Сліпота - Сарамаго Жозе. Страница 57

З кожною годиною вигляд вулиць ставав усе гіршим. Схоже, кількість сміття та покидьків багаторазово збільшувалася протягом нічних годин, так ніби з-за кордону, з якоїсь невідомої нам зовнішньої країни, де ще тривало нормальне життя, потай приїздили сміттєвози й вивантажували тут свої контейнери, і якби ми не перебували у країні сліпих, то побачили б, як прибувають у білій темряві примарні вантажівки, доверху наповнені покидьками, уламками, рештками, відходами хімічних реакцій, попелом, спаленими оліями, кістками, порожніми пляшками, нутрощами забитих тварин, розрядженими елементами електричних батарей, пластиковими мішками і стосами списаного паперу, лише решток їжі нам не привозять, навіть шкірку від фруктів, якою можна було б обманути голод у чеканні кращих часів, що невідомо коли настануть. Ранок лише починався, але сонце вже припікало. Сморід гниття поширювався від величезної купи покидьків, наче хмара токсичного газу, Скоро почнуться пошесті, знову сказав лікар, ніхто не врятується, ми цілком беззахисні перед ними, з одного боку на нас насувається дощ, а з другого здіймається вітер, сказала його дружина, От хоч би так, бо дощ порятує нас від спеки, а вітер трохи розжене сморід. Слізний пес почав виявляти неспокій, він зупинився біля однієї з куп сміття і став у ній ритися, певно, він заховав там якийсь вишуканий делікатес, якого тепер не міг відшукати, якби він був сам-один, то продовжив би пошуки, але жінка, якій він злизував сльози, вже пішла вперед, і його обов'язок вимагав від нього бігти за нею, адже ти ніколи не знаєш, чи не доведеться тобі незабаром злизувати інші сльози. Йти було важко. На деяких вулицях, найбільш нахилених, дощові потоки перетворилися на водоспад і жбурляли автомобілі один на один та об стіни будинків, повиламувавши двері й потрощивши вітрини, тротуари та бруківка були всіяні скалками товстого скла. Затиснуте між двома автомобілями, розкладалося тіло чоловіка. Дружина лікаря відвела погляд. Слізний собака підійшов ближче, але смерть уселяла йому страх, ступив ще два кроки, і зненацька шерсть йому стала дибки, а з горлянки вихопилося моторошне виття, на своє лихо, цей собака надто наблизився до людей, і тепер він страждатиме, як і вони. Вони перейшли через майдан, де стояли групи сліпих, які знаходили розвагу в тому, що слухали промови інших сліпих, на перший погляд не здавалися сліпими ні перші, ні другі, ті, хто промовляв, обертали розпашілі обличчя до тих, хто слухав, ті, хто слухав, стояли з обличчями, уважно обернутими до промовців. Там проголошувалися фундаментальні принципи великих організованих систем, приватна власність, вільний товарообмін, ринок, біржа, обкладення податками, відсотки на капітал, приватизація, націоналізація, продукція, розподілення, споживання, постачання й недопостачання, багатство, бідність, комунікації, репресії, злочинність, лотереї, в'язниці, кодекс карний, кодекс цивільний, кодекс вуличного руху, словники, телефонні списки, будинки розпусти й правила поведінки повій, заводи з виробництва військового обладнання, збройні сили, кладовища, поліція, контрабанда, наркотики, дозвіл на незаконну торгівлю, фармацевтичні дослідження, азартні ігри, прейскурант відспівувань і похоронного обслуговування, органи правосуддя, позики, політичні партії, вибори, парламенти, уряди, думка увігнута, опукла, пласка, вертикальна, нахилена, концентрована, розсіяна, ухильна, ампутація голосових зв'язок, смерть слова, Тут говорять про організацію, сказала дружина лікаря чоловікові, Я це помітив, сказав він і замовк. Вони пішли далі, й дружина лікаря підійшла проконсультуватися до великої мапи міста, яка стояла на перехресті вулиць, наче стародавній хрест на перехресті доріг. Вони були вже зовсім близько від супермаркету, десь тут вона впала й заплакала в той день, коли їй здалося, що вона заблукала, гротескно запряжена у важкі й повні пластикові мішки з продукцією, і від розпачу та безнадії її втішив тоді ось цей самий собака, який тепер гарчить на собачі зграї, що надто наближаються до нього, ніби хоче їх застерегти, Мене ви не одурите, забирайтеся звідси. Вони звернули ліворуч, потім праворуч, і двері супермаркету ось уже перед ними, і не тільки двері, а й увесь супермаркет, але чомусь не видно людей, які входять туди й виходять звідти, не видно людського мурашника, який завжди вирує біля подібних закладів, що живуть коштом великого напливу народу. У дружини лікаря з'явилося погане передчуття, й вона сказала чоловікові, Ми прийшли надто пізно, там, либонь, уже не знайдеться навіть чвертка галети, Чому ти так думаєш, Я не бачу, щоб хтось заходив туди або виходив звідти, Можливо, вони досі не знайшли той підвал, Я теж на це сподіваюся. Обмінюючись такими фразами, вони стояли на тротуарі навпроти супермаркета. Поруч із ними стояли троє сліпих, ніби чекали, коли на світлофорі спалахне зелене світло. Дружина лікаря не звернула уваги на вираз їхніх облич, вираз тривожного подиву та неясного страху, не помітила, що один уже відкрив рота, щоб заговорити, а потім відразу його стулив, не помітила, як він швидко стенув плечима, Сама про все довідаєшся, певно, подумав той сліпий. Коли дружина лікаря з чоловіком уже були посередині вулиці, перетинаючи її, вони не могли чути слова, які промовив другий сліпий, Чому вона сказала, що не бачить, аби хтось заходив туди чи виходив звідти, і тих слів, якими відповів йому третій сліпий, Це тільки так говориться, адже хвилину тому, коли я спіткнувся, ти мене запитав, чи я не бачу, куди ставити ноги, це те саме, бо ми досі не втратили звички бачити, Господи, скільки разів це було вже сказано, вигукнув перший сліпий.

