Наказано вижити - Семенов Юлиан Семенович. Страница 35

— Любите віденців? — спитала Дагмар, нечутно підійшовши до Штірліца. Він відчув її дихання біля лівого вуха: лоскотно й ніжно.

— А ви терпіти не можете?

— Я поступлива. Якщо вам подобається, мені теж буде подобатись.

— Ви коли-небудь відчували себе нещасною, Дагмар?

Жінка завмерла, немов від удару; Штірліц, навіть не оглянувшись, відчув, що вона завмерла.

— Навіщо ви мене так спитали?

— Бо нас чекає робота, і я мушу зрозуміти вас до кінця…

— Ви мене ще не зрозуміли?

— Ні.

Штірліц обернувся, поклав їй руки на плечі, Дагмар подалась до нього; він тихо, губами, прошептав:

— Куди вам вмонтували звукозапис?

Вона обернулась, показала очима на велику настільну лампу…

— Записують завжди? Чи тільки коли ви вмикаєте світло?

— Завжди, — прошепотіла жінка. — Але ви, мабуть, не звернули уваги: коли ви приходите, я витягую штепсель з розетки… І те, про що ви говорили уві сні, чула одна я…

(Чула не тільки вона одна: в її кімнаті обладнали ще два тайники з апаратурою, про них вона не знала…)

…На вулиці, коли вони вийшли з машини, Штірліц спитав:

— Ви все зрозуміли з того, що я говорив уві сні?

Вона похитала головою:

— Російська няня не встигла мене навчити її мови досконало.

…У ресторані грав акордеоніст; за наказом імперського міністра пропаганди і командуючого обороною столиці тисячолітнього рейху Геббельса всі ресторани повинні були працювати; горілку та вино продавали вільно, бери скільки хочеш, без карток.

Штірліц попросив пляшку рейнського рислінгу, найдужче він полюбляв ті вина, які робили біля Сінціга і за Вісбаденом; до війни він часто їздив у неділю до Вюрцбурга; селяни-винороби розповідали йому про той риск, який властивий їхній професії: «Найкраще вино — «крижане», коли виноград збираєш після першого нічного заморозку; треба вміти ждати; але якщо мороз ударить після дощу, сильний мороз, тоді весь урожай піде собаці під хвіст, продавай землю з молотка і наймайся рудокопом, якщо «трудовий фронт» дозволить змінити місце проживання».

— Дагмар, я хочу випити за те, щоб ви по-справжньому допомогли мені. Я п'ю за наш успіх.

— Я — забобонна, за успіх не п'ю.

— Добре, тоді я скажу простіше: я п'ю за те, щоб ви повернулися сюди тільки після закінчення війни…

— Це буде підло по відношенню до Герберта… Хоча ми тільки формально були чоловіком і жінкою, однак це буде підло… Він і живий тільки тому, що я працюю на вас…

— Він мертвий, Дагмар. Вам брехав Лоренс… Ваш чоловік помер у таборі. Ті листи, які вам передають від нього, він написав за тиждень до смерті, його примусили проставити дати наперед, про запас, розумієте?

Жінка кивнула, очі її вмить налилися слізьми, підборіддя затремтіло…

Штірліц побачив, як до ресторану ввійшла молоденька дівчина; вона швидко оглянула зал, зупинилась на його, Штірліца, відображенні в дзеркалі, потім затримала погляд на Дагмар і надто неуважно попрямувала до сусіднього з ними столика.

Штірліц поклав долоню на руку Дагмар, шепнув:

— За нами стежать, а зараз слухатимуть… Будь ласка, наберіться духу… Я запрошу вас танцювати, і тоді ми поговоримо, гаразд?

Він зрозумів, що за ним пущено тотальне спостереження тому, що прийшла саме ця молоденька дівчина. Половину людей із служби спостереження влили в спеціальний батальйон СС, який відправили на Зеєловські висоти на Одері (Мюллер сказав правду); у коридорах РСХА він почув, що для роботи залучено добре перевірених дівчат з гітлерівської організації «Віра і Краса»; два факти, складені разом, — при тій атмосфері гри, в якій він опинився, — давали йому підстави зробити негайний і правильний висновок: кожен його крок віднині відомий Мюллеру; А коли це так, то, виходить, Мюллеру відома адреса його радиста.

