На Кожум'яках - Нечуй-Левицький Іван Семенович. Страница 8
Гострохвостий. Ви на мене, Горпино Корнiївно, i се й те, i сяк i так, i сякий i такий, а ви не знаєте, що я хочу сватати Оленку.
Горпина. Дурiть уже дурного Рябка та великорозумну мою небогу Євфросину, а нас, убогих, не пiддурите.
Гострохвостий. Їй-богу, правду говорю вам… Ви менi не вiрите? Ви думаєте, що я нечесно жартую з Оленкою? Вiрте менi, я чоловiк чесний. I божусь, i присягаюсь, що не пiддурюю. Бодай я завтрiшнього дня не дiждав, бодай я завтра повiсився на своїх ремiнних пасах, в своїй хатi, коли ви менi не вiрите. Щоб я вас пiддурював? Я ходжу до Рябка так, як ходять знакомi до знакомих, а женитись не женюсь. Горпино Корнiївно! Чи можна ж рiвняти Оленку до Євфросини? Подумайте ви.
Горпина. О, вже що правда, то правда. Моя Оленка… (До Оленки.) Геть одiйди… (До Гострохвостого.) Як гляну на базарi на свою Оленку, то нема кращої од неї не то що мiж нашими мiщанками, але мiж тими баринями, що вештаються по базарi. Таки така гарна, хоч води з лиця напийся! I бiс її зна, в кого вона вдалась.
Гострохвостий. Авжеж не в вас… В неї голосок, як у флоровських черничок, а в вас такий бас, як у нашiм шевськiм хорi у Йоньки Шелихвоста, їй-богу!
Горпина. Ну й прирiвняв.
Гострохвостий. Так я незабаром до вас i на заручини.
Горпина. Про мене, й просимо; тiльки, здається, у вас нi за собою, нi перед собою… так, як i в нас. Тiльки й добра, що бритви та язик у ротi, як бритва.
Гострохвостий. Не думайте так, Горпино Корнiївно! В мене, ви самi знаєте, i Оленка знає, своя цилюрня…
Горпина. Мабуть, тiльки що цилюрня. Та вже бог iз вами. Коли вам моя Оленка сподобалась, то й приходьте до мене в гостi. В мене швидко будуть гостi, бо я в четвер iменинниця; обiцялись i напрошувались таки самi мої куми з Кожум'як, з Старого Києва і навiть Печорська. Для кумiв я вже не пожалiю хлiба-солi.
Гострохвостий. То буде пир на ввесь мир.
Горпина. Хоч не на ввесь мир, та все-таки буде пир. Приходьте, може, й погодимось, коли у вас язик не такий, як вашi бритви.
Гострохвостий. Добре-добре. (Тихо.) Яка ж краса Оленчина. Для її краси варт навiть пану Гострохвостому оцi вiдра занести до хати. (голосно.) Вiзьму ж я вiдра, щоб вам, Оленко, було додому йти легенько. (Бере вiдра на плечi i крекче. Тихо.) Ой, обшмульгаю ж я собi плечi! Се надибав лихо ко-жум'яцьке! Коли б ще яка чортяка не вглядiла та не розбрехала на ввесь Подол, коли ще сама Скавичиха завтра не розбреше на ввесь Київ.
Пiсню на горi ледве чуть.
Пiсня замирає.
Горпина. От таки й Горпина Скавичиха дiждалась, що її дочцi Оленцi такi паничi носять вiдра з водою!
Завiса падає.
ДIЯ ТРЕТЯ
Просторна Горпинина хата. Збоку - дверi в пекарню. Коло груби завiшенi пiчурки; в однiй пiчурцi-здорова макiтра з пирогами, в другiй пiчурцi - пляшки з настойками. День.
Гострохвостий.
Гострохвостий. (входить). Нема нiкого. Що це за диво! Де се вони подiвались? А казала вчора Скавичиха, що в неї буде пир на ввесь мир… Може, збрехала? Але ж я носом чую десь смачнi пироги. (Ходить по хатi й нюхає.) Їй же богу, десь пироги пахнуть, та ще й недалечке. (Нюхає кругом стiн.) От уже надiлив мене бог своїми дарами: окрiм розуму доброго, маю до того доброго носа. Ой, пироги пахнуть, та не знаю де! (Знаходить пiчурку, одслоняє заслонку.) Ось де вони! Повнiсiнька макiтра! Що бог дасть, а вже попробую: не видержу! (Хапає два пироги в обидвi руки i їсть. 3 пекарнi чуть голос Педорi.)
