Андрій Лаговський - Кримський Агатангел. Страница 63

— Ну-у-у! Як вам не сором було, Андрію Йвановичу, доточити отакого кінця! — розсміявся Костянтин. — Була собі гарна поезійка нівроку... справді, може, й лірично-авто-біографічна для вас... а ви несподівано були взяли... і зовсім фальшиво взяли... ще й соціал-демократичну ноту та й пришили отого несмачного кінця! З доброї поезії зробили докторальну, тенденційну газетну передовицю!..

— Та я ж не хотів був, щоб ви читали четверту строфу, — виправдувався склопотаний Лаговський.

— А таки з вас буде колись добрий християнин нівроку! — правив своє Костянтин. — І в той день, як ви підете до церкви, щоб запричаститися, покличте мене... Я піду з вами...

— Та ви самі чи буваєте коли в церкві, циніку ви отакий! — іронічно спитав Лаговський.

— Грішен... рідко буваю... — добродушно покаявся гість, — якось усе часу нема, та й... вибачайте вже, що буду, як кажете, циніком!.. Покаюся перед вами: хоч теоретично я й признаю, що церковна одправа це небесна музика, але... дуже-дуже заграний і заїжджений той музикальний репертуар... Якби чогось свіжішого та оригінальнішого!

— Нігіліст із вас, нігіліст, дорогий Костянтине! Он що! — розлігся сміхом Лаговський. — Ви не то що не християнин, — ви, мабуть, свідомий атеїст!

— Ні, ні! Тільки не свідомий! — комічно виправдовувався той. — Мені страх як хочеться вірити й молитися і навіть, коли б можна, то й містичні надпориви мати і таке інше. Тільки ж біда, що хочеться в християнстві чогось оригінальнішого, поетичнішого... ну, хоч би скитського, розкольницького... Завіряю вас совістю, що я недавнечко страх як цікавився історією старообрядового протопопа Аввакума, і дуже щиро спочував йому, і дуже щиро захоплювався думкою, що правити службу треба не на п’ятьох, а на сімох про-скурах!.. Це ж велика ідея!..

— Костянтине?! — розвів руками професор.

— Авжеж! У тім — велика ідея, чи взяти п’ять чи сім про-скур... Не смійтеся! Між службою на п’ятьох і на сімох про-скурах лежить неоднаковість величезна!

— Неоднаковість таки величенька! Цілих дві проску-ри! — зажартував професор.

Розмова перепинилася, бо ввійшов Федір.

XIII

Професор загадав Федорові подати їм гарячої чорної кави. Костянтин пив без великої охоти, а професор, навпаки, припав до кави, як качка до води. Видко було, що той наркотичний напій більше йому дає сили, ніж їжа...

— А коло науки ви багацько працюєте? — допитувався гість. — Чи все коло пантеїзму?

— Багацько, бо коли доба має в собі аж двадцять чотири години, а життя моє самітне, то треба ж чимсь заповнити оті щоденні двадцять чотири години. Часу мені стає на все: і на свою математику... чисту й прикладну однаково... і на пантеїстичне читання, і на те, щоб читати всесвітню літературу.

— У вас серйозний науковий талан, і шкода було б, якби ви занедбали науку, — завважив Костянтин.

— Ах, мені до того мало діла! Сам я особисто не високу думку маю про свою вченість або краще сказати — ніякої думки про неї не маю. Може так, що мені краще б випадало бути, як то каже Гомер, «пастирем стад непорочних», ніж писати вчені книжки: а може бути знов — що я аж науковий геній! Та це — про мене! Мені до того байдуже. Знаю тільки, що моя натура тягне мене до науки і в мене єсть охота працювати науково — через те я вчений... Я не заплющую очей на те, що це інстинкт егоїстичний.

— Та й коло поезії заходитеся, бачу, чималенько, — докинув Костянтин. — Тільки знаєте, що мені здається? Щоб бути послідовним аскетом, треба б було вам зовсім од поезії одсахнутися, бо за поезією навряд чи знищите своє «я» вкрай!.. — зажартував він.

— Не спорюся! Може, воно й так! — сміючись одказав Лаговський. — Тільки ж не забувайте, що й східним аскетам ніяк не щастило убити в собі свої пориви до віршування. Єсть такий перський поет Енвері, з передмонгольських часів. То він з грубим гумором казав, що так само як у жіноцтва буває щомісяця неминуча слабість, так само й на поета щомісяця находить нестерпуче свербіння — вірші віршувати:

Ох, віршування! хронічна хоробо!

Кинеш мене? Чи не кинеш до гроба?

Бідні поети! Мабуть, як жінкам,

Треба щомісяця слабнути вам?!

