Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 60

З реляцій нунція знаємо, що за поміччю соймового податку пляновано збільшити військо для сеї кампанії з 12 тис. до 35 для Корони, і з 8 до 12 тис. для в. кн. Литовського, разом на 48 тис.; рахуючи, що на кождого “товариша” буде три пахолки, се мало б дати до 200 тис. — се число вважалося достатним для росправи з сполученими силами противника ¹⁰).

Але чи вдасть ся зібрати потрібні на се гроші, се зіставало ся непевним, супроти того, що шляхта подекуди була сильно зруйнована, а в инших місцях вважалась і без того вже сильно вичерпаною попередніми податками — властиво її піддані ¹¹). Тому оглядалися за поміччю зовні.

Рахували на помічний корпус господаря молдавського що, мовляли, горів бажаннєм відомститися козакам. Робили всякі зусилля притягти поміч людську і грошеву від католицької ліґи. Венецький посол граф Кавацца, висланий венецьким сенатом для переведення спільної акції против Порти, приїхавши в вересні до Варшави, досить енерґійно приступив до діла. Саґредо викликав зі Львова до Варшави Віміну, що там чекав нової місії до Хмельницького: хотів дати йому закуплені в Відні дарунки для гетьмана і старшини, гроші на дорогу, та вислати з новими інструкціями для дальших переговорів. Але під впливами останніх вістей про молдавську кампанію і зносини Козаччини з Турком, що наспіли під кінець вересня, рішено сю місію відложити до кращих часів — щоб не рискувати дарунками і особою самого посла, хоч він і не боявся ніяких небезпек ¹²).

Натомісць стали договорюватися що до безпосередньої союзної акції Польщі з Венецією, Австрією і папою. Венеція мала виплачувати Польщі щорічну субсідію за весь час війни — за се Польща мала робити діверсії морем і сушею проти Туреччини. По довгих торгах зійшли ся на 250 тис. талярів річної субсідії. Але тут Кавацца виявив велику обережність. Він не хотів платити грошей наперед, на непевне, на саму орґанізацію проти-турецької кампанії, а став на тім, що гроші будуть виплачені тоді, коли польське і козацьке військо дійсно рушиться на Турків: половина після вирушення, друга половина — через чотири місяці після того. При тім припускалося, що за короткий час відносини до козаків все таки будуть полагоджені, і можна буде рушити їх на Турка. Тимчасом польським політикам сих грошей хотілося зараз таки, власне на те - як я то давніше вказував (с. 36), щоб ними найняти військо на козаків: зломити їх пиху і непослух і тоді справити на Турка. Під умовами ж поставленими Каваццою обіцяних Венецією грошей не можна було навіть сподіватись отримати. Сього не говорилося ясно, але се само собою розумілося по польській стороні. Тому виготовлений акт договору довго зіставався не підписаний, і я не знахожу звістки, щоб він таки кінець кінцем був підписаний — настільки мало він вдоволяв польську сторону ¹³).

Так само тупо йшло і з австрійським двором.

Після ріжних красномовних писань і устних представлень, що робилися з польської сторони — безпосереднє від короля і від ріжних посередників, на тему страшної небезпеки, що нею загрожує католицькому світові союз Козацтва з Татарами, Турками і кальвіном Ракоцієм ¹⁴), король вислав перед соймовою сесією, при кінці листопаду н. с. спеціяльного посла до цісаря в сій справі, єзуїта-Італіянця Джовані Батісту Адріані, префекта варшавської колєґії ¹⁵). Він мав просити у цісаря перед усім прислання на підмогу 8 тисяч німецького війська, по можности 4 тис. райтарів і 4 тис. драґонів; коли б драґонів не було, то замість них другі 4 тис. райтарів, або 4 тис, пішаків. Король обовязувався утримувати се військо весь час, від моменту коли воно вступить в межі Польщі; коли б на чолі його цісар поставив свого ґенерала, він не підлягатиме польським гетьманам, тільки самому королеві.

