Байки - Глібов Л. І.. Страница 29

1864-1872.

ВЕРЕДЛИВА ДІВЧИНА

Була собі Галя,

Дівчинонька-краля,

І багата, і вродлива,

Тільки дуже вередлива,-

Усякому зась.

Вона теє знала

І скрізь щебетала,

Як та пташка на просторі:

«На те,- каже,- щука в морі,

Щоб трусивсь карась».

Багатая доля,

Веселая воля,

Одна стежечку топтала,

Друга тирлич розсипала,

Куди вона йшла.

«Труси мене, хлопче,

Козаче-молодче,

Щоб намистечко бряжчало!» -

Так їй щастячко співало,

Як була мала.

Не все ж дівувати,-

Сватів стали слати;

Чорнобривка гордувала,

Гарбузами наділяла,

Соромила всіх:

Той не до любові,

Не так вуси, брови,

Той носатий, той кирпатий.

Той невдатний, небагатий.-

Не треба таких!

Весна за весною

Летіли стрілою,

Дівчинонька ряст топтала,

Загулялась, не вгадала,

Як стала марніть.

Гульня відцуралась,

З журбою спізналась,

І частенько серед ночі

Стали плакать карі очі

І серденько нить.

Чи куди б летіла,

Чи кого б просила,

Що почати, що робити,

Як самотній в світі жити,

Не знала сама.

У віконце гляне,

За ворітьми стане,

Щоб розважить свою тугу,

Чи не йтиме козак з лугу -

Нема та й нема.

Колись був слідочок -

Засипав пісочок,

Була стежечка горою,

Та глухою лободою

Вона заросла.

Сиділа, сиділа

Та й наворожила -

І якраз після Михайла

За якогось шкандибайла

Насилу пішла.

Дівчатоньки-діти,

Рожевії квіти!

Я вигадав вам брехеньку,

Щоб головку молоденьку

Звеселить на час;

А ви собі смійтесь,

За вітром не війтесь,

Щиро правдоньку шануйте

І не дуже вередуйте,-

Будуть люди з вас.

1890.

ВЕДМЕДИК

На муріжку, серед двора,

Гуляла дітвора;

Гостинчики переглядала,

Що матінка понадавала.

- Нум у ведмедика гулять! -

Сусідній Хлопчик став казать.

- Нум, нум! - всі почали кричати.

- Ведмедиком лежати буду я,-

Вигадує Хлоп’я,-

Гарчатиму на вас, мов хочу похапати,

А ви кажіть мені: «Ведмедику, цить, цить!»

У рот гостинчики потрошечку кладіть.-

Послухали, усі докупи збились

І у ведмедика гуляти заходились.

Лежить Ведмедик і гуде,

А дітвора у рот йому кладе

Потрошку та по половинці,

Пооддавали всі гостинці.

- Тепер ви кидайтесь Ведмедика побить,-

Навчає Хлопчик,- віточки беріть! -

І діти віточки побрали,

Ведмедика ганяти стали.

Ведмедик хитрий скік та скік,

Туди-сюди і, сміючись, утік.

Ведмедика нема, гостинчики пропали,

І діти матері жаліться стали:

- Ведмедик, мамо, обдурив,

Гостинчики поїв…-

А в оченятах слізочки блищали…

- А нащо ж ви йому давали? -

Сказала мати їм,-

Так вам і слід, дурним:

Ото з дурлигою не знайтесь

І у ведмедика не грайтесь!

Так іноді і ми, як дітвора,

Дурієм, ніде правди діти:

Ведмедикам надаємо добра,

А самі плачемо, як діти.

1892-1893.

ВАРЕНИКИ

Веселий господар Дем’ян

Любив гостей на бесіду скликати.

Він був багатший від усіх селян,

Всього доволі мав, було чим шанувати.

Вподобався йому найбільше Клим,

Земляк хороший, що й казати,

На все умів розумну раду дати,

Усі дружили з ним.

Прийшов він раз обідать до Дем’яна,

А у Дем’яна страва добрая була:

І маслечко, і сало, і сметана,-

Гаразд, як кажуть, піч варила і пекла.

Поставили на стіл вареників макітру

І пляшку - свашку всіх мирян.

- А нум, мірошнику, молоть без вітру,-

Сказав, шуткуючи, Дем’ян.-

Попереду підмажемо колеса,

Щоб млин не торохтів

І шестірня довготелеса

Не дряпала боків.-

Всесвітня свашка поклонилась,

І чарочка перчівочки вродилась.

- Ну, по сій мові,- каже Клим,-

Дай, боже, здрастувать усім! -

І прийнялись мірошники молоти:

Дем’ян кладе, а Клим товче;

Від дружної роботи

Аж маслечко по бороді тече.

- Ох, важко! - Клим сказав.- Перемололи дуже,

Не лізе більше, кіш малий…

- Ану,- озвавсь Дем’ян,- потіш мене, мій друже!

Ось глянь, вареничок бокастенький який…

- Хіба один…- промовив Клим ліниво,

Посилкувався і змолов.

- От бач, один проліз щасливо -

Ну, ще! - Дем’ян благає знов.

- Ой, схаменися, друже милий! -

Аж стогне Клим.- Немає сили,

Я намоловся досхочу…

Не силуй, братику, бо утечу!

- Нехай наш ворог утікає! -

Дем’ян товче своє.-

Он на весіллі тісно як буває,

А прийде старшина - і місто є…

Щоб вовка ми у лісі не боялись -

Голубчику, ковтни ти старшину!.-

Мірошники зареготались.

- Для тебе,-каже Клим,- ковтну.-

І ще ум’яв один вареник.

- Ну, се вже,- каже,- побіденик,

Всі заставки запер,

Хоч хто не влізе вже тепер.

- А може, хоч звершечку ляже? -

Дем’ян йому лукаво каже,

Вареничок узяв

І на тарілочку поклав.

- Послухай,- каже Клим,- ти справді

вже глузуєш!

Схотів, щоб я п’ятами накивав?.

- Тривай! - гуде Дем’ян.- Недобре шеретуєш!-

І хапнув Клима за рукав…

Схопився Клим і дременув із хати

І у Дем’яна годі гостювати.

І переказував Дем’ян, і сам просив,

А Клим і слухать не хотів.

Се байка вам, писаки,

Письменства рідного невдатні раки!

Не пхайте через лад тулеників своїх,

Коли не хочуть їх,

Коли, мовляв, дороги їм не гладять,

Бо часом і вони завадять

І одіб’ють мирян,

Як ті вареники, що пхав Дем’ян.