Мовчки красується квітка лілеї,

Хоч язичків — ціла сотка у неї,

От було б гарно — лілеєю стать:

Жить поетично — й чарівно мовчать!

— Щасливий ви, щасливий чоловік! — задумливо проказав Костянтин. — Ви тікаєте од життя, але я вам по правді скажу, що ви більше попускали корінці в сьогочасне життя з його інтересами і більш смакуєте життя, ніж хто; бо для вас і в одшельництві жити — цікаво... бо ви маєте собі для життя дорогі ідеали та завдання, бо ви знаходите собі в житті смак, gout de vivre¹... Адже ж ви не нудите світом, марне питаючи себе: «навіщо жити?!» Релігія, наука, поезія, музика, філософія, теософія... ну, скажіть: хіба ж це не надто живії ваші годівничі корінці? Хіба ви скидаєтеся на розповсюджених тепер чехівських героїв, які знеохочені геть з усього та й абсолютно не знають: куди їм притулитися? чим зацікавитися?..

Професор мовчав. Йому не було жодної охоти суперечитися, дарма що він міг би не одно завважити проти слів свого молодого гостя.

— І подивуйтеся самі, яку ви маєте щасливу, міцну вдачу! — заздрив Костянтин. — Як рідко-рідко хто, ви можете жити сами з себе, без підмоги од людської компанії!.. Ви — наче павук, самі з себе прядете свою тканину, і зносини з людьми не неминуча потреба для вас. От ви любили нас, покинули нас — і знайшли собі новітнє щастя й без нас... І без нас, і без інших людей!.. А ми як? От я вас не бачив цілий рік, а за те бачив цілу низку всяких інших людей. Не цікаві вони!.. То от приходжу тепер до вас... слухаю... дивлюся... і що ж тут знаходжу? Затишна келія... У хазяїна келії — зрівноважений дух, спарований з інтелігентним розумом і талановитістю... Та ще й яка «інтелігентність», що дається знаттям сучасних біжучих інтересів та новинок політичних, літературних, чи театральних, чи яких. Ні, це інтелігентність «поза часом і просторінню», «вне времени и пространства»; розмова з вами однаково була б до серця або в усякому разі була б інтересна кожній, що мислить, людині всіх віків і всіх народів... А до того — скільки віщої, натхненної поезії в вас!.. Символ вашої поетичності — оці поетичні засушені вінки-сувеніри з бурхливого моря житейського... Ах, Андрію Йвановичу! Гарно тут у вас! Як побув я у вас тепер тутечки, то мені страх як скучно стало, що так довго я вас не бачив, що ви в нас не буваєте. Щасливий був час, коли ми приятелювали!.. Ні, ви повинні знову до нас вернутися, і за-жиймо знову тісною приязню!.. Ходімо зараз!

Професор понишпорив у своїй книжечці і з легким осмі-хом продекламував:

КОЛО МАШИНИ

Якось я стояв, задумавсь,

Коло ткальної машини:

Що за взори, що за тонкість У шовкової тканини!

А диви: сама машина Ані-ні не звабить очі:

Вся сіренька, вся буденна...

Монотонно так стукоче...

Ти, поет, — така ж машина!

Ткань думок твоїх — чудова.

А життя — зовсім сіреньке,

І буденна обстанова.

В тій буденній обстанові Раз побачивши поета,

Дехто й думає: «Чи вийде Що путяще з Назарета?»

— Говорімо правду, — закінчив він, — не я вас покинув, а ви мене, бо я вам наскучив. І лучче було б, якби я одразу був сидів безвихідно в своїй самоті і не вилізав до людей, щоб потім давати собою розчарування для них... Кажете, що од мене тхне віща поезія? Нехай ніби й так! Але я вже додумався як слід до тої немудрої істини, що людям любіш бачити поетичну тканину, а не ткальну машину, і що поетів краще зовсім не бачити або треба бачити не щодня, а хіба зрідка... ну, заходити до них, приміром, раз на рік, як оце й ви зробили. Лучче бачити самісінький естетичний їхній бік і не вгля-

датися й не знати того, що в них єсть спільнолюдське. В щоденній розмові, в щоденнім баченні, в щоденних відносинах поет неодмінно наскучить і набридне... навкучить іще тяжче навіть, ніж проста «прозаїчна» людина. Бо до «прозаїчної» людини ви не ставите надмірних естетичних вимог, а од «поета» — ви, навіть не хотячи, навіть несвідомо, в своїй потайній думці вимагаєте, щоб він був з усіх боків естетич-но-поетичний, навіть щоб обличчя і волосся було «поетичне». І коли побачите в ньому щось дрібне, буденне, загальнолюдське, коли побачите в ньому щоденні — скажу — фізіологічні функції, то навіть будь він поет із поетів 96%-ої проби, він попрозаїчнішає для вас.