Наказано вижити - Семенов Юлиан Семенович. Страница 23

Незабаром у Чунцін прибув новий посланець Донована, професор Мічиганського університету Джозеф Хейден, у минулому кореспондент «Крісчен сейєнс монітор».

Хейдену наказали не входити в контакти ні з ким із тих, хто вже був включений в орбіти попередніх посланців ВСС: «тільки акуратне зондування у найближчому оточенні Чан Кайші».

Однак Хейден копнув глибше за інших: він довів, що існують сильні антианглійські настрої серед тих, хто планував політику генералісимуса; найзапекліщим противником Лондона виявився саме Тай Лі, якого, як з'ясувалося, в сорок першому році заарештували британці в Гонконзі саме за те, що він являє собою тип справжнього нациста, його очевидні симпатії були на боці Гітлера, і він заздалегідь готував контакти з службою Канаріса, щоб у слушний момент зрадити союзників. Тільки втручання генералісимуса допомогло «китайському Гіммлеру»: його звільнили, але відтоді він став фанатичним ворогом Черчілля. ВСС це влаштовувало.

Хейден повідомляв у своїх шифровках Доновану, що «антианглійська карта» може і має бути розіграна, Тай Лі згоден завербуватися, потрібна санкція на виконання.

Донован, вірний своїй методі «ділити й владарювати», дозволив професорові Хейдену вилетіти до Австралії в штаб генерала Макартура; він хотів зафіксувати ставлення жорстокого генерала, який досить ревниво ставився до секретної служби, до тієї ідеї, яку намагався провести в життя його агент. Донован знав, що Макартур відмовить Хейдену; це дозволяло «дикому Біллу» розпочати інтригу в Вашінгтоні; він був готовий до неї; він ждав лише того моменту, коли Хейден — якщо тільки не вмре від розриву серця після прийому в Макартура — повідомить йому про провал своєї місії.

Хейден не вмер, хоч два дні пролежав у ліжку — підскочив тиск; лікар із штабу робив йому ін'єкції двічі на день; його звернення до Донована було витримано в драматичних тонах, що й треба для інтриги; найбільше «дикий Білл» цінив роботу, в якій його агенти навмання здійснювали те, що йому було потрібно, не здогадуючись навіть, що події, в які їх утягли, зрепетирували заздалегідь, розіграли найближчі співробітники Донована й вичислили наперед на багато ходів.

Донован подався з цими шифровками до військово-морського міністра Нокса, поскаржився, що армія — в особі вельмишановного Макартура — просто третирує розвідку, бо штабістів не цікавить Китай, оскільки майбутнє цієї країни зобов'язана гарантувати не армія, а флот і авіація Штатів, і попросив Нокса допомогти йому.

Той, не знаючи, звичайно, хто такий Тай Лі, не вникаючи в суть персоналій (як кожен «справжній американський патріот», він вважав, що світ починається й кінчається в Америці, все інше — околиці всесвіту), відправився в Білий дім і, не згадуючи — як і просив Донован — джерело інформації, звернувся до президента з проханням підтримати флот в організації серйозної розвідувальної бази в Китаї, проти чого досить легковажно заперечує армія в особі Макартура.

Президент, не підозрюючи, що задумав Донован, не міг не підтримати прохання Нокса; боротьба проти Японії має бути тривалою й кривавою, без добре налагодженої розвідки перемога неможлива.

Через годину Донован дістав дозвіл на виконання.

Через дві години про це знали його агенти в Чунціні.

Через два тижні в китайській столиці була створена «САКО» — «Китайсько-американська корпорація».

Генеральним директором затвердили «чунцінського Гіммлера», маніяка й садиста Тай Лі, його заступником — капітана Мілтона Майлса; щоб догодити адміралові Ноксу, капітан Майлс став водночас начальником «морської групи «Китай» — у складі цієї ж розвідувальної корпорації.

Отже, вперше в Китаї під одним дахом почали працювати фашистські костоломи генерала Тай Лі й борці за демократію з ВСС.

Маючи тепер такого агента, як Тай Лі, люди Донована, не гаючись, просувалися вперед: офіцер ВСС Девід Хеллвіл, один із шефів текстильної промисловості Нью-Йорка, і офіцер ВСС Ілля Толстой поїхали в столицю Тібету Лхасу, їх прийняв там далай-лама, і вони домовилися про організацію в цьому таємничому місті постійно діючої радіостанції ВСС.