Гострохвостий i Педоря.
Педоря (з пекарнi). А хто там? А кота! А тпрус, псявiро! Простягає пироги. (Вбiгає i розставляє руки.)
Гострохвостий. Ти б сказала: кицю, кицю! На тобi пирiжка! А то прискаєш, аж губи бренькають, неначе струни.
Педоря. Що це ви робите? Кого вам треба? Хто ви такий?
Гострохвостий. (запихаючись пирогами). Потривай, бо пельку заткнув начинкою… А як тебе звуть?
Педоря. Кого вам треба! Хто ви такий?
Гострохвостий. А як тебе звуть?
Педоря. Як крупи деруть. (Видирає з рук пирога.) Оце лишенько! Було шiстдесят пирогiв. Сама хазяйка полiчила. Скажуть, що я поїла… (Кричить у вiкно.) Тiтко Горпино, тiтко! Було шiстдесят пирогiв, а теперечки тiльки п'ятдесят вiсiм. Не я винна! Щось вшелепалось у хату та й узяло два пироги. (Гострохвостий бере знов два пироги. Педоря кидається до його, однiмає макiтру.) Оце якась московська пеня вшелепалась у хату! Геть же! Не берiть, бо пироги лiченi! Тiтко Горпино! Вже тiльки п'ятдесят шiсть…
Гострохвостий. Та цить! Як-бо тебе звуть? (Моргає й женихається.)
Педоря. Та Педоря! Одчепiться од мене та не зачiпайте вирогiв.
Гострохвостий. Негарно тебе звуть, а молодиця з тебе непогана! А признайся, чи багато тiтка Горпина понапiкала та понаварювала?
Педоря. А вам нащо?
Гострохвостий. На те, що треба. Чи й запiканка й варенуха є? Га? Чи не ковтнути трохи, га?
Педоря. Оце вже й бiс його видав так робити. Щось улiзло в хату, поїло пироги, ще й горiлку вип'є, а на моїй шиї все те окошиться. Тiтко Горпино! Та йдiть-бо сюди!
Гострохвостий. (п'є горiлку нахильцi з пляшки). Та потривай! Не кричи! Я сам признаюсь. Я свiй чоловiк в сiм домi.
Педоря. Та й своїм не припадає горшки дерти. Полiз по горшках, наче котяка. (Виходить.)
Горпина й Гострохвостий.
Горпина (входить). Хто тут улiз у хату? Чого це Педоря репетує? Чи це ви, Свириде Iвановичу?
Гострохвостий. Це я, мамо! Добридень вам в вашiй господi. Поздоровляю вас з сьогоднiшнiм днем, з святими вашими iменинами та й з пирогами. (Кидається до Горпини й цiлується з нею.) Дай вам господи щастя й здоров'я, й чого ви тiльки просите в бога!
Горпина. Та годi, годi! Як була я молодиця, цiлували мене в лиця, а тепер… Але ж гарний оцей вражий панич! Як мед з маком! А я вже вас i не сподiвалась; думала, що випустила вас з рук, так i навiки втеряла.
Гострохвостий. Погано робили, коли так думали. А я покинув своє дiло, а до вас таки приблудився, ще й пирогiв ваших покуштував. Тут ваша Педоря незгiрше вас, трохи менi не провалила ганчiркою голови!
Горпина. О, Педоря зубата! Сiдайте ж, будьте ласкавi, коли ви зайшли до мене та ще й з доброю думкою, та побалакаємо любенько.
Гострохвостий. А от я й прийшов. А ви ж менi вчора не вiрили, як я божився, як я присягався! Ви думали, що я похожий на других наших паничiв. Нi, Горпино Корнiївно! Свирид Йванович не з такiвських. Не на те мене розуму багато в головi, щоб дурити дiвчат.