Експансія-I - Семенов Юлиан Семенович. Страница 107

— А що вам говорив шофер? — спитала вона.

— Ви дуже підозріливі, — відповів Блас, щільно присунувшись до неї.

— Скоріш допитлива.

— Підозріливі, не заперечуйте, я відчуваю жінок, — сказав Блас, і по тому, як він це сказав, Кріста зразу зрозуміла, що жінок він зовсім не відчуває; вміти з ними спати ще зовсім не означає відчувати їх. Чоловіки наївно вважають, що чим шаленіше вони люблять жінку в ліжку, чим більше вони владні з нею, тим дужче вона до них прив'язується, стаючи кішкою, дворовою сучечкою чи куркою, що покірно дріботить за дурнем з гребенем. Бідолашні чоловіки, вони зовсім забувають про любов лебедів чи тигрів! Що зробиш, не всі вони люблять читати, тобто дотикатися до першоджерела знань, більшість, цей Блас правду каже, вважають за краще слухати оповідачів, а ті повторюють те, що їм розповідали старші друзі, але ж будь-яка розповідь — це спотворення уявлень… Ніколи жінці не була так конче потрібна ніжність, як у цей жорстокий вік. Фізіологія превалює, тільки коли жінка зовсім позбавлена інтелекту, — тоді її почуття ближчі до тварин, ніж до людини. І ще — такі жінки не мають фантазії, тієї рятівної іпостасі людського духу, яка лише й може гарантувати щастя біля мужчини вдвічі старшого і, навпаки, приректи на муки поруч з молодим атлетом…

… Вона завжди пам'ятала обличчя старого англійця, до якого її підвів Гаузнер; через нього вона мала познайомитись з Грегорі Уорком, американським дипломатом, що працював у Лісабоні, — німці дали слово, що батько прийде додому зразу ж після того, як вона подружиться з Уорком, той жив у Португалії сам, без сім'ї, дуже сумував.

Англієць потяг її в номер, перервавши вечерю, роздягав тремтячими руками, сопів, човгав ногами, в ліжку був схожий більше на борця, ніж на коханця, їй було погано з ним, вона завжди пам'ятала Ганса, він навчив її бути жінкою, вона зовсім втрачала розум, коли він цілував її ліве плече й тоненьку кісточку ключиці.

— Не треба так сильно, — попросила вона англійця. — На мене це не впливає, моя ерогенна зона отут, — вона доторкнулася до свого плеча.

Англійця тоді перекосило від люті, він ударив її по щоці, сказав, що вона паршива повія, й пішов з готелю. До Грегорі Уорка їй довелося йти самій, вона робила все, що могла, але в ліжко його вкласти не зуміла, а від цього ж залежало життя тата, тільки від цього й ні від чого іншого, так сказав Гаузнер, давши їй клятву офіцера зробити для батька все, після того як вона, у свою чергу, виконає те, що їй було доручено.

— Хочете курити? — спитав Блас.

— Спасибі. Я курю, тільки коли п'ю. Шофер сказав щось непристойне? Чому ви не переклали мені його тиради?

— Я думав, ви забули про це… Ви якось дивно заглиблюєтеся в себе… Я думав, вас це вже не цікавить… Ні, шофер не сказав нічого непристойного… Просто він з Пасальї, це такий район у горах в напрямку до Херес-де-ля-Фронтера, там чоловіки велеречиві, замість «ходімо» вони кажуть: «Чи не вважали б ви за можливе виділити з свого дорогоцінного часу хоча б хвилину і, якщо, звичайно, це аж ніяк не обтяжить вас, піти разом зі мною, вашим покірним слугою». От він і сказав: «Я згоден дати мою машину в розпорядження сеньйора, щоб він міг задовольнити всі бажання чарівної сеньйори». Простіше кажучи, «таксі вільне».

— Диви, яка краса, — посміхнулася Кріста, подумавши при цьому, чому ж вона не почула в цій довгій фразі, яку мовив шофер, єдиного іспанського слова, яке вивчила досконало, — «сеньйора».

… В готелі Блас запитав:

— Мені почекати вас у холі? Чи можна піднятися в номер?

— Ні, — відповіла вона. — Будь ласка, почекайте тут, я повернуся дуже швидко.

Вона піднялась до себе, роздяглася, ввійшла в крихітну ванну, пустила душ; гарячої води не було; холодна, як лід, подумала вона, а на вулиці така спека; мабуть, у них ще працюють арабські водопроводи; дуже дивно, відійшла в минуле культура, вимерли покоління, а творіння рук людських живе й досі.

Кріста чомусь згадала, як батько незадовго перед арештом сказав:

— Знаєш, чим далі, тим дужче я вірю в те, що можна вивести математичну формулу істини. Так, так, це правда!

