Спаситель - Несбьо Ю. Страница 29

Хаген дивився на нього, водячи щелепами з боку в бік. Ніби жуйку ремиґає, спало на думку Харрі.

— А що то за чоловік? — спитав Хаген, беручи роздруківку у Харрі.

— Ми поки до пуття не певні. Може, він узагалі не один. Беата Льонн вважає, що хустинка на шиї... зав’язана у них дуже прикметно.

— Так краватки зав’язують. — Хаген знов глянув на фо­то. — То й що?

— Як ви сказали, босе?

— Краватки так зав’язують.

— Й у чім тут виверт?

— Хорватський вузол.

— Що?

— Це ж найпростіше з історії, хіба ні?

— Радо послухаю, якщо просвітите мене, босе.

Хаген заклав руки за спину.

— Що ви знаєте про Тридцятирічну війну?

— Гадаю, обмаль.

— Під час Тридцятирічної війни король Густав Адольф, шведський король, збираючись увійти в Німеччину, поповнив свою дисципліновану, утім, нечисленну армію солдатами, яких вважали найкращими в Європі. Бо про них йшла слава як про безстрашних вояків. Він найняв хорватів. Чи знаєте ви, що норвезьке слово «krabat», «головоріз», прийшло зі шведської і спочатку означало «хорват», тобто «безстрашний шибайголова».

Харрі захитав головою.

— Попри те, що хорвати воювали за чужу країну й носили шведські мундири, їм на знак відзнаки дозволяли носити кавалерійську хустку. Нашийну хустку, яку вони зав’язували особливим вузлом. Французи запозичили й модифікували цю деталь одягу, втім залишили назву на честь хорватів — cravate, краватка.

— Он як.

— Саме так.

— Дякую, босе. — Харрі забрав з принтера останню світлину й глянув на чоловіка у шарфі, котрого Беата обмалювала кільцем. — Цілком можливо, що ви зараз кинули нам зачіпку.

— Ми не маємо дякувати один одному за те, що виконуємо свою справу, Холе. — Хаген взяв решту світлин і вийшов.

Халворсен підвів голову, коли Харрі стрімко увірвався до кабінету.

— У мене є зачіпка!

Халворсен зітхнув, позаяк зазвичай це свідчило, що на них чекає купа безрезультатної праці.

— Я телефоную Алексу в Європол, — мовив Харрі.

Халворсен був обізнаний, що Європол — молодший брат Інтерполу, розташований у Гаазі, був заснований країнами Євросоюзу після терактів у Мадриді у 1998-му й опікується передусім боротьбою з тероризмом та організованою злочинністю. Дивно тільки, що цей Алекс повсякчас радо допомагає Харрі, попри те, що Норвегія не є членом Євросоюзу.

— Алексе? Harry from Oslo. Could you check something out for me, please? [17]

Халворсен чув, як Харрі своєю кострубатою, проте дієвою англійською просив Алекса пошукати у базі даних інформацію щодо злочинів, які, ймовірно, скоїв міжнародний злочинець у Європі за останні два роки. У розділі «Убивці-найманці» та «Хорват».

— I’ll wait [18], — мовив Харрі й чекав. Згодом здивовано мовив: — Really? That many? [19] — Харрі почухав підборіддя й попросив додати у пошук пістолет калібру 9 мм. — Двадцять три влучання, Алексе? Двадцять три убивства, які, можливо, скоїв кілер-хорват? Святий Боже! Так, я знаю, що війни народжують професійних убивць, одначе... Перевір Скандина­вію. Нічого? А імена маєш, Алексе? Ні? Hang on a sec [20].

Харрі глянув на Халворсена, ніби сподіваючись, що той промовить щось рятівне, але чоловік лише знизав плечима.

— Гаразд, Алексе, — мовив Харрі. — Остання спроба.

Він попросив додати у пошук червону хустку чи шарф.

Халворсен почув, як Алекс сміється.

— Дякую, Алексе. Тримаємо зв’язок.

Харрі поклав слухавку.

— То що? — спитав Халворсен. — Маєш зачіпку?

Харрі кивнув. Сів у крісло глибше, потім рвучко випро­стався.

— Поміркуймо знову. Що ми маємо? Анічогісінько? Чудово, я люблю починати з чистого аркуша.

Халворсену спало на думку, як одного разу Харрі казав, що хороший та посередній слідчий різняться один від одного здатністю забувати. Хороший слідчий забуває всі випадки, коли чуття обманювало його, забуває про всі сліди, на які він сподівався, але які вели хибним шляхом. Й, щиро забувши про все, починає спочатку з таким самим запалом.

