Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 58
Нам інтересне се, що об'являючи себе підданцем турецького султана, Хмельницький заразом через те ж посольство завязував зносини з патріярхатом — зверхництвом української церкви, маніфестував свої звязки з ним і немов під його протекторат віддавав свої відносини до Порти. Дарма що патріарх в своїм листі гірко нарікав на турецьку тіранію! Назверх можна було похвалитися певною координацією козацької політики з інтересами православної церкви.
Але не безінтересно послухати, що з сього приводу говорили в Київі. Оповідає про се старець Кирилівського манастиря Гурий, що прожив рік на богоміллі в Київі і приїхавши до Москви в травні 1651 р. на підставі того що чув “в ратуші від міщан і в Печерському монастирі від духовних старців, котрим ідуть вірні відомости з листів гетьмана Б. Хмельницького” доповів між иншим таке:
Турецький цар сеї весни дав гетьманові Б. Хмельницькому своїх людей, Турків і яничарів, 120 тис., вони перейшли Дунай-ріку. І писав турецький цар так: “Вірному мойому слузі і підданому” — що післав йому в поміч 120 тисяч, а коли йому, гетьманові, знадобиться більше, то він пришле йому й 200 й 300 тисяч. А через послів наказував, щоб він, гетьман, з усім військом своїм і з городами цілували йому хрест. З того була в Київі велика трівога, думали, ну ж турецький цар для того пришле до Київа свого башу з многими людьми. Але гетьман відписав турецькому цареві, що він його підданим досі не був, а надалі — як Бог дасть! Писав до нього, щоб йому поміг людьми на Поляків, і він йому також готов помогти, коли йому люде знадобляться. А Туркам і яничарам іти від Дуная до нього, гетьмана, він тим часом не велить” 21).
Продовжу сі київські балачки — як їх переказує старець Гурий: вони не безінтересні:
А з венгерським королем у гетьмана Б. Хмельницького зносини здавна: часто посилають послів, а присягли між собою на те: як польський король піде з Варшави, має тоді венгерський король з усім військом іти до Польщі і сісти на королевстві в Кракові. Має він зібраного війська тисяч до 80. А сівши в Польщі на королівстві має він охреститися в християнську віру і володіти Польщею до руської-литовської границі. А Київом і иншими “білоруськими” містами володіти тобі, цареві, в старих границях, як володів Володимир київський. І в руських церквах з того часу як у Поляків з козаками почалася війна, за короля богу не моляться, а моляться за “православних християн”.
Примітки
1) pro valedictione, Жерела XII с. 139.
2) Христ. Чт. с. 683.
3) Тамже с. 693.
4) Польські справи 1651 р. ст. 1 а.
5) Жерела XVI с. 99.
6) Жерела XII с. 147.
7) Жерела XVI с. 96, реляція нунція з 27 листопаду.
8) Лист Кисіля Ос. 225 л. 387-2286 л. 101, як вище. “Все се я видовбав з того-ж джерела звичайним молотом”, кінчить Кисіль сю реляцію, розуміючи, очевидно, своїх платних агентів.
9) Записки Альбрехта Радивила, під місяцем листопадом — виривки у Hurmuzaki Dokumente, Sup. II т. III. с. 30.
10) Гетьман згадує ніби то за листи султана, привезені Осман-аґою, але здається мині, що се недобрий переклад: коли б дійсно був лист від султана, а не тільки устно переказані ласкаві вислови, про се було б сказано виразніш.
11) Гетьман дійсно в тім же часі післав посольство до Москви: слід його маємо в грамоті гетьмана до путивльського воєводи з 2 (12) січня з проханнєм виправити його послів до царя не гаючись: Дела Малорос. 1651 р., грамоти № 1.