Цінність сеї підмоги мотивувалася не тільки простим рахунком людського мяса, а й моральною стороною — тим страхом, що його “натурально” мають до Німецького народу, і повагою, котру має цісар: коли довідаються, що його сили сполучилися з силами польського короля, се наведе великий страх на козаків. З тих же мотивів король уважав дуже користним, коли б цісарь вислав до Хмельницького свого післанця з листом, і в нім оповістив його про свій нерозривний союз з королем і своє рішеннє спільно з ним наступати, коли б козаки далі були непослушні королеві. На границю Семигороду і Молдави нехай би цісар вислав своє військо, щоб стримати тих князів, аби вони не пішли в поміч Хмельницькому — бо зовсім певно, що вони йому обіцяли підмогу. До Ракоція крім того нехай би цісар післав свого чоловіка і запротестував проти його спілкування з бунтівником польської корони: річ відома, що Хмельницький на випадок своєї перемоги ту частину Польщі що за Вислою обіцяв віддати Ракоцієві, а инші землі піддати під зверхність султана. За те король, коли йому вдасться привести до покори своїх бунтівників — він справить їх на землі Отоманської Порти. Тільки нехай цісар пришле військо скоро — щоб воно цілий місяць січень пробуло в Польщі! ¹⁶)

Але так скоро воно не йшло. Цісар насамперед передав постуляти Адріяні на обміркуваннє своїх міністрів, які більш ніж здержливо поставилися до польських побажань. Пригадували “невдячність Польщі”, виявлену підчас Тридцятилітньої війни, і рішучо висловлювалися против мішання в її політичні клопоти: проти посилання посольства до Хмельницького, до Лупула, до Ракоція, против давання війська в поміч. Вважали можливим тільки дати дозвіл Польщі на вербування вояків в цісарських землях — і то під умовою виповнення ріжних старих з'обовязань, та ще вважали потрібним запитати гадки курфірстів. Се й було зроблено, і курфірсти так само що до інтервенції дали дуже здержливі відповіди (в лютім-березні) ¹⁷).

Адріяні відправлено ще перед тим - на початку січня, з висловами щирого спочуття і з пробаченнями, що цісар нічого не може зробити крім моральної підтримки. Він післав свому царгородському послові Шмідтові звісну вже нам інструкцію що до впливання на диван, аби він не скріпляв позіції і впливів Хмельницького, і написав до угорського палятина Падьфі — щоб він в тім же напрямі постарався вплинути на Ракоція ¹⁸). Позволив також вербувати вояків в його землях, і сей вербунок дійсно почали переводити — але він ішов доволі тупо, бо польський уряд не прислав досить грошей на сю справу ¹⁹). За те союзники Хмельницького не залишили зараз почати аґітацію против такої двозначної політики Австрії ²⁰).

Та се вже пішло під весну. Тим часом польські політичні і військові діячі нервувалися з нетерплячки, вважаючи за потрібне задуману війну з козаками звести й кінчити до весняного сезону. Спеціялісти від козацьких військ давно вже уставили на твердо принціп, що козаків треба бити зимою, коли земля і ріки замерзли і козак не може копати, будувати шанців, ані вживати ні води. ні болота. “З ними він богато може, богато вмів, богато доказує — без них він “глухий Німець”, нічого не вміє і як муха гине” ²¹). Такими інформаціями арґументувалася перед усіми прихильниками рішучої розправи з бунтівниками необхідність зробити се ще за зими. “Незвичайно важно, щоб се діло було підняте зимою”, писав нунцій з їх слів в листопаді, — “бо козак не звик ходити в походи в сій порі і не має нагоди показати свого способу воювання стільки ж мушкетом, скільки мотикою та лопатою: він має сі обидва інструменти на однім держаку, завсіди привязані до поясу: ними він сипле землю і робить укріплення против кінноти серед безконечних рівнин сього краю” ²²).

Маючи незвичайно високі поняття про хитрощі й лестощі Хмельницького — “сього пекельного монстра, чоловіка проклятого, злого, фальшивого”, як його гонорує нунцій в своїх реляціях ²³), сі річознавці були переконані, що він власне сього найбільше боїться, аби його не заатакували зимою, і для того тепер всякими способами примилюється і леститься, закриваючи свої небезпечні заміри — окружаючи Польщу системою союзів і приготовляючи погибельну війну на знищення шляхти і святої унії. Се була, передусім, гадка Потоцкого, оракула в воєнних справах, і загально повторялася варшавськими політиками, як се потверджує реляція Любєнєцкого Ракоцієві ²⁴). “Вже я знаю — писав Потоцкий в своїм листі 22 жовтня — як то він тепер буде ластитися — на те саме аби минув зимовий час, догідний для війни з ним, а він на весну виконає те, що має в замислах своїх і в умовах з посторонніми; вірити йому не треба, а як найскорше обдумати такі сили, які б коли не рівні були сій силі, котру треба відвернути, то принаймні щоб можна було щось з ними зробити” ²⁵).