Спаситель - Несбьо Ю. Страница 52

Треба вдихнути свіжого повітря. У морі він бачив чимало усілякого, але щоб таке... це ненормально. Це хвороба. Він, розчинивши вхідні двері, поплентався хитаючись надвір, не за­вваживши двох височезних чоловіків коло під’їзду, ані шпар­кого морозу. Голова йшла обертом. Притулившись до стіни, він насилу звів дух, добув мобільник. Безпорадно дивився на нього. Кілька років тому змінили номери екстрених служб, щоб легше було запам’ятовувати, та він, звісно, пригадував лише колишні. Й раптом зауважив двох чоловіків. Один з них балакав по мобільнику, а інший, як він упізнав, був тутешнім мешканцем.

— Перепрошую, чи ви знаєте, як зателефонувати до по­ліції? — хрипко спитав Хасволл, ніби протягом довгого часу горлянку дер.

Мешканець зиркнув на товариша поруч, котрий кілька секунд не зводив очей із консьєржа, а потім мовив у мобільник:

— Стривайте, мабуть, Іван із пошуковим собакою не по­трібен. — Опустивши телефон, він озвався до Сверре Хасволла:

— Я інспектор поліції Осло Холе. Стривайте, вгадаю...

В одному з помешкань на Весткантторг Туре Бйорген стояв біля вікна спальні й дивився у двір. Навколо досі ти­ша — й у будинку, й на вулиці, жодних дітлахів, які б, зчинивши крик та вереск, гралися у снігові. Мабуть, надто холодно й темно. Утім, він уже кілька років не бачив дітей, які б гралися на вулиці. З вітальні чувся голос диктора телебачення, що попереджав про рекордні холоди й повідомляв, що міністр соціального захисту надасть додаткові дотації, щоб дати безхатченкам дах над головою, а в оселях самотніх пен­сіонерів посилити опалення. А ще казали, що поліція шукає громадянина Хорватії на ймення Христо Станкич й що за інформацію, яка сприятиме його арешту, визначено винагороду. Суму диктор не сказав, але Туре Бйорген припускав, що вона перевищує кошти, потрібні на тритижневе перебування у Кейптауні.

Висушивши ніздрі, Туре Бйорген втер рештки кокаїну в ясна, остаточно позбавившись післясмаку піци у роті.

Він відпросився у директора «Бісквіта», пославшись на головний біль, і пішов раніше. Христо — чи то пак Майк, як він назвався, — чекав його на лаві на майдані Весткантторг, як домовились. Піца «Грандіоза», яку він придбав, безсумнівно, припала Христо до смаку, він напався на їжу, не зауваживши присмаку 15 грамів стесоліду, добутого з розітертої на порошок пігулки.

Туре Бйорген дивився на сплячого Христо, котрий лежав голим на животі у його ліжку. Дихав він рівно й глибоко, попри затичку в роті. Й навіть не намагався прокинутись, поки Туре налаштовувався на невеличку розвагу. Заспокійливе він придбав у ошалілого наркомана на вулиці, просто біля «Бісквіта», п’ятнадцять крон за пігулку. Решту теж придбав задешево. Наручники, кайдани на ноги, затичку з маскою й шнурок із блискучими анальними кульками, які продавали у так званому «наборі для початківців», котрий він придбав по Інтернету всього за 599 крон.

Ковдра валялася долі, шкіра Христо виблискувала у мерехтливому світлі стеаринових свічок, розставлених по всій кімнаті. На тлі білих простирадл тіло Христо скидалося на перевернутий ігрек. Заковані руки прив’язано до узголів’я міцного латунного ліжка, ноги розсунуто й прикуто до стовб­ців у ногах.

Туре спромігся підсунути хлопцеві під живіт подушку, трохи піднявши йому зад. Потім, схопивши коробочку з ва­зеліном, відкрив її, мазнув пальцем, а іншою рукою розсунув хлопцеві стегна. Й знов йому спало на думку, що він чинить наругу. Як ще назвати інакше. Утім, від думки, від самого слова «наруга» враз збудився.

Загалом, він не мав стовідсоткової певності, що Христо надто б пручався таким розвагам. Як свідчать певні непрозорі натяки. Одначе забавлятися із убивцею — небезпечна річ. Вкрай небезпечна. Але не шаленство. Хлопчину так чи інакше засадять пожиттєво.