Світло дня проникало до найглибших кутків просторих зал супермаркету. Майже всі вітрини були повалені, тут не лежало нічого, крім сміття, битого скла, порожніх упаковок. Дивно, сказала дружина лікаря, навіть якщо тут немає їжі, то чому люди тут не живуть. Лікар сказав, А й справді, це не здається нормальним. Слізний пес тихо заскавучав. Шерсть у нього знову стала дибки. Дружина лікаря сказала, Тут чутно сморід, Його чутно скрізь і завжди, відповів лікар, Ні, це сморід інший, сморід розкладеного тіла, Певно, тут лежить якийсь труп, Жодного трупа я не бачу, Тоді трупний запах тобі вчувається. Собака знову заскавучав, Що з собакою, запитав лікар, Він нервує, Що будемо робити, Підемо й подивимося, якщо натрапимо на труп, то обминемо його, мерці вже давно не вселяють нам страху, Мені це легше, я їх не бачу. Вони перетнули супермаркет і підійшли до дверей, які відчинялися в коридор, що вів до підземного складу. Слізний пес ішов за ними, але раз у раз зупинявся й скавучав, кличучи їх, потім почуття обов'язку примушувало його йти далі. Коли дружина лікаря відчинила двері, сморід став набагато густіший, А й справді, смердить жахливо, сказав чоловік, Ти залишайся тут, я скоро повернуся. Вона пішла далі коридором, що ставав усе темнішим, і слізний пес повз за нею, ніби його тягли по сліду, а він упирався. Насичене запахом розкладених трупів повітря здавалося густим і липучим. На середині свого шляху дружина лікаря виблювала, Що ж тут відбувається, подумала вона між двома нападами нудоти й потім ще двічі промурмотіла ці самі слова, поки наближалася до металевих дверей, що відчинялися в підвал. Замучена нудотою, вона раніше не помітила попереду розсіяне бліде сяйво. Тепер вона знала, що то таке. Крихітні вогники тремтіли в щілинах двох дверей, дверей ліфта і дверей на сходи. Новий напад нудоти скрутив їй шлунок, такий болісний, що повалив її на підлогу. Собака завив тривалим виттям, яке, здавалося, не закінчиться ніколи, виттям, схожим на останній зойк мерців, що залишилися в підвалі. Лікар, що почув, як стогне, блює й судомно кахикає дружина, побіг, як міг, до неї, спіткнувся й упав, підвівся на ноги й знову упав, і нарешті схопив її в обійми, Що сталося, що з тобою, запитав він тремтячим голосом, а вона тільки й відповіла, Забери мене звідси, забери, благаю тебе, й уперше відтоді, як прийшла сліпота, він повів свою дружину, а не вона його, повів, не знаючи, куди він її веде, аби тільки якнайдалі від тих дверей, якнайдалі від вогників, яких він не міг бачити. Коли вийшли з коридору, нерви в дружини лікаря більше не могли витримувати, її плач перетворився на конвульсії, осушити такий бурхливий потік сліз могли тільки час і втома, тому навіть слізний пес не намагався їх облизати, а лизнув лише її руку, Що там сталося, знову запитав її лікар, що ти побачила, Вони мертві, пробелькотіла дружина між двома схлипуваннями, Хто мертвий, Вони, і не змогла далі продовжити, Заспокойся, розповіси, коли зможеш. Через кілька хвилин вона повторила, Вони мертві, Ти щось побачила, коли відчинила двері, запитав чоловік, Ні, я побачила тільки вогники, що пробивалися крізь щілини, танцювали там і нікуди не відлітали, Насичений воднем фосфор, що виділяється при трупному розкладанні тіл, сказав чоловік, Мабуть, що так, Але що там сталося, Певно, вони знайшли підвал і кинулися вниз по сходах, щоб набрати їжі, я пам'ятаю, як легко було посковзнутися й упасти на тих приступках, а коли впав хтось один, то й усі попадали, тож і не змогли дійти, куди хотіли, а якщо й змогли, то повернутися назад їм уже не вдалося, адже сходи були завалені тілами, Але ж ти сказала, що двері були зачинені, їх, безперечно, зачинили інші сліпі й перетворили підвал на величезну гробницю, і я винна в тому, що сталося, бо коли я вибігла звідти з мішками, вони здогадалися, що там є їжа й кинулися на пошуки, У якомусь розумінні все, що ми їмо, ми вихоплюємо з рота в інших, і якщо ми грабуємо їх більше, аніж дозволено, то прирікаємо їх на смерть, ми всі більшою або меншою мірою вбивці, Слабка втіха, Мені не хотілося б, щоб ти почала валити на себе вигадані провини, коли тобі ледве вдається нести на собі відповідальність утримання шістьох конкретних і цілком нікчемних ротів, Без твого нікчемного рота як би я жила на цьому світі, Жила б, годуючи п'ять інших, Питання в тому, на скільки мене вистачило б, Не думаю, що надовго, коли тут усе закінчиться, нам доведеться піти в сільську місцевість на пошуки чогось їстівного, ми позриваємо усі плоди з дерев і повбиваємо всіх тварин, яких зможемо зловити, певно почавши з того, що пожремо тут усіх собак і всіх котів. Пес ніяк не відреагував на це висловлювання, певно, він вважав, що до нього воно не має анінайменшого стосунку, адже повинен він мати якусь користь від того, що останнім часом перетворився на слізного пса.