Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 64

¹²) Радивил — Hurmuzaki c. 30-1, Торрес — с. 95-6.

¹³) Переклад ханського листу в ркп. Чарторийських 60 с. 731 має напись: Przetlumaczenie listu od chana tatarskiego do i. k. msci przez gonca Esienia ult. 8-bris 1650. Тамже с. 729 — лист Сефер-казі do і. м. podkanclerzego przez gonca do Warszawy prszyniesionego die ultima octobris 1650. Ті ж копії в Оссол. 225 л. 333-5 з помітою: соріа listu przez gonca Esiema ultimis diebus do Warszawy przyniesionego.

¹⁴) В збірці Міхаловского сей лист має дату 26 жовтня (с. 583), в копії Оссол. л. 103 — 16 жовтня, в Оссол. 3564 л. 248 — 29 жовтня. На мій погляд друга дата мабуть найближча до часу сього листу.

¹⁵) В виданню збірки Міхаловского се датовано кінцем листопада або початком грудня, але треба рахувати не пізніш середини листопада.

¹⁶) Жерела XVI с. 94.

¹⁷) Головно він говорить про закладнів, але нагадує також про можливість, що козаки жадатимуть і присяг — с. 585.

¹⁸) Копія Осол. 1453 л. 267 має дату 39 жовтня, копія 2286л. 99 — 3 жовтня. Перша дата цілком неможлива, друга ближча до часу написання: Кисіль пише ще не маючи відомостей про те, що Хмельницький вернувся до Чигирина з молдавського походу. Він чув про поворот полковника Антона з Царгороду, але ще не знає, з чим він приїхав. Очевидно сей лист писаний раніш від листа до короля (вище), датованого 16 жовтнем.

АПЕЛЯЦІЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО НА СОЙМИКИ, ЛИСТОПАДОВА РАДА, ПЕРЕСТУПЛЕННЯ ЛІНІЇ, ВІЙСЬКО НЕ ХОЧЕ ПОСИЛАТИ ПОСЛІВ НА СОЙМ, ЙОГО “ПETITA”, ОПОВІДАННЯ ПІСЛАНЦІВ РАДЗЄЙОВСКОГО ПРО КОЗАЦЬКІ НАСТРОЇ, БАЖАННЯ ВІЙНИ З ПОЛЬЩЕЮ

Тимчасом вийшла додаткова королівська інструкція соймикам. Вона мусіла дуже скоро стати відомою й Хмельницькому — а се було фактичне проголошеннє йому війни! Як же він відізвав ся на сей факт?

Заховався цікавий лист його — посланнє до шляхти зібраної на соймики. Його можна вважати відкликом до шляхетського суспільства, до “Річипосполитої”, апеляцією на обвинувачення поставлені перед нею урядом, чи королем. Оден відпис має надпись: “копія листу Хмельницького, гетьмана запорозького з Чигрина, з дня 5 новембра, на галицький соймик, призначений на 7 новембра 1650 р.” ¹) — хоча в тексті гетьман звертається до шляхти браславської (може тих утікачів, що мали зібратись в Галичу); инша копія адресована на соймик волинський, має дату 1 новембра ²). Може бути що такі ж листи післано й на инші соймики. Я наведу весь текст — з деякими тільки покороченнями в титулятурі; він варт того.

Ясновельможні і милостиві п. діґнітарі, княжата, земські урядники й ин. обивателі воєводства Браславського, наші великомилостиві панове! Хто б того не бажав, аби взяла свій кінець та крівава домова війна, котрою навістив Господь землю нашу за гріхи наші, — аби ми всі одностайно Бога великого хвалили, а неприятелів пограничних не тішили! Я з своєї сторони беру в свідки самого Господа, і ясновельм. воєводу київського ³), як вірно я заходився з ним коло спокою. Вже й поспільство, що примішалося до війни, було відлучене від війська. І всякі бунти були приборкані, піддані приходили до послушенства. Взагалі земля почала була заспокоюватися, і кожен пан міг ужити свого маєтку і своїх пожитків. Всі справи приходили до свого кінця по останнім з'їзді в Аркліїві, в присутности королівського посла до нас, п. старости черкаського ⁴). Але коли дійшла до нас відомість про польський обоз ⁵), мусіли ми знову громадитися до купи, і з сим порушеннєм знову вся Україна встала, і подекуди, против наших суворих заборон, сталися убийства, — від поспільства, а не від козаків. Але ми зібравшися разом, як того наш союз з царем кримським вимагав ⁶), війшли через своїх послів в зносини і яснов. п. краківським що до обозу і нашої безпечности, самі ж за листами й. кор. мил. і п. воєводи київського спокійно відступили назад ⁷), і зараз взялися до того щоб привернути схвильоване поспільство до підданства панам, і військо реєстрове аби заховувало свій лад, і того пильнуємо. А тих що піднесли руку на урядників панів своїх, або на кого иншого, ми всюди без ніякого милосердя мечем покарали, і тепер караємо, як тільки одержуємо відомости від яснов. комісаря, п. воєводи київського. Так за ласкою божою земля знову очищається. Треба б тільки, щоб уже більше не було похвалок (odpowiedzi) і погроз: бо поки постійні похвалки не перестають, і ми мусимо триматися на сторожі, не зрікаючися тої помочи, яка нам може звідки небудь бути ⁸).