Він глянув на свій збуджений член. Добувши з коробки, анальні кульки, рвучко сіпнув за кінці тонкої й цупкої нейлонової мотузки, на яку, мов намисто, було нанизано кульки від найменшої скраю до найбільшої у кінці, завбільшки з кульку для гольфа. За інструкцією, їх слід вводити в анальний отвір й повільно витягати, досягаючи якнайсильнішої стимуляції нервів навколо зазначеного отвору. Кульки різнобарвні, тож, якщо не знати, для чого вони призначені, їх можна сплутати з дечим цілком іншим. Туре всміхнувся своєму викривленому відображенню у найбільшій кульці. Батько, напевно, трохи здивується, розгорнувши різдвяний дарунок, подарований Туре, котрий посилає вітання з Кейптауна й сподівається, що дарунок стане окрасою різдвяної ялинки. Але нікому з рідні у Вегорсхеї й на думку не спаде, що то за кульки виблискують на ялинці, коли вони, виспівуючи й обов’язково тримаючись за руки, водять танок. Й де ці кульки побували раніше.

Харрі провів Беату та двох її помічників униз сходами у підвал, де консьєрж розчинив двері, впустивши їх у сміттє­збиральню. Одна із помічниць — молодиця, чиє ім’я Харрі пам’ятав рівно три секунди.

— Отам, нагорі, — мовив він.

Троє криміналістів, зодягнені у білі комбінезони, ніби пасічники, обачно згуртувалися під шахтовим отвором, промені ліхтариків проковтнула темрява. Харрі спостерігав за новенькою помічницею, чекаючи на реакцію на її обличчі. А коли дочекався, мимоволі згадав коралові поліпи, які ін­стинктивно стискаються, коли їх торкнуться пірнальники. Беата ледь помітно хитнула головою, мов водопровідник, що роздивляється трубу, котра тріснула через мороз.

— Енуклеація, — промовила вона. Голос гучно залунав у шахті. — Чи ти занотовуєш, Маргарет?

Дівчина-помічниця дихала прискорено, шукаючи за пазухою комбінезона нотатник та ручку.

— Що-що? — перепитав Харрі.

— Ліве очне яблуко видалене. Маргарет?

— Пишу, пишу, — озвалася помічниця.

— Жінка висить головою донизу, певно, тіло застрягло у шахті. З очниці крапає кров, а всередині помічаю білі смуги, ймовірно, то внутрішній бік черепа, що просвічується крізь тканини. Кров темно-червоного забарвлення, отже, вже певний час як згорнулася. Судово-медичний експерт виміряє температуру тіла й визначить ступінь трупного задубіння, коли дістанеться сюди. Встигаєш?

— Так, цілком, — відповіла Маргарет.

— На ляді на четвертому поверсі, де знайшли око, зна­йшли сліди крові, отож, імовірно, тіло скинуто саме звідти. Отвір завузький, тому навіть звідси помітно, що плече звихнуте. Мабуть, трапилось це, коли її силоміць запихали у трубу чи коли воно застрягло у трубі. З цього місця погано видно, але, по-моєму, на шиї є синці, отже, її було задушено. Судмед­експерт огляне плече й визначить причину смерті. Загалом, ми більше нічим зарадити не в змозі. Нумо, Гільбергу.

Беата відійшла убік, другий помічник зробив кілька знімків зі спалахом.

— А що це таке жовтувато-біле в очниці? — спитав він.

— Жир, — відповіла Беата. — Понишпори тут, подивися, чи є щось, що б належало убитій чи убивці. Згодом покличеш з вулиці поліцейських, вони допоможуть витягнути тіло. Маргарет, а ти ходи зі мною.

Вони вийшли у коридор. Маргарет викликала ліфт.

— Ми зійдемо сходами, — ніби мимохідь мовила Беата.

Маргарет кинула здивований погляд на начальницю, але мовчки пішла слідом за нею та Харрі.

— Невдовзі приїдуть ще троє моїх криміналістів, — сказала Беата, відповідаючи на непоставлене питання Харрі. Він переступав через дві сходинки, але ця тендітна жіночка не пасла задніх. — Свідки є?

— Наразі, немає, — мовив Харрі. — Я відправив двох поліцейських, щоб обійшли квартири у цьому будинкові. А згодом і у сусідніх теж.

— Зі знімками Станкича?

Харрі глянув на неї: вона кпинить чи що? Утім так і не второпав.

— Яке твоє перше враження? — поцікавився він.

— Чоловік, — відповіла Беата.

— Бо злочинець мусить мати достатньо сили, щоб скинути її у шахту?

— Мабуть.

— А ще?

— Харрі, а чи ми маємо сумніви стосовно того, хто це скоїв? — зітхнула вона.

— Так, Беато, є. Ми завжди сумніваємося, допоки не впевнимося. — Харрі озирнувся на Маргарет, котра, засапуючись, йшла слідом. — А ти яке перше враження маєш?