Байки - Глібов Л. І.. Страница 14

1858.

ЛИСИЦЯ Й ОСЕЛ

- Відкіль бредеш ти, голово лиха? -

Лисиця так мовля Ослові.

- Дивився, як там Лев здиха

Аж ген у тій діброві!

Піди, паньматко, подивись;

Ти ж зналася із ним колись…

І! Що тепер із ним зробилось!

Де в біса й сила тая ділась!

А то, було, як гуконе -

Не втямиш з ляку, де б сховався,-

Таке було те пугало страшне!

Мабуть, його весь світ боявся…

Тепер лежить, неначе пень,

І ніч, і день.

Ніхто його вже не боїться,

Усяк безпечно йде дивиться.

Хто схоче - добре ускубне

За вражий чуб його зубами,

А хто під боки стусоне -

Чи дрюком, чи рогами.

- А ти, запевне, не посмів?! -

Йому підсміює Лисиця.

- Оце-таки! Чого ж дивиться?

І я його раз захмилив,-

Нехай і наших знає!

А й в людях такечки буває,-

Чи то вже світ тепер такий:

Поки ти чим кому страшний,

Усяк тебе і поважає;

А тільки як-небудь спіткнись,-

Дивись -

Хто й поважав, той лає.

1853.

ЛИСИЦЯ Й ВИНОГРАД

Прибігла раз Лисичка у садок;

Вподобавсь дуже їй привітненький куток -

І гарно погулять, і любо подивиться,

То тим, то сим там можна поживиться.

Глядить -

На тичках виноград висить,

Густесенько, аж тички нахиляє.

«От,- дума,- снідання смачне;

Усяка ягідка неначе привітає,

Неначе каже: їж мене».

Та от біда яка: відкіль вона не гляне,

Де не зопнеться - не достане;

Облизує роток -

Хоч би десяток ягідок.

- Бач,- каже,- люди як хитрують,

Неначе носом чують…-

А на вершечку поравсь Горобець:

Усюди він, проворний молодець,

Примазаться уміє на дурничку,-

На те вже вдавсь.

Побачив він Лисичку

І зараз обізвавсь:

- Здоровенька була, Лисичко!

Поласуй з нами, молодичко!

А виноград же то який!

У вашому гаю не виросте такий!.-

Лисичка думає: цвірінькало ти сучий,

Без тебе знаю я…- Ні,- каже,- нам не йде,

Кислючий-прекислючий -

Оскома нападе! -

Розсердилась вона і подалась додому,

Жалкуючи, що бігла по-дурному.

Так завидющий чоловік

На брехні верне свій язик;

Чого не втне чи не достане -

Усе погане.

1892.

МУЖИК ТА ЛИСИЦЯ

Колись-то Мужика Лисиця попитала:

- Скажи, будь ласкав, куме мій,

За що се честь така ось шкапі сій?

Про се вже я давно спитать тебе бажала;

Коли не подивись -

Вона з тобою скрізь:

Чи у дорозі, чи на полі;

І їсти й пити їй доволі…

А як признаться, то вона

Скотина предурна!

- Але! - їй каже кум,- не в розумі тут сила!

То все бридня… Тут думка не така:

Нам треба тільки, щоб возила

Та слухалася батіжка.

1853.

МИШАЧА РАДА

Задумала Мишва вчинить велике діло,

Щоб слава загула про них

По всіх усюдах, щоб вдивило

Не то людей - котів дурних.

Мишей до біса назбігалось.

Чимало й Пацюків зібралось,

Старих і молодих.

От в кухві тій, що з борошном стояла,

Уся громада посідала -

Розслухать, що і як.

Найстаршенький Пацюк мовляє так:

- Оце зібрались ми, панове громадяни,

Про от що розсудить:

Пора б і Мишам в світі жить

Так, як живуть усі миряни.

А для того нам треба положить:

Щоб був порядок в кожнім ділі -

Збирати раду щонеділі…

Чи так, чи, може, як?.

- Розумне діло! Так, то й так!.-

Гукнула разом вся громада.

- А щоб була доладна рада,-

Старий Пацюк кричить,-

Закон постановить:

Пускать на раду всіх хвостатих,

А куцих не пускать,

Бо хто бував в руках проклятих,

З того добра не ждать!

Чи так? Рішайте, коли чули!.

- Так тому й буть! - усі гукнули.-

Так!. Куцих не пускать!.-

Мишва таку приміту знає:

У кого довший хвіст - той розум більший має

А хто свій хвіст ізбув,

Той дурнем всюди був -

Чи то в якій-небудь пригоді,

Чи на війні, чи у поході.

От через тиждень, в темну ніч,

Справдилась Пацюкова річ:

Була між ними перша рада.

Зібралася як слід уся громада;

Посіли, гомонять…

Аж гульк - і куций є між ними…

Ну що його робить з дурними?

Ну як утерпіть - не сказать?.

Пацюк углядів молоденький -

Та зараз дядька штовх тихенько:

- А що ж се,- каже,- як се так?

Відкіль се взявся неборак?

Чому ж йому ніхто не вкаже?

Та се вже, справді, сором, глум!.

- Цить, язикатий! - дядько каже.

Бо то ж мій кум…