Байки - Глібов Л. І.. Страница 30

1892-1893.

БІЛОЧКА

Пухнату Білочку до себе Лев прийняв,

Навіщо й як - того ніхто не знав,

Бо не довідались сороки-цокотухи;

Вони б усюди брехні рознесли,

Зробили б бугая із мухи:

«І так, і перетак, ми бачили, були».

Дознався я, що Білочка служила,

Нічого не робила;

Було їй сказано: нікуди не втікать

І панову хандру потроху розважать.

Марудна служба, що й казати;

Аж жижки трусяться скакати,

А тут сиди, очицями моргай.

Наш вік біжить, не скажеш: потривай.

І Білочка свого діждала -

Старенька і беззуба стала;

Пора прийшла -

І службу відбула.

За те чумацький віз оріхів наділили;

Хоч слово панове справдили,

Аж любо глянути - оріх в оріх,-

Цілісінькую б зиму, дякуючи, їсти,

Та тільки що ж? Дивись на них:

Дали тоді, як нічим гризти.

Є приказка весела: їж,

Коли роток ще свіж,

А то, як прийде час, зов’яне,

Тоді ніщо вже не загляне.

1891.

БУДЯК І ВАСИЛЬКИ

Давно колись весела воля,

Гуляючи посеред поля,

Насіяла Васильків цілий лан.

Де взявсь Будяк, на пригорку розцвівся,

Пишається, неначе пан.

І просторікать заходився:

- Ой ви, Василечки, бадиллячко дурне!

Чи бачите мене?

Я вище вас, мене усюди видно,

Не тільки вам, усім завидно,

Красуюся, як в огороді мак,-

На те ж то я й Будяк! -

Василечки зашамотіли

І нічогісінько сказати не схотіли,

А він базіка знов: - На вас я подивлюсь -

І засміюсь;

Химерні ви, малі, мене ж усяке знає:

Червона голова, ще й медом припахає,

Та тільки зась! Мене

Ніякая скотина не нюхне! -

Не втерпіли Васильки, обізвались:

- Що ж будемо робить - такі вже повдавались!

А все ж таки і ми

Буваєм між людьми:

Світилочки нас на весілля просять,

Ще й стьожечками приберуть;

Нас на йордань зимою носять

І на кутю на покуті кладуть.

Ти через лад пишаєшся, Будяче;

Гляди, базікання ледаче

До лиха доведе…

Он-он косар іде!.-

Будяк спесиво подивився,

Ще більше розходився:

- Косар?! Нехай лиш вражий біс

Поткне свій простий ніс,

То й знатиме - варене чи печене,

На те колючки є у мене!-

Іде Косар і, може б, проминув,

Будяк його колючками шпигнув.

Розсердився козак - і замахнув косою…

Пропала чвань з дурною головою!

Василечки ростуть собі, цвітуть,

Їх гріє сонечко, і вітрик їх гойдає,

І нічка тихая росою умиває;

Кругом, як рай: і бджілочки гудуть,

І пташечки, радіючи, співають,

Трудящу долю звеселяють,

І всім дарма,

Що Будяка на пригорку нема.

Давно на світі ходить рада,

Що гріх пишатися і других зневажать,

А треба пам’ятать:

Хто вище злізе, дужче пада.

1891.

БИЛИНА

Сказав раз Кущ Билині:

- Билинонько! Чого така ти стала,

Мов рибонька в’яла:

Пожовкла, не цвітеш,

Живеш, як не живеш,

Твоя головонька от-от поляже?

- Ох, Кущику! - Билина каже.-

Я на чужині…

Хто щиро поважа родину,

Свій рідний край,

Тому не всюди рай:

Чужина в’ялить, як Билину.

1858.