Задзеленчав телефон. Харрі схопив слухавку.

— Хар... — Але голос на тому боці дроту вже про щось розповідав.

Харрі за столом підвівся, суглоби на пальцях, що стискали слухавку, побіліли.

— Стривай, Алексе. Я попрошу Халворсена, щоб занотував. — Затуливши слухавку долонею, Харрі гукнув до Халворсена: — Він для сміху спробував ще раз. Викреслив про хорвата, дев’ять міліметрів й решту, лишивши тільки «червоний шарф». Поцілив чотири рази. Чотири професійних вбивства, скоєних за допомогою пістолета, до всього свідки зауважили ймовірного кілера, що носив червоний шарф. За­нотуй: Загреб, двотисячний та дві тисячі перший. Мюнхен, дві тисячі другий, а також Париж, дві тисячі третій. — Харрі знов заговорив у слухавку: — This is our man, Alex [21]. Ні, я не впевнений, але чуття нашіптує, що це саме він. А здоровий глузд підказує, що два убивства у Хорватії — не випадковий збіг. Чи маєш прикмети, щоб Халворсен занотував?

Халворсен зауважив, що Харрі роззявив рота.

— Як це «жодних надзвичайних прикмет»? Якщо вони запам’ятали шарф, то найпевніше мали запам’ятати щось іще. Що? Зріст звичайний? І квит?

Харрі хитав головою, слухаючи співрозмовника.

— Що каже? — пошепки спитав Халворсен.

— Що свідчення різняться, — теж пошепки відповів Харрі.

Халворсен достоту так і занотував.

— Так, не зле було б переслати подробиці на скриньку. Дякую тобі. Якщо накопаєш щось іще, ймовірне місце перебування абощо, зателефонуй. Добре? Як? Ха-ха. Звісно, незабаром перешлю відео, моє з дружиною.

Поклавши слухавку, Харрі зауважив питальний погляд Халворсена.

— Старий жарт, — пояснив Харрі. — Алекс гадає, що всі скандинавські подружжя знімають приватне порно.

Він знов схопив слухавку, але, зауваживши, що Халворсен досі не зводить з нього очей, зітхнувши, додав:

— Я навіть жодного разу не одружувався, Халворсене.

Магнусові Скарре довелося горланити, щоб перекричати гудіння кавоварки, котра кахикала, мов хворий на сухоти.

— Може, це різні кілери, що належать до одного угруповання, досі невідомого, а червона хустка — то у них ніби уні­форма.

— Дурниці, — байдуже кинула Туріль Лі, заступивши за Скарре місце у черзі за кавою. У руці тримала чашку з написом «Найкраща мама у світі».

Ула Лі коротко чи то заквохкав, чи то засміявся. Він сидів за столиком у кухоньці-ніші, яка правила кухнею відділу убивств та відділу розслідування сексуальних злочинів.

— Дурниці? — перепитав Скарре. — А що як це тероризм? Релігійна війна проти християн. Мусульман. Пекло ж навколо. Чи оті, теє... латиноси, хіба вони червоних хусток не носять, га?

— Вони воліють зватися іспанцями, — зауважила Ту­ріль Лі.

— Баски, — уточнив Халворсен, що сидів за столиком на­проти Ули Лі.

— Що?

— Корида. Сан-Фермін в Памплоні. Баскська держава.

— ЕТА! — вигукнув Скарре. — Трясця, як же ми про них забули?

— Тобі б кіносценарії писати, справді, — встряла Туріль. Цього разу Ула Лі голосно розреготався, але, як завжди, ані пари з вуст.

— Сиділи б зі своїми грабіжниками банків, — бовкнув Скарре, натякаючи, що Туріль Лі та Ула Лі, які не були ані подружжям, ані хоч якимись родичами, прийшли з відділу крадіжок.

— От тільки терористи зазвичай беруть на себе відповідальність, — мовив Халворсен. — У чотирьох справах, які прислали з Європолу, йдеться про hit-and-run [22], по яких жодних зачіпок, мовчання. Й жертва, зазвичай, мала рильце у пушку. Жертви у Загребі — серби, з яких зняли звинувачення у військових злочинах, вбитий у Мюнхені зазіхав на гегемонію місцевого короля торгівлі людьми, а паризький небіжчик був педофілом, що вже мав дві судимості.