Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 59

¹⁹) Зміст сих листів переказує Костомаров, Монографіи XIV с. 607 і в новім виданню Б. Хмельницького с. 385: очевидно, вони містилися в тих же паперах гетьмана, де був султанський лист; в сій хвилі ся збірка неприступна для досліду. Лист Бекташ-аґи одначе знайшовся в кодексі 611 бібл. Чорторийських, польський переклад дуже незугарний, але я вважаю не зайвим навести його в скороченню:

“Старшому володареві над військом Запорозьким і гетьманові Б. Хмельницькому, синові нашому, здоровля доброго і довголітнього панування від Бога вірно жичу!

“Листи ваші принесені Осман-аґою, віддані цісареві і всім нам. Перетолкувавши їх і добре зрозумівши, дуже ми втішилися, так якби себе бачили. А все в них написане і переказане через Осман-аґу вдячно прийнявши я всьому рицарству свому об'явив, сину мій милий. Бажаємо того всі, аби Бог ту приязнь заховав до віку, і дітей наших не розлучав. А в справі твоїй я і всі старші наші в день і вночи перед цісарем говоримо і на тім єсьмо, аби що-найкраще тобі справити — так як би сам тут був, сину мій милий. Всею радою нашою писали до хана кримського і всього рицарства його, наказуючи й просячи, аби як почав так і до кінця не загаявся бути помічником в кождій вашій потребі. І до Громадан-бея (sic) очаківського окремо писали сьмо, аби ні трохи не затримуючися з усею силою вам на послугу рушив. І білгородським багатар-беям з усіх їх силою наказали, аби також рушили, і кожному з них суворий емір послали-сьмо. То, сину мій милий, абись певно знав. І що ви нам писали, аби ми неприятелям вашим і нашим не давали віри, як що вони будуть нам через своїх послів переказувати, як то буває, — то се неможливо щоб ми їм вірили, бо з вами у нас уставлено згоду навіки, і ми того бажаємо, і вас згідно з вашим бажаннєм приймаємо за вірних приятелів своїх, і се неодмінно держимо, згідно з першими вашими листами, з післаними через Осман-чауша і з тим що він переказав.

“Що до причини, чому ви не післали послів своїх до нас, ми її добре зрозуміли — що ви не мали жадної певної відомости з сусідніх сторін; але тепер, сину мій милий, ти нам негайно все подаш до відома. Бо не маючи ніякої відомости, ми навіть зимою поквапилися післати нашого посла. А все що писалося з царської сторони, також з угорської і від инших наших старших, ми то устно наказали Осман-азі, і просимо йому у всім віру дати. Бо тих всіх річей що ми йому доручили, явно виписати неможна, і кому иншому не звіряючи, мусимо його знову післати. Ви ж, сину мій милий, в усіх справах його порядно відправивши, послів своїх і наших, прошу, виправте не гаючи дармо й дня. А все що б ти наказав, сину мій, так в Сараю царськім, як і в візирськім, кожної години мене готовим знайде. А коли б ваші посли були виправлені до нас скорше, ніж до вас прийде Осман-аґа, абисьте його виправили за вашими послами слідом з кореспонденцією.

“Що до господаря волоського — йому згідно з вашим бажаннєм суворо і повно наказано. І в усіх справах ваших у нас єсть здорово, і ви ні трохи не трівожтесь. А що просили за Османа чауша, то поки я здоров, завсіди ним піклуюсь”.

Дата: Dan w Konstantynopolu miesiaca marca a. 1651

²⁰) Переклад і витяги з сього листу у Буцинского, Б. Хмельницький с. 88-90. Про листи патріярха царгородського до Хмельницького оповідали у Львові також Маєрові — Архив Ю. З. Р. III. VI с 31. Митр. халкидонський потім, в 1652 р. сповіщав царя, що Партеній за свої зносини з українським посольством скоро потім заплатив життєм: воєводи молдавський і мунтянський, невдоволені з сих його зносин з козаками, обмовили Партенія перед диваном, і його вбито. Відомости у Никольского, Изъ и сторіи сношеній Россіи съ востокомъ, у Буцинського, l. с

²¹) Польські справи 1651 р. ст. 1 а.

II. ВІЙНА З ПОЛЬЩЕЮ 1651 РОКУ; ПРИГОТОВАННЯ І ПОЧАТКИ КАМПАНІЇ

ПЛЯН ГРУДНЕВОГО СОЙМУ, ПЕРСПЕКТИВИ КОЗАЦЬКОЇ ВІЙНИ, ШУКАННЯ ЗАКОРДОННОЇ ПОМОЧИ, “ХИТРОЩІ ПРОТИ ХИТРОЩІВ”.