«І цим моїм радистом, — думав Штірліц, повільно вальсуючи з Дагмар, — цілком може бути його співробітник. Знаючи, що я робив останній місяць, зіставивши прізвища й географічні назви, вони могли прочитати мої радіограми, бо ту, що була в Плейшнера, яку він віддав їм на Блюменштрасе в Берні, вони вже два тижні зберігали в своєму дешифрувальному бюро. Господи, ну як же мені повірити їй, цій Дагмар? Вона — в їхній комбінації, це очевидно. Але в якій мірі вона з ними? Вона розумна, це плюс для моєї справи. Вона розумна, отже, вона не могла не відчути тієї первинної неправди, яка об'єднує людей тутешньої ідеї. Це можна приховувати, але цього не можна приховати, так чи інакше вуха вилізуть, і розумний ці заячі вуха не може не помітити… Вона нещасна, і не тільки через них… Вона нещасна по-своєму, по-жіночому, як тільки можуть бути нещасні дуже розумні, та до того ще й вродливі жінки, в яких немає дітей… Та коли це так і коли Лоренс зрозумів це перший, а він спритний хлопець, то чому б йому не підготувати її до роботи проти мене? Але ж так не можна — не вірити нікому і ні в чому. Максиме, так не можна! Ні, можна, — заперечив він сам собі, відчуваючи долонею, як тонка спина Дагмар раз у раз здригалася від затамованих сліз, хоч очі в неї були сухі, тільки вилиці взялись прикрочервоним рум'янцем. — Не тільки можна, але зараз, у цій ситуації, треба, бо тут готують таке, мабуть, дуже небезпечне для моїх співвітчизників, але я ще не можу зрозуміти, що саме вони готують, і я лише один тут можу це зрозуміти, я просто не маю права не зрозуміти цього…»

— Дагмар, — шепнув він жінці, — ні сьогодні, ні завтра в машині ми не зможемо ні про що розмовляти з вами… Але ви мусите зосередитись і запам'ятати те, що я зараз скажу… Як тільки висадитесь у Швеції, перевірившись старанно, після того вже, як купите машину — вони там стоять біля бензоколонки, документи вам оформлять зразу, — покружляйте по місту, потім виїжджайте на трасу і, зупинившись у будь-якому невеличкому містечку, коли залишитесь одна, — крім тієї телеграми, яку ви повинні надіслати мені, надішліть ще й другу… Запам'ятайте, Дагмар… «Доктор Шнайдер, Ульфгаттан, 7, Стокгольм, Швеція. Негайно надішліть з оказією моє снотворне, інакше я зовсім хворий. Кузен». Запам'ятали?

Жінка похитала головою, і по щоці її скотилася бистра сльоза.

— Я повторю вам, коли танцюватимемо наступний танець… Ви зробите це, Дагмар, бо це потрібно вам так само, як мені, а може, навіть більше…

Телеграма, яку вивчила Дагмар, нічиєму розшифруванню, та ще в Швеції, не піддавалась. Це був сигнал тривоги, одержавши який, Центр мав прийняти рішення, що робити Штірліцу далі, бо він повідомляв, що, мабуть, його викрив противник, але він продовжує виконувати його завдання, смисл яких для нього незрозумілий. Він просив почати зустрічну гру, однак попереджав, що вся інформація про переговори на Заході, яку він зараз передає в Центр, хоч і відповідає дійсності, але, між іншим, організована Мюллером саме так, щоб першою про неї дізнався не хтось там, а Кремль.

На вулиці за ним не стежили. Штірліц завіз Дагмар додому, пообіцяв повернутися за півгодини і поїхав у той район, де жив радист. Те, що зараз за ним не стежили, породило в ньому цілковите переконання, що Мюллер знав про його перше відвідання явки.

…Радист зустрів його радісно, знову запропонував кави, здивувався, коли Штірліц відмовився, і передав йому шифровку з Центру:

«Дайте ще ширшу інформацію: хто стоїть за переговорами із Заходом після того, як Вольфа дезавуювали? Де проходять переговори? Прізвище хоча б одного учасника? Розуміючи всю складність ситуації, в якій ви перебуваєте, просимо виходити на зв'язок по можливості частіше».

Штірліц дав радистові шифровку, яку він написав щойно; вона була першим кроком у ризикованій і складній контргрі; він вирішив розпочати її, не діждавшись зв'язкового, якого мали прислати, звичайно, в тому разі, коли Дагмар пошле його телеграму:

«Дагмар Фрайтаг я переправляю завтра на поромі в Швецію о 19.04. Вона служить Шелленбергу з ідейних міркувань; для вас вона може виконувати роль маяка, світити тих людей, з якими їй наказано спілкуватись. Вальтер Рубенау, котрого мені треба буде відвезти до Швейцарії, повинен налагодити дублюючі контакти з екс-президентом Музі, щоб шукати шляхи для врятування в'язнів концтаборів. Я пробуду з ним два дні в Базелі, а потім вийду на зв'язок з вами вже з рейху; внаслідок надзвичайної конспіративності переговорів і страху Гіммлера. що про це можуть дізнатися більшовики, зв'язкового до Швейцарії під час моєї першої поїздки прошу не посилати. Гроші, які ви маєте переказати на мій поточний рахунок в Асунсьйоні, надішліть у той банк, який назвали ви в Мадріді. Юстас».