Сліпота - Сарамаго Жозе. Страница 14

Усередині дня прийшли ще троє сліпих, яких виштовхали з іншого крила. Однією з них була реєстраторка консультації офтальмолога, яку дружина лікаря впізнала відразу, а двоє інших, так вирішила доля, були чоловік, який розважався з дівчиною в чорних окулярах у готелі, й той брутальний поліцай, що доставив її додому. Вони встигли лише дійти до ліжок і сісти на них, навмання, реєстраторка консультації розпачливо плакала, двоє чоловіків мовчали, ніби досі не могли осмислити того, що з ними сталося, коли зненацька з вулиці почувся гучний гамір, накази, що віддавалися криками, гармидер із розлючених голосів. Сліпі з палати, всі, як один, обернули обличчя до дверей, чекаючи. Вони не могли бачити, проте знали, що відбудеться протягом наступних хвилин. Дружина лікаря, яка сиділа на ліжку поруч із чоловіком, тихо сказала, Зараз почнеться обіцяне пекло. Він стиснув її руку й прошепотів, Не відходь від мене, тепер ти нічого не зможеш удіяти. Крики стихли, тепер почувся невиразний гомін у вестибюлі, то були сліпі, яких гнали отарою і які наштовхувалися один на одного, застрягали у вузьких проміжках дверей, деякі втрачали напрямок руху й опинялися в інших палатах, але більшість, спотикаючись, окремими групами або один за одним, вимахуючи руками, так ніби йшли на дно, пропихалися до палати, наче їх заштовхував туди якийсь механізм. Деякі падали, й по них топталися. Затиснуті у вузькому проході, сліпі вихлюпувалися у проміжки між ліжками й там, немов човни, яким посеред шторму нарешті щастило повернутися в гавань, розташовувалися на своїх якірних стоянках, тобто сідали на ліжко й уже не дозволяли сідати на них нікому, ті, хто запізнився, мали шукати собі іншого місця. З глибини приміщення лікар кричав, що існують ще палати, але ті небагато людей, яким не вистачило ліжок, боялися заблукати в лабіринті, що, як вони собі уявляли, складався із зал, коридорів, зачинених дверей, східців, які давали про себе знати лише в останню мить. Зрештою вони розуміли, що не можуть залишитися тут, і з великими зусиллями навпомацки шукаючи двері, крізь які сюди увійшли, наважувалися вирушити в невідомість. У пошуках безпечного притулку сліпі з другої групи, яких було п'ять, мали можливість захопити порожні ліжка, які стояли між ними та першою групою. Лише поранений залишився ізольованим, без протекції, на чотирнадцятому ліжку з лівого боку.

Через чверть години, коли стих плач, нарікання, шарудіння людей, які вмощувалися на ліжках, тиша й спокій повернулися до палати. Усі ліжка були тепер зайняті. Надходив вечір, і бліде світло ламп, здавалося, стало яскравішим. Так само, як і в перший день, були повторені інструкції щодо того, як має бути організоване життя в палатах, і ті правила, яким повинні підкорятися інтерновані, Уряд жалкує, що йому доводиться енергійно запроваджувати в життя заходи, які він вважає своїм правом і своїм обов'язком, усіма можливими засобами захищати населення від кризи, яку ми нині переживаємо й так далі, й таке інше. Коли голос у гучномовці замовк, знявся обурений хор протестів, Нас ув'язнено, Ми тут усі помремо, Вони не мають права, Де ті лікарі, яких нам обіцяно. Це була новина, що влада пообіцяла інтернованим медичну допомогу, чи навіть цілковите одужання. Лікар не сказав, що якщо вони потребують лікування, то лікар ось тут, перед ними. І більш ніколи такого не скаже. Лікареві не досить мати руки, лікар лікує фармацевтичними препаратами, мікстурами, сполуками хімічних речовин, сумішами, виготовленими з того або з того, а тут немає нічого подібного, немає навіть надії роздобути бодай якісь ліки. Він не має навіть очей, якими міг би помітити, що колір шкіри в його пацієнта занадто блідий або колір периферійної циркуляції його крові надто червоний, скільки разів, без потреби здійснювати ретельне обстеження, ці зовнішні ознаки відповідали повній клінічній історії хвороби, а забарвлення слизистих оболонок і пігментів із високою ймовірністю підказувало успішний діагноз. Але від такої хвороби, як сліпота, рятунку нема. Оскільки тепер ближні ліжка були всі зайняті, дружина більш не могла розповідати йому про те, що там відбувається, але він відчував, що середовище стало напруженим, важким, просякнутим можливістю конфлікту, який принесли із собою останні сліпі. Атмосфера в палаті також зробилася надто густою, у ній плавали важкі й повільні запахи, що іноді переходили в нестерпний сморід. А що тут буде через тиждень, запитав він себе, і його опанував страх, коли він уявив собі, що через тиждень вони все ще перебуватимуть у цьому місці, Навіть якби не було труднощів із постачанням їжі, а немає жодної певності в тому, що їх не буде, я дуже сумніваюся, наприклад, що ті, хто наглядає за нами із зовнішнього світу завжди знатимуть, скільки нас тут є, і виникає питання, в який спосіб будуть розв'язані проблеми гігієни, я вже не говорю про те, як ми будемо митися, люди, що осліпли лише кілька днів тому й не мають жодної допомоги, чи діятимуть тут душові й протягом якого часу вони будуть справними, а проблема сміття й покидьків, а якщо ще й закупоряться нужники, то вся ця будівля неминуче перетвориться на клоаку. Він потер обличчя долонями й відчув жорстку щетину бороди, не голеної протягом трьох днів, Ліпше хай буде так, не думаю, що вони пристануть на мою пропозицію й передадуть нам леза та ножиці. Він мав у своїй валізі все необхідне для того, щоб поголитися, проте розумів, що було б помилкою це зробити, Бо де я міг би поголитися, де, не тут же, в палаті, посеред усього цього народу, немає сумніву, що дружина змогла б поголити мене, але незабаром усі інші помітили б це й здивувалися б, що тут є людина, спроможна надавати такі послуги, а там усередині, в душових, навіть уявити собі неможливо, о Господи, без очей, що я міг би там побачити, крім неясних тіней, дивитися в дзеркало, бачити там розмиту пляму й казати собі, Це моє обличчя, а все, що світліше за ту темну пляму, мені не належить.

