Сліпота - Сарамаго Жозе. Страница 12

Я повинна розплющити очі, подумала дружина лікаря. Крізь опущені повіки, коли вона кілька разів прокидалася вночі, вона відчувала мертвотне світло ламп, які слабко освітлювали палату, але тепер, як їй здалося, вона помітила різницю, іншу присутність світла, можливо, то були перші проблиски світанку, а може, молочне море, яке вже затопило їй очі. Вона сказала самій собі, що рахуватиме до десятьох і в кінці рахунку двічі підійме повіки, вона двічі це собі сказала, двічі порахувала до десятьох і двічі очі так і не розплющила. Вона чула глибоке дихання чоловіка на сусідньому ліжку, чула чиєсь хропіння, Як там справи з ногою в пораненого, запитала вона себе, але знала, що в цю мить не могло йтися про справжнє співчуття, адже вона насамперед хотіла покінчити з іншою своєю тривогою, зі своїм небажанням розплющувати очі. Вона розплющила їх наступної миті, розплющила просто, а зовсім не тому, що так вирішила. Крізь вікна, які починалися на середині стіни й кінчалися за долоню від стелі, соталося тьмяне й синювате світло світанку, Я не осліпла, промурмотіла вона й відразу, стривожена, сіла на ліжку, адже її могла почути дівчина в чорних окулярах, що лежала в ліжку навпроти неї. Проте дівчина спала. На ліжку, що стояло поруч неї й було присунуте до стіни, спав також хлопчик. Вона робить, як і я, подумала дружина лікаря, намагається обрати для нього найзахищеніше місце, ми є надто крихкими стінами, такими собі каменями посеред дороги, з єдиною надією, що ворог об них спіткнеться, але який такий ворог, тут на нас ніхто ніколи не нападе, на нас могли б напасти, могли б нас пограбувати й убити там, зовні, а тут ми в цілковитій безпеці, в жодному іншому місці той, хто вкрав автомобіль, не почував би себе в такій безпеці, ми тепер такі далекі від світу, що незабаром забудемо про те, хто ми такі, забудемо, як нас звуть, і про те, навіщо нам були потрібні наші імена, жоден собака не впізнає іншого собаку й не дозволяє себе впізнати через імена, якими їх назвали, він упізнає їх і дозволяє себе впізнати по запаху, ми тут існуватимемо ніби інша порода собак, ми станемо впізнавати одне одного по гавканню, по балачці, а все інше, риси обличчя, колір очей, шкіри, волосся, не матиме ніякого значення й мовби не існуватиме, я ще бачу, але не знаю, поки це триватиме. Світло трохи змінилося, і річ була не в тому, що ніч поверталася, а в тому, що небо вкрилося хмарами й затримувало настання ранку. З ліжка крадія автомобілів долинув стогін. Якщо в його рану потрапила інфекція, подумала дружина лікаря, то в нас немає нічого для її лікування, жодних ресурсів, за таких умов найменший інцидент може завершитися трагедією, можливо, саме на це вони й розраховують, коли тварина помре, вона забере із собою в могилу й отруту. Дружина лікаря підвелася з ліжка, нахилилася над чоловіком, хотіла його розбудити, але не знайшла в собі мужності вихопити його зі сну й повернути йому усвідомлення того, що він сліпий. Ступаючи по підлозі босими ногами, підійшла до ліжка крадія автомобілів. Очі в нього були розплющені і втуплені в одну точку, Як ви себе почуваєте, прошепотіла дружина лікаря. Водій автомобіля обернув голову в напрямку голосу і сказав, Погано, нога мені дуже болить, вона хотіла сказати йому, Покажіть-но мені, але вчасно спохопилася, яка необачність, він міг і не пам'ятати про те, що тут є тільки сліпі й цілком бездумно, як зробив би це лише кілька годин тому, якби лікар йому сказав, А покажіть-но мені вашу рану, підняв ковдру. Навіть у цій півтемряві той, кому бодай трохи служили очі, міг побачити матрац, просякнутий кров'ю, темну рану з опухлими краями. Перев'язка розв'язалася. Дружина лікаря обережно опустила ковдру, потім легким і швидким жестом притулила долоню до лоба хворому. Шкіра в нього була суха й гаряча. Світло знову змінилося, хмари відкрили небо. Дружина лікаря повернулася до свого ліжка, але вже не стала лягати. Вона дивилася на чоловіка, який щось мурмотів уві сні, на обличчя інших, що спали під своїми сірими ковдрами, на брудні стіни, на порожні ліжка, які чекали своїх людей, і смиренно бажала також стати сліпою, проникнути крізь видиму шкіру речей і побачити їх ізсередини, провалившись у білу яму сліпоти, з якої нема повернення.