Друга і ще більша причина (напруження) та що не вважаючи на ухвалені під Зборовом і потверджені нам королем і всею Річпосполитою пункти, віра наша православна грецька не тільки не заспокоєна вповні, але попала ще під більші утиски. Ся колотнеча не скінчиться доти, поки Русь не стане єдиною, як з віків бувала. Договорились ми вже були того під Зборовим, що унія мала бути скасована, і не xотіли ми до нічого приступити, поки нам під Зборовим всі владицтва не будуть віддані, або ті пункти будуть заприсяжені, за ласкою королівською, самим королем і яснов. п. сенаторами. Яснов. п. воєвода київський підвів ⁹) нас, щоб ми покладались на королівський привилей і соймове потвердженнє, і ними задоволились, і ми покладаючись на те на тім заспокоїлись. Отже що то на соймі не сповнилося, хоч ті наші пункти потверджено, винен у тім перед нами п. воєвода. Тому в обох сих справах: заспокоєння нашої віри і запевнення спокою прибігаємо до ваших милостів, найближчих до того огню! А вже було одно з двох: або нехай нам не грозять, і згоду — повагою королівською поставлену так нам забезпечать, щоб усі церкви з владицтвами і їх маєтностями, як у Короні так і вел. кн. Литовськім, в маєтностях королівських і шляхетських, були віддані назад згідно з їх фундушами ¹⁰), і ті церкви, що були обернені на костели, і маєтности від церков позабирані, були повернені, і унія в них була знесена, як то нам було обіцяно в зборівських пунктах. Або нехай нас, простих людей, довше на тих обіцянках і пострахах не тримають, а об'являть, що ми більше не потрібні й кор. мил. і Річипосполитій. Тоді ми освідчивши перед Богом нашу вірність і наші кривди, будемо в невинности нашій зіставати.

Мила нам земля — наша батьківщина ¹¹), але прирожденна віра наша мусить бути милішою. Ми за неї завcіди радо вмирали. А тепер нам дома ґвалт діється! Ми нікому — не дай того Боже — не хочемо чинити ніякого безправя, тільки власности нашої руської допевняємося. Аби з наших церков була знесена унія, котрої не бувало, і щоб усі маєтности церковні, які в неволі зістають, були віддані на церкви народові руському православному. А з їх мил. хто хоче і як хоче — нехай вірить. Нам до того нема нічого, ми свого, а не чужого домагаємось. А пп. уніяти що ґвалтом чужого забрали, нехай повернуть! Бо княжата і пани — славні руські предки ваш. милостів, і предки наші — добрі молодці, добивалися вільностей у королів і Річипосполитої, боронили св. грецьку віру і голови свою покладали. Польські та руські полки війська Запорозького ставились, а не уніятські: про тих і слиху не було. І тепер як ті два ¹²) лишаться, то й ласка божа буде — і пострах усім неприятелям пограничним!

Тому пильно просимо в. милости: не приводіть нас до останнього відчаю — до котрого зневолює нас жаль і опресія! Не змушуйте нас, аби ми шукали помочи де инде! Те чого ви і яснов. комісар воєвода київський від нас домагається, ми б то певно вчинили, коли б безпечно могли покластися на то, що вже матимемо дома певний спокій, і знали, що віра наша буде вповні заспокоєна. Але поки тих двох річей не буде, ніхто на світі нас до того замирення не приведе! Тому прибігаємо до в. милостів, абисьте перед й. кор. милостю вставилися, щоб віра наша була вповні заспокоєна і безпечність покою була відповідно заґарантована. Бо не маючи певности — ми мусимо дбати про приязнь кожного ¹³) — а відти загибіль тих країв, де ви маєте свої маєтности і ми живемо. Отже свідчимо ся Господом Богом, що ми готові дотримати вірне підданство королеві — коли заховане буде право і вільности заприсяжені королями всьому народові Руському, а війську Запорозькому надані за його кріваві заслуги. Тоді й жадібно бажаний спокій в вітчині з обох сторін заховуватиметься непорушно, тішачи короля і всю Річпосполиту. І ми цілком не сумніваючися вповні покладаємось, що в. милости на нинішнім соймику, в своїй любови до вітчини, щиро й щасливо порадившися, послам вашим на недалекий уже сойм в інструкцію вложите і всею вашою повагою накажете домовлятися того, щоб наші посли з чимсь певним повернулися з того сойму. Ми ж дізнавши такої приязни і ласки вашої, будемо готові на всяку службу королеві й усій Річипосполитій, і тепер ласці вашій наші рицарські послуги вам поручаємо, ваші у всім жичливі слуги: Б. Хмельницький гетман з військом й к. мил. Запорозьким”.