна як тиха вода а я досі не знаю тільки думаю що очі в мене справді
гарні й такі як вода глибокі вони так як вода колір міняють то сірі то сині то зелені Іван казав
що у моїх очах можна загубитись як у моєму лісі бо він поки лісу не знав то часто блукав ще
він мене боса красуня називав це того що я боса любила ходити так я звикла бо все в лісі з
дитинства боса ходила перше того що черевиків не було а потім подобалося мені босою
ногою землю чути чи вона м'яка чи тепла чи зашкарубла бо дощу давно не було то вона
тріщинами розкривається і води просить і мох подобалося ногою чути густий і холодний мої
ноги знали ліс ще краще ніж очі
дім має свій запах так само як усе на світі має свій запах кожна річ має свій запах ложка
пахне інакше ніж миска вікна інакше ніж двері усе що стається пахне по-своєму радість
пахне інакше від смутку дім усі запахи збирає з роками бо все залишається те що у домі
діялось чим більше років хаті тим більше у ній запахів назбиралось але стара хата моє свій
один запах у якому всі решта зібрані такий що його з іншими не сплутати всі хто у домі жив
щось від себе залишають хто як жив той так і пахне може людини вже давно не бути а запах
від неї залишається як людина глибоко жила то й запах по ній глибокий такий як у трав
сушених ці запахи найдовше тримаються у нас удома пахне молоком трохи суницями трохи
сміхом моєї мами і трохи квашеною капустою але такою що вже перекисла цей запах моя
мачуха із собою принесла квашену капусту я люблю а запаху цього ні я всі вікна буває
повідчиняю щоб той запах кудись вийшов але він нікуди не дівається висить собі у повітрі та
й годі а по кутках під стелею його найбільше мачуха мало сміялась вона все сердита була то
й наш дім посмутнішав бо я сміятися спершу сміялась а потім уже стала боятись що мачуха
сваритиметься бо вона не любила як я сміюсь а вже як вона мене стала виганяти на мороз із
хати то мені було не до сміху а заступитись за мене нікому бо батька мого вже тоді не було і
вже тільки як ми з Іваном почали тут жити то у хаті сміху побільшало і запах квашеної
капусти десь дівся а замість нього пахло так як листя смородини пахне коли його у руках
потерти я казала Іванові що це він із собою цю смородину приніс Іван мені не вірив казав що
воно й було так а сміхом у нас удома справді дуже пахло бо ми з ним багато сміялися сміх
так дивно пахне що й не описати це якби змішати запах конвалій та запах пиріжків із маком