Відмови Хмельницького від походів на Туреччину і Московщину — куди його хотіли справити польські політики, та несподіваний напад на молдавського господаря, що вважався найвірнішим сусідом і фактичним васалєм Польщі, хоч формально був підданцем Порти, — привели польський двір вже в осени 1650 р. до принціпіяльного рішення підняти нову війну з козаками. 8 жовтня н. с. — коли Хмельницький під Кальником вів розмови з московським післанцем про безвиглядність своїх відносин з Польщею ¹), король в секретній розмові відкрив нунцієві Торресові свою гадку — ще сеї зими напасти на Хмельницького від трьох сторін: від Руси заатакує його коронне військо, від півночи литовське, а з полудня волоський господар — відомстить йому свою кривду. Коли б удалось перемогти Хмельницького, зараз би відкликано і привилей даний схизматикам, бо — казав король — його сумліннє не має більшого докору як сей привилей. Схизматицький митрополит недавно прислав свого священика з дивними претенсіями ²); король відіслав його назад, не схотівши вислухати ³).

Ідея превентивної, по теперішньому кажучи, війни з Козаччиною в сім часі глибоко засіла в головах варшавських політиків, і розмови про неї — судячи хоч би з реляцій нунція, не переривалися ні на час. В сім безсумнівно виявила себе смерть старого канцлєра Осоліньского, що був прихильником угодової політики супроти Руси, православної віри й Козаччини, і не вважаючи на антипатії до нього короля, він до кінця тримав його під своїми впливами в сих питаннях. Коли Осоліньского не стало, в місяці серпні, все голосніш стали лунати голоси прихильників безоглядного реваншу — від Потоцких і Вишневецьких почавши і до ріжних представників “чорного (клєрикального) Інтернаціоналу”. Потоцкий був чи не найгарячішим його проповідником, і його слова — не вважаючи на скептичні погляди на його воєнні і політичні здібности, тепер знаходили спочутливий відгомін. Розпускаючи своє військо на зимові кватири, запевнюючи Хмельницького в своїх миролюбивих замірах і роблячи ніби то все для заспокоєння, він одночасно, в 20-х днях жовтня ладив свій, нераз уже цитований лист-меморіял королеві, де зручно і переконуюче, як на двірські варшавські настрої, доказував неминучість і невідкладність рішучої розправи з козаками, з огляду на ту небезпечну коаліцію що її складає Хмельницький: Україна, Крим, Волощина, Валахія, Семигород, Туреччина (і в дальшій перспективі Московщина і Швеція) ⁴). Козаків треба знищити або загасити домашню війну й звернути їх на заграничні операції. Тому що Хмельницький на Москву не пішов, і на Турків іти відмовляєть ся, ясно, що треба його наперед зломити — щоб потім зробити покірним знарядом польської політики.

Супроти того скликаний на грудень надзвичайний “двохтижневий сойм” оцінювався все більше з погляду підготовання до сеї війни: зібрання для неї засобів, війська і т. д. ⁵), хоча в офіціяльних оповіщеннях (випущених десь на початку жовтня) про око говорилося про способи залагодження суперечок з Козаччиною, і тільки натяками пригадувалось про можливість війни, про небезпечного неприятеля, про потребу мати проти нього готові гроші і військо, і ставилося значуще побажаннє, щоб послами на сойм висилано людей відповідних для таємних нарад, що мусіли зістатися в секреті ⁶). Докладніше ситуація вияснялася в додатковій інструкції на соймики, виданій кілька тижнів пізніше ⁷). Тут Хмельницький уже виразно проголошувався за “заядлого неприятеля, що заприсягся на погибіль Річипосполитої”, і ніякої мови про уставленнє компромісу з Козаччиною вже не було. Вказувались всякі яскраві вияви “неустанних підступних і злосливих замислів” її: напад замісць Москви на приязного Польщі господаря волоського, зроблений з наміром скинути його з господарства, і потім рядом инших політичних маневрів окружити Річпосполиту до повного знищення. Тільки непередбачено скорий поворот Татар з здобичею до дому перешкодив Хмельницькому здійснити сей плян: скінчилось на повстаннях черни на своїх панів, і не дійшло до конфлікту з коронним військом, що вже висів у повітрі і грозив новою катастрофою — з огляду на малі сили сього коронного війська. Але тісний союз Хмельницького з Кримом, його недавнє підданнє Порті — котрої послів він приймав в присутности королівського посла (розумій — на глум свого підданства Польщі), вислав до неї своїх послів і тримав їх там як постійних резидентів для координовання плянів. Нарешті недавній переїзд через Польщу кримських послів до Швеції, з тайними інструкціями, котрих вони не схотіли відкрити, а очевидно — вислані були знов таки з ініціятиви Хмельницького, що таким чином здійсняв свій плян окруження Польщі. Все се, на погляд уряду, ставить перед очима перспективу певної і неухильної війни з Козацтвом, сполученим з силами Отаманської Порти й Татар. Війна ся тим небезпечніша, що відносини до инших сусідів: Москви, Швеції і особливо Семигороду, котрим особливо лякав Потоцкий ⁸), теж дають місце серйозним побоюванням. Треба запобігти останній руїні і завчасу приготовитися до відпору. Покладатись на загальний шляхетський похід (посполите рушеннє) не можна. Треба рішитись на великі видатки — краще раз обтяжити себе ніж жити в постійнім страху ⁹).