Вигуки протесту потроху стихли, хтось прийшов з іншої палати й запитав, чи залишилися якісь рештки від їжі, й водій таксі йому відповів, Ані крихти, а продавець аптеки, щоб виявити добру волю, пом'якшив свою заперечливу відповідь, сказавши, Можливо, ще принесуть. Проте ніхто нічого не приніс. Настала ніч. Із зовнішнього світу ані їжі, ані слів. Почулися якісь крики в сусідній палаті, потім настала тиша, якщо хтось плакав, то плакав дуже тихо, плач не проникав крізь стіни. Дружина лікаря підійшла подивитися, як почувається хворий. Це я, сказала вона й обережно підняла ковдру. Нога мала жахливий вигляд, опухла від самого стегна, рана утворювала чорне коло з червоними кривавими плямами, вона дуже збільшилася, так ніби м'ясо виштовхувалося зсередини. Від неї ширився запах, водночас гнилий і солодкавий, Як ви себе почуваєте, запитала дружина лікаря, Дякую, що прийшли запитати про це, Скажіть мені, як ви себе почуваєте, Погано, Нога вам болить, І так, і ні, Поясніть краще, Вона болить, але відчуття таке, ніби нога мені не належить, вона ніби відокремлена від тіла, я не знаю, як вам пояснити, це надзвичайно дивне відчуття, ніби я тут лежу й бачу, як мені болить нога, Це лихоманка, Мабуть, що так, Тепер спробуйте заснути. Дружина лікаря поклала хворому долоню на голову, потім зробила рух, щоб відійти, але не встигла навіть сказати хворому добраніч, він схопив її за руку й потяг до себе, примусивши її наблизити обличчя, Я знаю, сеньйоро, що ви бачите, сказав він дуже тихим голосом. Дружина лікаря здригнулася від подиву й прошепотіла, Ви помиляєтеся, звідки ви взяли цю думку, я бачу рівно стільки, скільки бачать усі інші, що тут перебувають, Ні, не намагайтеся одурити мене, сеньйоро, я знаю, що ви бачите, але будьте спокійні, я нікому про це не скажу, Засніть, засніть, Ви не довіряєте мені, Довіряю, Не можна довіряти слову шахрая, Я ж сказала, що довіряю вам, Чому ж тоді ви не скажете мені правду, Завтра поговоримо, а тепер спіть, Якщо завтра для мене буде, Не думаймо про найгірше, Думаю, що лихоманка подумає за мене. Дружина лікаря повернулася до чоловіка й прошепотіла йому на вухо, Рана має жахливий вигляд, це гангрена, Мені здається мало ймовірним, щоб гангрена виникла за такий короткий час, Рана є такою, якою є, вона має дуже поганий вигляд, А ми тут, сказав лікар добре чутним голосом, нічого не спроможні вдіяти, сліпота наче зв'язала нас по руках і ногах. З чотирнадцятого ліжка, з лівого боку, хворий йому відповів, А мене ніхто не зв'язував, сеньйоре доктор.