Байки - Глібов Л. І.. Страница 23

1853.

ВОВК ТА ЗОЗУЛЯ

Надумавсь Вовк, що жить йому погано:

Не з’їсть, не засне до пуття,

Що вік його минає марно,

Що треба кращого шукать собі життя…

Сидить він раз під дубом та й куняє,

Ніхто його не розважає,-

Аж чує - на вербі,

Між листям десь, Зозуля закувала:

- Ку-ку! Добривечір тобі!

А що се, Вовчику, чи не журба напала?

Чи, може, підтоптавсь?

- Яке там підтоптавсь! - до неї Вовк озвавсь.-

Тобі усе, паньматко, смішки!

А декому ні кришки:

Тут думка неабияка

Морочить козака.

- Скажи ж мені, нехай і я почую,-

Зозуля каже,- що і як,

Про що міркує неборак?

- Прощайте,- от що!. Помандрую,-

Мовляє Вовк,- покину вас усіх.

- От тобі й на! Чи справді, чи на сміх? -

Зозуля, сміючись, питає.-

Вигадуєш ти, друже мій! -

Розсердивсь Вовк та й каже їй:

- Які там вигадки! Либонь, не знає,

Як кожен біс мене ганяє,-

Хотіли б навіть вбить!

Ні, годі вже мені терпіть

Таку лиху годину…

Попхаюсь, серце, на Вкраїну,-

Хороша, кажуть, сторона:

Життя таке, що на!

Там люди не страшні, шанують, привітають;

Собаки там нікого не займають,-

Живи як хоч, де хоч ходи,

Не сподіваючись біди.

- А Вовчі норови ти де подінеш? -

Пита Зозуля.- Тут покинеш?

- Бодай тебе, Зозуленько моя! -

Сміється Вовк.- Вигадуєш дурниці…

Хіба ж Вовки - Лисиці,

І я, мов, і не я?.

Був Вовком я і Вовком буду -

Довіку і до суду!

- Ой Вовче, Вовче, не хвались,-

Промовила Зозуля,- стережись!

Ось не мандруй ти здуру,

Бо здіймуть з тебе шкуру.

Не забувайте, земляки:

Є й між людьми такі Вовки,-

Про других - де тобі як виють,

А самі ж лихо діють.

1864-1872.

ТРАНДАФИЛЬ І СВИНЯ

Свиня пропхалась у садок;

Усюди треба їй, ледачій,

Усунуть свій зажерливий роток,

Бо сказано - Свиня і робить по-свинячи;

В багні куйовдилась, ще й на квітник прийшла

Між квітами пориться;

А посередині Трандафиль там цвіла,

Хороша, повна - любо подивиться.

Свиня до неї тиць - і кинулась назад,-

Знайшла понура клад -

Обиду превелику:

Трандафиль поколола пику.

- Такую погань держать у садку,-

Промовила Свиня,- та ще й на квітнику!

Що з того, що пахтить, коли у пику коле? -

Похрюкала і побрела у поле.

Так ясна правда для брехні,

Як та Трандафиль для Свині,

І перекір, і закарлючка;

Хороший чоловік усім

І друг, і побратим,

Поганому ж - колючка.

1892-1893.

ТОРБИНА

У темному кутку, де рогачі стояли,

Де віник ставили та трісочки складали,

Лежать Торбині довелось.

Давно її покинув хтось…

Лежить порожняя Торбина,

Неначе драная ряднина;

Її і в руки не беруть,

А іноді і сміттям приметуть.

Долежалась-таки Торбина -

Настала й їй щасливая година:

Хазяїн взяв

Повнісіньку червінцями й напхав.

Неначе пані на перині,

Лежить Торбина в гарній скрині!

І по селу, й по хуторах,

І по купцях, і по панах,-

Пішла про неї слава всюди:

Її шанують хитрі люди;

На неї дивиться усяк

Так весело та ласо так,

Як циганча на добре сало.

Та й що ж? Сього Торбині мало:

Розчванилась вона,

Глузує над людьми, базіка,

Вибріхує таке, що на,

Неначе пані превелика!

А люди слухають, мовчать,

Бо хороше червінчики бряжчать.

А як Торбинка спорожнилась,-

Де в біса й слава тая ділась:

Без грошей Торба - чортзна-що!

Велике діло, братця, гроші!

З грошима й дурні прехороші!

Є в дурня гроші - він і пан;

Є в його дорогий жупан -

І розум є; всі поважають,

На покуті його саджають;

Той йому сват,

Той йому брат;

Його в бояри, в куми просять

І першу чарочку підносять…

Сказать би дурням тим,

Що як капшук у них прорветься

Розійдеться їх слава, як той дим,

І панство пишнеє минеться!

1859.

ЦУЦИК

Раз на вікні, у панському будинку,

Патлатий Цуцик спочивав;

То ляже на бочок, то догори на спинку

Або на лапки морду клав.

Якраз проти вікна, звичайно під барканом,

Дворовий пес Бровко лежав

І думав: «Бач, яким він паном,

Ледачий Цуцик, став».

- Здоров був, Цуцику! Знічев'я спочиваєш? -

Прийшовши під вікно. Бровко озвавсь.

- Се ти. Бровко?.. Чого-бо так гукаєш? -

Промовив той.- Аж я злякавсь...

Ну, як же ти там поживаєш?

- Нащо питать! Либонь, не знаєш

Собачого життя мого? -

Сказав Бровко.- Далеко до твого...

Живу собі, бо треба жити;

Двір стережу і день і ніч;

Всього доводиться терпіти,

Не так, як ти, панич;

Та ще к тому і їжа препогана,

Хлиснеш помий, коли дадуть,

А як невлад загавкаєш на пана,

То ще й під боки натовчуть.

- Жаль! - каже Цуцик.- Що ж робити!

Буває всяк,-

Обуха батогом не перебити;

А от мені - хоч і довіку б так...

Живу у горницях, на килимах качаюсь,

Жартуючи на сміх;

Частенько з панночками граюсь

І лащуся до них;

І м'яко спать мені, і ласо можна їсти,

І бігаю не в бур'янах,

Сухенькі лапки, хвостик чистий,

Не так, як твій, у реп'яхах...

- Ет, реп'яхами дорікаєш! -

Сказав Бровко.- А пам'ятаєш,

Як у пекарні був щеням?

Чи так жилося там?

Замурзаний під лавкою тинявся...-

Веселий Цуцик засміявся

І каже: - То колись було,

Та загуло...

Дивись тепер, а не рівняй малого! -

І він спесиво глянув на Бровка.

- Як бачу, ти не робиш там нічого,-

Сказав Бровко,- за що ж се честь така?

- Дурний Бровко! Не розумієш,-

Звиняй, що так кажу,-

Я те роблю, чого ти не зумієш:

На задніх лапках я по-вченому служу.-

«Щоб ти сказивсь!» - Бровко собі шепоче,

А вимовити не посмів,

Бо Цуцик дуже запанів:

Скубне й Бровка, коли захоче.

Бровко мовчить, і я мовчу,

Води не сколочу...

Вам сміх, мені гостинців в'язка.

Чи гарна моя казка?