Байки - Глібов Л. І.. Страница 15

1863.

МАНДРІВКА

Над річкою стояв великий гай,

Зимою - затишок, а літом - божий

рай;

Усяка пташечка, радіючи, співала,

Весну і літо привітала.

В тому гаю два Голуби були

І, як брати, любесенько жили,-

Дай, боже, так і людям жити.

Чого б, здається, ще хотіти?

Кохати б доленьку свою

І воркувати мило, тихо,-

Так ніт же! І в гаю

Никає завидюще лихо.

Знайшовся божевільний Шпак

І брата меншого він став дурить брехнею

І так, і перетак:

- Що ви пишаєтесь долиною своєю,

Коли ще більше світа є?

От хоч і я - життя своє

До вашого не прирівняю,-

Я більше бачив, більше знаю,

Бо дома не сиджу;

Не брешучи, тобі скажу:

У вашу сторону я в гості прилітаю,

А летючи сюди, усюди побуваю,

До всього придивлюсь

І розуму, як кажуть, наберусь

У вашому гаю - що можна тут побачить?

Вівчар між нивами манячить,

Нічого дивного нема,

А там - подумай ти, небоже,-

Стоїть тобі гора, на тій горі зима,

А під горою літо боже:

Скрізь зелено, усе цвіте…

Чого там не росте?

Від ласощів аж віття гнуться,

Не знаєш, до чого й сунуться:

Мигдалики і виноград,-

Їси, їси, аж рад.

Тут тільки й ласощів, що просо та

пшениця…

А що таке, спитать би вас, жар-птиця?

Диковинки такі, як там,

І не присняться вам.

Наслухавсь Голубок Шпакової дурниці,

Аж крильця трусяться летіти до жар-птиці.

І став він братові казать:

- Я хочу, братику, летіть побачить світа;

У нас іще багато буде літа,

Далеко вспію облітать.

Почув би ти, що Шпак розумний каже,-

Завидно стане хоч кому.-

Брат здивувавсь і так сказав йому:

- Шпак нісенітницю таку тобі розмаже,

Що й груші на вербі ростуть!

Шпаки, я знаю, брешуть дуже,

А дурні їм і віру ймуть.

Не гріх, не жаль тобі, мій друже,

Мене покинуть і майнуть?

Нас птиці осміють:

Жили, жили та й розлетілись…

Хіба ж на те ми подружились,

Щоб потім плакать, жалкувать?

І день і ніч я буду сумувать;

Чи хмара набіжить, чи ворон де закряче,-

Я думатиму, де ж то він,

Голубчик мій? Серед чужих долин

Лежить в недузі, може, плаче?

Не матиме покою серденько моє…-

А братик знов своє:

- Не надовго ж я хочу полетіти -

На тиждень чи на два, а потім і вернусь,

І знов ми будемо з тобою вкупі жити;

Не бійся, братику, я ж не боюсь;

Побачить хочеться мені жар-птицю дуже.

Про все, про все тоді, мій друже,

Я розкажу тобі: де був,

Що бачив, що почув,-

Я облітаю всі куточки…

- Бог знає,- каже брат,- чи доживу…-

А сльози капають тихенько на листочки

І падають росою на траву.

Не помоглось,- летіти та й летіти!

- Прискучило тобі зо мною жити,-

Промовив брат,- нехай і так,

Нехай сміється Шпак;

Мене згадаєш, милий друже,

І пожалкуєш дуже, дуже…

III

Остався Голуб сам; сумуючи, сидить;

А неслухняний брат летить,

летить…

Де не взялась на небі чорна хмара,

І блискавка, і дощ, неначе божа кара.

Злякався Голубок

І на суху вербу спустився;

Як не ховавсь, як не тулився,

А все-таки як хлющ обмок.

Переполох затих, і сонечко пригріло;

Він далі полетів, а лихо знов приспіло.

У полі пасіка стоїть;

Під деревом пшоно розсипане лежить;

Голодний Голубок зрадів, не оглядівся -

Під сіточкою опинився,

Бо то принадонька була.

Чи сіточка гнила,

Чи так воно вже склалось -

Хоч ніжку натрудив, хоч крилечко

пом’ялось,

Одначе вирвався і полетів.

Одуматься не вспів -

Назустріч знов біда велика:

На його кинувся Шуліка;

От-от би Голубок пропав,-

Де взявсь Орел - і ворога прогнав.

Не стало сили більш летіти;

У хуторі під тином він присів,

Щоб трошечки спочити;

Сидить, задихався, змарнів,

І труситься, і хниче.

Біда біду, як кажуть, кличе:

Десь хлопчик недалечко був,

На його цуркою шпурнув

І в голову якраз ударив дуже…

- Ой, де ж ти, братику, мій

друже! -

Схопившись, крикнув Голубок -

І повернув у рідний свій куток.

Де й сила тая узялася;

Яка біда над ним стряслася,

А, як стріла, він легко полетів

Туди, у тихий гай, де бог благословив.

- Ой краю мій, мій раю!

Тебе я привітаю! -

Промовив він, спускаючись у гай.

Розвеселив він брата невзначай;

Всю ніч вони тоді не спали

І тихо, любо розмовляли,

Аж покіль сонечко не піднялось;

Жаль, що розказувать прийшлось

Не про диковинки, а про лиху годину.

- То Шпак мудрований хотів мене звести,-

Жалівся менший брат,- голубчику, прости!

Тепер тебе довіку не покину.