Тай Лі висловив своє незадоволення, але діло було зроблено; коли ж Донован звернувся до нього з проханням дозволити організувати в китайській столиці філіал відділу моральних операцій, генерал несподівано став дибки.

— Пропаганда — найгостріша зброя розвідки, — сказав він агентові ВСС Герберту Літтлу, який прибув до нього на розмову з Вашінгтона. — Я не можу випустити цю зброю із своїх рук, тим паче, що у вас працюють ліві, а я хочу їх бачити в домовині, а не за столом.

Пиячили цілу ніч. Вранці Літтл і Тай Лі зачинилися у невеличкому будинку, що служив генералові кабінетом для особливо важливих занять. Звідти вони вийшли, коли сонце було вже високо. Подробиці розмови невідомі й досі, який хабар одержав «китайський Гіммлер», не зафіксовано у видаткових книгах ВСС; гроші Донована були безконтрольні, корпорація не скупилась; того ж дня Тай Лі підписав наказ про акредитацію в Чунціні штаб-квартири МО ВСС; він «випустив могутню зброю розвідки» із своїх рук, діставши за це анонімний рахунок в банку Базеля.

А вже після цього, в Каїрі, куди Рузвельт запросив Чан Кайші для консультацій з приводу зустрічі зі Сталіним і Черчіллем у Тегерані, Донован таємно зустрівся з китайським ренегатом і у звичній своїй відверто-грубуватій манері сказав:

— Генералісимус, мої люди працюватимуть у Китаї, хочете ви цього чи ні. Можете стріляти їх по одному, можете бити всіх разом — прилетять нові, гра відбулася, вибору у вас немає, краще вам довіритися мені, ніж мати в моїй особі ворога…

І Донован відправив у Чунцін полковника Джона Гогліна.

Прилетівши в Китай з рекомендаційними листами від кадрових офіцерів ВСС — асів журналістики братів Джозефа і Джона Олсоп та знаменитого режисера Меріана Купера, автора фільмів про легендарного «Кін-Конга», Гоглін побував у радників Чан Кайші й попросив їх вплинути на генералісимуса в тому плані, щоб з його боку не було заперечень проти контактів ВСС з партизанами.

— Досвід подій у Франції та Італії свідчить, — переконував Гоглін, — що саме комуністи й партизани є провідною силою в боротьбі проти агресорів, хочемо ми цього чи ні. Не знаючи їх, не маючи з ними надійних контактів, ми ризикуємо тим, що не зможемо загнати цих джинів у пляшку, коли скінчиться війна; треба думати наперед, ми не боїмося працювати навіть із сатаною, аби тільки бог був з Америкою!

Чан Кайші змушений був погодитися з тим, що «авіаційний технічний загін № 5329» — так було закодовано нову бригаду ВСС — відправився на північ Китаю, на кордон з СРСР. Очолював цю «справу» полковник Девід Баррет з військової розвідки, а курирував — двадцятип'ятирічний капітан Джон Коллінг, який представляв інтереси «Ферст Нешнл Сіті Бенк» у Гонконзі. Разом з ним на північ подалися капітан Вілфред Сміт і капітан Чарлз Стеллс… [15]

Про цей факт знали в Москві і не могли не ставитись до цієї активної розвідувальної діяльності на наших східних кордонах без виправданої підозри.

Знали в Москві й про другий факт — про те, що американська секретна служба вела боротьбу проти патріотів, які боролися у Франції на чолі з де Голлем.

…Коли впала Франція, Гітлер увійшов до Парижа, і старий маршал Петен, що зрадив ідеї великого народу, віддав владу у Віші колаборанту Шану Дарлану, адміралові, який не брав участі в жодній морській битві. В не окуповану ще частину країни спішно прилетів посол США адмірал Вільям Легі [16] у супроводі військового аташе полковника Роберта Шоу [17] і радника в питань культури Роберта Мерфі [18], давнього й близького співробітника Донована, який вважався, однак, «кар'єрним дипломатом»; його зв'язки з ВСС були таємницею для Державного департаменту.