Треба відштовхнутися від концепції пошуку курсу літаків. Ламані шматки різної спрямованості складаються — волею людського розуму — в абсолют лінії… Десь тут прихований ключ до моєї ідеї… Числа подібні до характерів, ти ніколи не задумувалася над цим? Спробуй уважно придивитися до сімки й одиниці. Цифри ці найбільше мене цікавлять. А яка цікава шістка! Я хотів би, щоб ти почала вивчати теорію чисел, нехай тебе звинувачують, що ти схильна до чорної магії і окультизму, нехай сміються… Я згоден з Бором: у кожній справжній ідеї неодмінно є трошки якоїсь боже-вільності…

Завмерши під душем, вона думала про те, чому діти такі переконані в своїй правоті, чому вони так вперто відстоюють свою правду, ось-ось були маленькі, слово батьків вважали законом, мама й тато все знають, вони найсильні-ші, справедливі й розумні, а настає пора, промине людина певний невидимий кордон (де проходить? між чим і ким?) і стає цілком упевнена в своїй правоті, батьки вже для неї старомодні, боягузливі, та й не такі розумні, якими вони здавалися раніше… Якби можна було вберегти покоління від цієї трагедії, що із віку в вік повторюється! Як багато сердець не було б розбито, як багато доль не було б понівечено…

Про що я, подумала Кріста. Чому це навалилося на мене? З якого часу? Після того як Кемп вийшов з автобуса? Ні. Раніше. Мені двадцять шість, але я прожила три життя, а може, й більше, я лічу людей, а не думаю про них, я не мрію про майбутнє, як інші, а просто програмую можливу ситуацію, зважаючи при цьому на допустимість недопустимого… Пол був ситуацією; тепер виникла певна несподіваність у моїх з ним стосунках… То й що? Я не маю права на ілюзії. Їх у мене витравили. Якщо я піддамся жіноцтву, яка є надія, можу зламатися, запити, перетворитися на вуличну шлюху…

«А ти й є шлюха», — почула вона в собі і не одразу знайшла слова, щоб заперечити; перше, що спало на думку, — «необхідність жертви», — здалося бездоказовим; хіба мало хто опинявся в такому становищі, як вона, але ж вони не шукали виходу в ліжку з чоловіком, який носив таку ж форму, як і ті, що повезли до тюрми тата з мамочкою.

«Тобі хотілося цього», — почула вона те, що досі забороняла собі чути.

Ні, заперечила вона собі, мені не хотілося цього, не хотілося, не хотілося, не хотілося!

І через те, що в голосі було чути лише одне це полохливе й жалісне «не хотілося», їй стало ясно, що хотілося, що цей холодноокий, коректний і співчутливий Ганс з його книжками був уже давно приємний їй, коли ще він тільки почав розпускати хвіст при «шоколаднику» та «квіткареві», але він це робив достойніше, ніж вони, і вмів приховувати своє бажання.

Кріста зірвала з гачка рушник, рвучко закрутила кран, наче злякалася, що й він скаже щось, розтерлась так, аж шкіра горіла, одяглася, зайшла в кімнату і, сівши до столика, замовила Мадрід.

Роумена дома не було.

Він мав поганий вигляд останніми днями, подумала вона. В нього зовсім хворі очі. І він багато пив. Ні, це не тому, що я стала тягарем для нього, я пригадую, як пив Грегорі Уорк, коли не міг переступити любов до своєї дружини, як його гнітили наші зустрічі, як він хотів бути зі мною й не міг собі цього дозволити, тому що був не тетерук, а справжній мужчина, для якого самозвіт починався з серця й розуму, а не з сліпого тваринного потягу.

Якось, взявши її тонкі руки з своєї шиї, він сказав Крісті:

— Соломко, мабуть, я рано постарів, але я не можу лягти в ліжко з жінкою, в яку не закоханий. Кажуть, це трапляється з людьми, котрим стукнуло п'ятдесят. Дивно, мені тридцять чотири, але почуття в мене старечі. І, будь ласка, не кажи, що п'ятдесят — розквіт мужчини. П'ятдесят років — це початок заходу, хоч він може бути дуже гарним і тривалим, як у кінці серпня…

Чому я так часто згадую Грегорі, спитала себе Кріста. Я бачила його останній раз три роки тому на набережній Тежу, неподалік від Есторіла, і була така ж осінь, тільки там дуже волого, і було так само тихо, як зараз у цій конурі, а мені було так само погано, як зараз… Ні, зараз ще гірше, тому що Пол дуже схожий на Уорка, він такий же відкритий і такий же сором'язливий, навіть просить відвернутися, коли роздягається… Я згадала Грегорі тому, сказала вона собі, що лист Пола був адресований теж Грегорі, якомусь Грегорі Спарку, ось чому я так часто згадую його…