Зненацька, десь поза палатою, певно, з того вестибюля, який розділяв два передні крила будівлі, почулися гучні голоси, Геть звідси, геть, Виходьте, Зникніть, Вам не можна тут залишатися, Виконуйте наказ. Гамір наростав, зменшувався, якісь двері з гуркотом зачинилися, тепер чутно було тільки плач від болю, ті непомильні звуки, які супроводжують падіння людини, яка об щось спіткнулася або перечепилася. У палаті всі прокинулися й обернули голови до входу, їм не треба було бачити, аби знати, що сюди заходять сліпі. Дружина лікаря відчула бажання підвестися й піти допомогти новоприбулим, сказати їм приязне слово, провести їх до ліжок, розповісти їм про те, що їх тут чекає, Запам'ятайте, оце ліжко сьоме ліворуч, а оце — четверте праворуч, не помиляйтеся, атож, нас тут шестеро, ми прийшли раніше, так, ми були першими, імена, а навіщо вони, зрештою, тут потрібні, один, схоже, вкрав автомобіля, у другого вкрали автомобіль, є тут таємнича дівчина в чорних окулярах, яка закапує собі очі, щоб, наскільки мені відомо, вилікуватися від кон'юнктивіту, а яке має значення кон'юнктивіт, коли вона сліпа, коли очі в неї не бачать, щодо мого чоловіка, то він офтальмолог, і вона приходила до нього на консультацію, так, він теж тут, сліпота нікого не пощадила, ага, мало не забула, є тут іще хлопчик із косими очима. Проте вона не зрушила з місця й лише сказала чоловікові, Вони прийшли. Лікар піднявся з ліжка, дружина допомогла йому вдягти штани, вона могла робити це відкрито, адже ніхто нічого не бачив, у цю хвилину до палати увійшли сліпі, їх було п'ятеро, троє чоловіків і дві жінки. Лікар сказав, підвищивши голос, Зберігайте спокій, не поспішайте, нас тут шестеро, а скільки вас, тут є місце для всіх. Вони не знали, скільки їх, хоч, безперечно, доторкалися одне до одного й іноді зіштовхувалися, коли їх випихали з лівого крила в це. І ніякого багажу в них не було. Коли у своїй палаті вони прокинулися сліпими й підняли через це лемент і крик, інші виштовхали їх звідти без будь-яких роздумів, навіть не давши їм часу попрощатися з родичами або друзями, з якими вони перебували разом. Дружина лікаря сказала,

Найліпше буде, якщо ви порахуєте себе, кожен назвавши своє ім'я. Сліпі, що досі стояли на ногах, завагалися, але комусь треба було починати, і двоє чоловіків заговорили водночас, так воно часто буває, потім обидва замовкли й почав третій, Один, він зробив паузу й здавалося, зараз він назве своє ім'я, але він сказав, Я служив у поліції, і дружина лікаря подумала, Він не сказав, як його звуть, отже, зрозумів, що тут це не має значення. Потім озвався наступний чоловік, Два, і додав, за прикладом першого, Я водій таксі. Третій чоловік сказав, Три, я продавець аптеки. Потім озвалася перша жінка, Чотири, я покоївка готелю, а наступна повідомила, П'ять, я служу в конторі, Це моя дружина, моя дружина, закричав перший сліпий, озвися, де ти є, Тут я, тут я, сказала вона, плачучи й тремтячими руками намацуючи собі дорогу в проході, з широко розплющеними очима й намагаючись відштовхнути молочне море, що вливалося в них. Трохи впевненіше він пішов їй назустріч, Де ти, де ти є, мурмотів він, так наче молився. Рука зустрілася з рукою, наступної миті вони вже обнялися, перетворилися на одне тіло, поцілунки зустрічалися з поцілунками, іноді вони доторкалися до повітря, бо не знали, де перебувають обличчя, очі, рот. Дружина лікаря обняла чоловіка, схлипуючи так, ніби й вона його щойно знайшла, і сказала, Яке лихо з нами приключилося, яка фатальна витівка долі. І тоді почувся голос зизоокого хлопчика, який запитав, А моя мама також прийшла. Сидячи на його ліжку, дівчина в чорних окулярах прошепотіла, Вона прийде, ти не турбуйся, вона прийде.