12) “Списокъ с листа, каковъ писан ис Чигирина 1650 году декабря въ 1 день, а прислан до пристанища морского лЂта 1651-го генваря въ послЂдниі день:
“Титла. Ясне вельможныі милостивыі господине янычЂйскиі ага мой многомилостивыі господине и брате! Добраго здоровья и счасливого в долгиі вЂкъ пребыванья В. М. ММГ от Господа Бога желаемъ и поклонъ нашъ обыклой отаемъ. Вырозумевши из листа цесаря Е.М. и из ыных листов от их милости до нас присланых, что в милости своей сохраняти изволяєте, все то войску своему Запорожскому об'явил есмь, о чемъ и послы наши нам об'являли, и о великом жалованье, которое В.М.М.М.Г. оным оказывал, об'являли, а ныне велми просим В. М. М. М. Г., чтоб изволил принесть за нас заступленые н свое до цесаря Е. М., чтоб насъ жалуя в непремЂнной милости своей, до хана крымского изволил писать, чтоб пребываючи на веки в братстве с нами, какъ есми преж сего присягою укрепились на неприятеля, если бы каковъ наступал на нас с войсками своими, нам помагал, чиня вопчЂ с нами на добрую славу цесаря Е. М. Занеже есми добрЂ свЂдоми измЂны лядцкой, оным не вЂримъ, не одинова убо и давных временъ присягали и хитростми своими нас обманывали. Для того и пословъ наших не посылаем с послами В. М. Н. М. г-диновъ, что ожидаем подлинные вЂдомости с сейму, которой у Ляхов ныне совершаетца. Немедля, взявши вЂдомость подлинную, пословъ наших пошлемъ, и что таково будет, об'явимъ. А В. М. М. М. Г. прошу, чтоб еси указал, чтоб войска В. М. М. М. Г. наготове было. А о том прошу В. М. М. М. Г., чтоб есте не прогневались, что послов наших не посылаем, лутче будет, когда с подлинною вЂдомостью до цесаря Е. М. невдолге пошлемъ. Ныне то В. М. М. М. Г. об'являю, что мы выправили пословъ до Москвы, чтоб моремъ ни полемъ не врывались в государство цесаря Е. М. А когда если бы наменшую шкоту или обиду учинили, тогда ми таковых, какъ неприятелей, громити обещаемся; хто убо есть неприятелемъ цєсаря Е. М., тотъ и нашъ. И уже то розумЂю, что есть вЂдомо В. М. М. М. Г. о укрепленьи приязни нашей з государемъ волоскимъ; вельми прошу, чтоб еси В. М. М. М. Г. до него писал, чтоб уже тоЂ приязнь непоколебимо додержал, а Ляхом больши не приял, как преж сего, правдиво с нами живучи. А естьли бы також какие неприятели неправедно на нас наносили пред цесарем Е. М. и пред В. М. Н. М. Г., прошу, чтоб таковым какъ цесар Е. М., а також и В. М. М. М. Г. не вЂрили. Когда мы что уж единова рекли, никогда не пременимъ, уже убо мы обЂими руками за полу цесаря Е. М. взялися, пусть нас не отдаляетъ от милости своей. И есть есми желательными слугами цесаря Е. М. А если бы наприятель в скоромъ времени ныне наступал на нас, изволь В. М. М. М. Г. в то вступиться, чтоб Ромадан-бЂй, какъ есмы просили, с войскомъ своимъ намъ помочи додавал. А о иных делах послу цесаря Е. М. Асманъ АгЂ изустно наказали есмя говорить, которому изволь В. М. М. М. Г. какъ мнЂ самому вЂрити. На то время жалованью В. М. М. М. Г. с повольностыо братцкою прилЂжно вручаюся.
“А внизу написано: В. М. М. М. Г. желательныі братъ и слуга Богданъ Хмельницкой гетмань с войскомъ Запорожским. С Чигирина. Декабря въ 1 день лЂта 1650-го году (sic!) Ясновельможному а ко мнЂ многомилостивому господину и брату Е. М. господину янъчар агЂ навышшему полковнику яныченскому в земли и государстве Турскомъ до рукъ E. M.” — Польські справи, р. 1651, кн. 80.
13) В перекладі стоїть: що приїхав до Царгороду в октябрі місяці, але він поїхав до Царгороду в серпні, а повернув в октябрі: тут мусить бути в перекладі прогалина.
14) Польські справи 1651 р. книга 80: звідомленнє про посольсьво Вітовського і Обуховича (про нього нижче) л. 362-5.
15) Витяг з інструкції 2 січня 1651 року — Жерела XII, с. 158.
16) Тамже с. 164.
17) Очевидно, про се посольство доносив волоський господар підканцлєрові (листа сього отримано в Варшаві в першій половині квітня): “посол цісаря турецького пройшов через Волоську землю, несучи кафтан і шаблю” аби воював нарід польський, і обіцяв йому поміч поблизьких башів своїх”. Теки Нарушевича 145 с. 119.
18) Грамота ся в фак-сіміле, з старим перекладом польським, зробленим в королівській канцелярії в 1789 р. і з новим, спорядженим віденським орієнталістом Гаммером-Пурґшталь, була надрукована в першім виданні Памятників Кіев. Коммисіи, в новім виданню (1897) повторені тільки переклади без фак-сіміле. Дату Гаммер лишив без переводу. В старім перекладі її переведено на грудень 1650 р. і ся дата поширилася в літературі. Але в грудні 1650 р. почався 1061 рік гіджри, а перші дні ребіу-ль-евеля, третього місяця року припадають на кінець лютого н. с