Тут справжньою домівкою для кожного було те місце, на якому він мав спати, тому не дивно, що найпершою турботою новоприбулих було обрати собі ліжко, як зробили вони у своїй першій палаті, коли їхні очі ще могли бачити. Щодо дружини першого сліпого, то тут не могло бути сумнівів, її природним місцем мало стати місце поруч із чоловіком, на сімнадцятому ліжку, залишивши вісімнадцяте ліжко вільним, утворивши в такий спосіб порожній простір, що відокремлював би її від дівчини в чорних окулярах. Не дивно також, що всі прагнули бути якнайближче одне до одного, бо тут було чимало спорідненостей, про одні з них нам уже відомо, інші відкрилися тільки тепер, наприклад, продавець із аптеки був тим самим, хто продав краплі для закапування очей дівчині в чорних окулярах, а на машині водія таксі перший сліпий поїхав до лікаря, той, хто назвався службовцем поліції, натрапив на вулиці на сліпого крадія автомобілів, що плакав, наче заблукана дитина, а щодо покоївки готелю, то саме вона першою увійшла до кімнати, коли дівчина в чорних окулярах зняла розпачливий крик. Щоправда, не всі з цих зв'язків прояснилися й стали відомі чи тому, що не випало відповідної нагоди, чи тому, що ніхто собі не уявляв, що вони існують, чи з причин природної тактовності й делікатності. Покоївка готелю навіть на думці не мала, що зустріне тут жінку, яку вона бачила голою-голісінькою, продавець аптеки обслужив чимало інших клієнтів у чорних окулярах, що купували краплі для закапування очей, а хто міг би повідомити службовцеві поліції, що тут перебуває суб'єкт, який украв автомобіль і якого він перестрів на вулиці у сльозах, водій таксі міг би заприсягтися, що в ці останні дні він не перевозив у своїй машині жодного сліпого. Природно, перший сліпий уже повідомив дружині пошепки, що одним з інтернованих є той мерзотник, який украв у них автомобіль, Уяви собі, що й він сюди потрапив, та оскільки вона водночас довідалася й про те, що бідолаха дістав тяжке поранення в ногу, то він мав великодушність додати, Цього вистачить для його покарання. А вона через великий смуток знати, що осліпла, й через велику радість, що віднайшла чоловіка, а радість і смуток можуть поєднуватися, вони поводяться не так, як вода й олія, навіть не пригадала, як два дні тому заявила, що готова віддати рік життя, аби той сучий син — так вона тоді його назвала — осліп. І якщо остання тінь злості ще турбувала її дух, то вона безперечно, розсіялася, коли хворий жалібно застогнав, Сеньйоре доктор, будь ласка, допоможіть мені. Дружина підвела чоловіка до хворого, й той обережно доторкнувся до країв рани, більш нічого він не міг зробити, не було навіть сенсу в тому, щоб її промити, інфекція могла мати своїм джерелом як глибоку рану від підбора жіночого черевика, який доторкався до ґрунту на вулицях та до брудної підлоги тут, у приміщенні, так і патологічні агенти з великою ймовірністю присутні у гнилій воді, напівмертвій, що дійшла сюди по давніх каналізаційних трубах, які геть поржавіли. Дівчина в чорних окулярах, що підвелася з ліжка, коли почула стогін, повільно підійшла, рахуючи ліжка. Вона нахилилася й простягла руку, доторкнутись нею до обличчя дружини лікаря, а потім, діставшись, вона сама не знала як, руки пораненого, що обпекла її, сумно сказала, Пробачте, це моя провина, мені не слід було робити те, що я зробила, Облиште, відповів поранений, такі речі відбуваються в житті, я теж учинив те, чого не мав би вчинити.